Чому українці не поспішають додому після навчання і роботи за кордоном?

Київ – Кількість українців, які виїжджають щороку за кордон вчитись, дорівнює приблизно 50 тисячам осіб. Серед найбільш бажаних країн залишаються держави Євросоюзу (Польща, Німеччина, Чехія, Італія, Іспанія, Франція), а також США і Канада. За даними аналітичного центру CEDOS, в країнах ЄС щороку збільшується кількість українських студентів, як і молодих науковців та робітників, при цьому більшість з них повертатися додому не поспішають. Експерти стверджують, що молодь не бачить перспектив у корумпованій країні, хоча ті, хто повертається в Україну, без роботи не залишаються: держава потребує фахівців із західним досвідом. Але частіше вони знаходять можливість для самореалізації у недержавному секторі та бізнесі.

NAMYSTO – так назвали логотип конкурсу «Євробачення-2017» у вигляді традиційного українського червоно-чорного намиста. Його автори – команда агенції дизайну Banda Agency. Креативний директор агенції Павло Вржещ розповів журналістам, що серед членів його колективу – молоді дизайнери, які набули досвіду під час навчання або ж роботи не лише в Україні. Наразі світ сприймає Україну як місце, де живуть талановиті люди, які постачають на ринок інтелектуальний ресурс, але варто спробувати працювати в Україні, зазначив митець в інтерв’ю для ВВС.

Водночас Вржещ бачить серйозну перешкоду для цього: на його думку, в Україні ніхто не зацікавлений, щоб професійні кадри не виїжджали. «Хочеш їхати – вали!», – озвучив логіку чиновників Вржещ у розмові з журналістами.

«Українці готові до нових кроків, але ж нове викликає занепокоєння. Я отримував запрошення працювати в Нью-Йорку і завжди відмовлявся. Мені здається, є супер-можливості тут. І наше агентство – це приклад того. У мене немає жодного сумніву, що тут треба залишатись і працювати», – вважає Вржещ.

Наразі креативний директор Banda Agency працює із слухачами Київської академії медійного мистецтва і сподівається, що незабаром українців визнаватимуть за кордоном не як постачальників інтелектуального ресурсу, а як талановитих митців, які виробляють і продають унікальну продукцію, що за нею упізнаватимуть Україну.

«Чиновнику потрібен папірець» – Шимків

Не лише у мистецтві, а й у державних інституціях намагаються знаходити себе молоді люди із західним досвідом. Так, після Революції гідності в органи влади «зайшло» нове покоління держслужбовців, консультантів і радників – це молоді люди, які отримали вищу освіту на Заході і працювали у західних компаніях або наукових установах. Вони висловили бажання не просто підтримати реформи, які проголосила влада, а і стати рушіями реформ.

Яскравим представником цього покоління є заступник голови Адміністрації президента України з питань проведення реформ Дмитро Шимків. Він – випускник Львівського університету та Школи уряду Джона Кеннеді (США), екс-генеральний директор компанії «Майкрософт Україна», а також єдиний «майкрософтівський» генеральний директор, запрошений до участі у корпоративній програмі щодо сучасних підходів у розвитку інноваційного державного управління (розробники програми – фахівці Гарварду).

Дмитро Шимків

За більш як два роки роботи у державному секторі Шимків визнає: реформи просуваються повільно, бюрократія надалі гальмує поступ держави, і в результаті в Україні «без папірця» не можна розпочати ні реформи, ні власний бізнес.

«Складнощі (з впровадженням реформ – ред.) починаються тоді, коли ми починаємо спускатись на середню ланку державних службовців. І починається – «ми діємо лише в документах, виходимо з того, що у нас написано, а якщо не написано, то ми цього не робимо». Окей, тож ми беремо і самі пишемо. Вже досвід такий, я зрозумів – чиновнику потрібен папірець, ну то я зроблю папірець, в якому буде написано, що потрібно робити. І як з’являється папірець, то всі починають працювати», – зазначив Шимків в ефірі «Громадського телебачення».

«Західняки» підтримують розвиток громади й економіки

Команда українців – спеціалістів у галузі комунікацій, із освітою і досвідом, набутими на Заході, «запустили» в Україні низку проектів і програм задля прискорення реформ і розвитку країни, для просвітництва української громади. Так, весною 2014 року запрацював Український кризовий медіа-центр, де з перших годин окупації Криму та російської військової агресії проти України українські і закордонні журналісти отримували інформацію «з перших рук» – від політиків, дипломатів, військових. На сьогодні, УКМЦ став майданчиком, який надає можливість громадським активістам, експертам, політикам та представникам влади проводити брифінги і «круглі столи» про події і процеси, які відбуваються в Україні та у світі.

Знаннями і досвідом, набутими під час навчання та (або) роботи у країнах Євросоюзу, молоді українці діляться з колегами у рамках освітніх, ділових ініціатив і консультацій.

З ініціативи «західняків» і за підтримки міжнародних фондів запрацювали спеціальні програми і курси для просвіти громадських активістів, представників бізнесу. Так, у Києво-Могилянській школі бізнесу запровадили навчання для представників бізнес-об’єднань, що дозволить підтримати розвиток малого і середнього бізнесу, заохотити дрібних і середніх підприємців інвестувати в українську економіку. Адже, як зауважують експерти і самі бізнесмени, держава не поспішає надати дієву підтримку «маленьким» компаніям.

За відсутності ефективної податкової політики і наявності великої кількості бюрократичних процедур в Україні, українці, які створили власний бізнес за кордоном, переводити його додому не поспішають.

Українська наука втрачає молоді таланти

Не поспішають повертатися в Україну з країн Євросоюзу і молоді науковці, які за кордоном отримали змогу не лише навчатись, а й проводити наукові дослідження або ж працювати над власними науковими розробками. Науковець Юлія Буйських, випускниця Національного університету імені Шевченка, отримала диплом етнолога і досліджує культурну антропологію. Оскільки, згідно з рішенням Міністерства освіти, спеціальність «етнологія» закрито, Буйських вирішила займатись науковими дослідженнями за кордоном.

«Коли я почала їздити на наукові конференції, а вперше я поїхала у Кишинів, у Молдову, а потім у Вільнюс (Литва), я була вражена, на якому рівні там етнологія. У нас цього немає, хоч є величезний потенціал, який ми не використовуємо. І я зрозуміла після кількох конференцій за кордоном, що хочу побути в якійсь з країн Центральної або Західної Європи, побачити там науку і здобути якийсь досвід», – зазначила науковець у розмові з Радіо Свобода.

Дівчина виграла грант за програмою уряду Польщі, пізніше стипендію Вишеградського фонду, що дало їй змогу вчитись і працювати у Польщі. Нині молода дослідниця працює у Києві в Інституті українознавства, оскільки перед поїздкою до Польщі була змушена звільнитися з академічного інституту, де працювала після закінчення навчання в університеті. За словами Буйських, інститут не має достатньо коштів, та й дисципліна «культурна антропологія» відсутня у науковому полі України, попри звернення інтелектуалів до чиновників із пропозицією поновити її вивчення.

«Я не маю сил боротися з невіглаством. Я вважаю, що найбільше, що може спричинити регрес у цій країні – це невігластво. Не війна. А загальний рівень невігластва серед чиновників і політиків», – зазначила Буйських.