Київ – Із київського Майдану – на схід України, боронити державу від російського агресора. Так почав свій бойовий шлях Микола Липовий з Черкащини. Служив у 51-й окремій механізованій бригаді та у Національній гвардії України, географію Донеччини і Луганщини вивчав за назвами населених пунктів, де точилися бої. Що найбільше вразило і що запам’яталось, солдат Липовий розповідає Радіо Свобода:
Декотрі нам у спину плювали і у вічі «каратєлями» називали, а інші просили не йти
– Я служив у розвідувальному взводі 51-ї бригади, і у нас був молодий талановитий командир, мабуть, воїн від Бога. Влітку 2014 року під його командуванням ми звільняли місто Рубіжне, заходили до Сєвєродонецька і Лисичанська. А ще ми у селищі Синецьке відбили блокпост у супротивника, постояли на ньому – місцевих жителів доглядали і перевіряли особистий транспорт. Декотрі нам у спину плювали і у вічі «каратєлями» називали, а інші просили не йти, не віддавати місто «ЛНР». Також нашій групі довелось збирати й охороняти конвої – вантажі з військовою технікою для підрозділів Збройних сил України, які перебували у Луганській області.
– А як Ви у розвідку потрапили?
– Власне, якраз завдяки тому блокпосту на в’їзді до Лисичанська: ми ж спершу той блокпост відбили у супротивника. І наш тодішній комбриг 51-ї бригади Павло Пивоваренко, який пізніше геройськи загинув під Іловайськом, сформував з нас, восьми добровольців, які блокпост штурмували, розвід-групу для виконання відповідних завдань.
Ми щільно співпрацювали з штурмовиками з підрозділів Збройних сил та добровольчих батальйонів
До речі, пізніше нам казали місцеві жителі, що російські «куратори» були у шоці, мовляв, «укропи» малими силами відбили добре оснащений блокпост. Пізніше ми з побратимами і з розвідниками полку «Азов» на Мар’їнку ходили, спершу в розвідку, а потім і у звільненні цього міста взяли участь. Взагалі у 2015-2015 роках розвідники часто виконували і свої безпосередні завдання, і функції штурмових підрозділів. Ми щільно співпрацювали з штурмовиками з підрозділів Збройних сил та добровольчих батальйонів, у хлопців була «залізна» мотивація – звільняти українську землю, метр за метром, село за селом.
– Які з боїв найбільше запам’ятались?
На виході з Іловайська, коли росіяни запропонували той клятий «зелений коридор», дуже багато хлопців-«кривбасівців» загинули
– Я досі згадую Іловайськ – як ми заходили у місто і як намагалися закріпитись у селі Мала Покровка, це північно-східна сторона Іловайська. У нас у тактичній групі було півсотні бійців з 51-ї бригади і рота охорони «Кривбасу» (40-го окремого мотопіхотного батальйону «Кривбас» – ред.). На виході з Іловайська, коли росіяни запропонували той клятий «зелений коридор», дуже багато хлопців-«кривбасівців» загинули.
Серед 51-ї бригади теж були загиблі і ті, хто потрапили у полон або вважалися такими, що зникли безвісти – але більша частина бригади з Іловайська вийшла і продовжувала виконувати бойові завдання. Бог був на нашому боці, я думаю.
– Якщо ми говоримо про Іловайськ, то хто протистояв українським воякам?
На початку бойових дій серед тих, хто нам протистояв, були місцеві, але їх інструктували росіяни. А от під Іловайськом нам протистояли вже професійні російські військові
– Аж ніяк не місцеві «шахтарі» чи «трактористи»! А на початку бойових дій серед тих, хто нам протистояв, були місцеві, але їх інструктували росіяни. Також росіяни були серед командирів «армії» «Новоросії», з них окремі мілітарні підрозділи формували під контролем ФСБ (Федеральна служба безпеки Російської Федерації – ред.). А на блокпостах стояли і місцеві «добровольці», і російські «відпускники». І місцеві були не з тих, хто у шахтах тяжко працюють, а ті, кого ми називаємо «люмпени». А от під Іловайськом нам протистояли вже професійні російські військові.
– Як Ви знали, що то росіяни?
Блокпости, між іншим, «новороси» збудували явно під наглядом російських професіоналів
– Вони вели військові дії, проводили атаки та обстріли професійно. До речі, у тил нам намагались заходити теж росіяни, російські ДРГ (диверсійно-розвідувальні групи – ред.). Та і блокпости, між іншим, «новороси» збудували явно під наглядом російських професіоналів: коли ми захоплювали ті блокпости, то звідти супротивника обстрілювати неможливо було – там сектор обстрілу на наш бік збудовано. Відчуття були такі, ніби у мишоловці опинився: все довкола заміновано. Місцевість прострілюється, і насправді ті блокпости було важкувато захопити або відбити. Але ми намагались теж робити свою справу професійно.
– Наскільки важливо, на Вашу думку, мати професійну армію?
Найбільше пишаюся тим, що я особисто, власним досвідом, сприяв тому, що наш сектор оборони стає сильнішим, потужнішим, і наші бійці вмотивовані
– Якщо ми воюємо проти регулярних військ однієї з найбільших армій світу, себто проти російської армії, то мусимо розбудувати не менш потужні Збройні сили та Національну гвардію України. Я так скажу: я пишаюсь, що брав участь в обороні України, але найбільше пишаюся тим, що я особисто, власним досвідом, сприяв тому, що наш сектор оборони стає сильнішим, потужнішим, і наші бійці вмотивовані. Я демобілізувався, я повернувся додому і займаюся своїм маленьким бізнесом, але як тільки хтось з військових просить допомогти, без жодних коливань надаю допомогу. Неважливо, чи мова іде про гуманітарну допомогу, чи про проведення інструктажу для майбутніх розвідників.