Військовому пенсіонерові Сергію Миколайовичеві Дубинському 54 роки. Він живе разом із родиною у добротному цегляному домі на хуторі в Ростовській області. Катається на дорогому канадському квадроциклі, володіє ділянкою в кілька десятків соток. Напевно, любить згадувати пройдені ним Афганістан і Чечню. У його житті був лише один день, про який він навряд чи буде говорити з незнайомими людьми: 17 липня 2014 року, день катастрофи «Боїнга-777» «Малайзійських авіаліній» під Донецьком. Про це стверджує міжнародна група громадянських розслідувань Bellingcat у своєму останньому наразі звіті (англійською, російською).
18 липня, через добу після трагедії, яка забрала життя 298 осіб, Служба безпеки України опублікувала запис телефонної розмови, що відбулася, якщо вірити українській спецслужбі, близько 9-ї години ранку 17 липня. На запису, серед іншого, чути голоси двох осіб, у титрах названі їхні позивні – «Хмурий» і «Бурят». «Бурят» запитує, куди йому «вантажити красуню», яку він «щойно привіз до Донецька». «Хмурий» відповідає: «Це те, про що я думаю?». «Так, «Бук», «Бук», – підтверджує його здогад «Бурят». Ще через кілька хвилин «Хмурий» обговорює вже з іншим співрозмовником, «Саничем», куди треба доставити ракетну установку. Отримавши інструкції, він робить іще один дзвінок одному зі своїх підлеглих: «Подивися на карті, Первомайське. Десь у тому районі розташовуєшся. Твоє завдання – охорона ось цієї штучки, яку ти зараз повезеш».
У підпису на відео сказано, що «Хмурий» – це насправді «Сергій Миколайович Петровський, офіцер ГРУ Росії, представник Ігоря Стрєлкова-Гіркіна з питань розвідки».
Через два роки ця телефонна розмова стане одним із головних доказів у матеріалах очолюваної прокуратурою Нідерландів міжнародної Спільної слідчої групи щодо з’ясування причин катастрофи «Боїнга». Основна версія міжнародної групи була і залишається незмінною: літак збили з території, що контролювалася сепаратистами, з ракетної установки «Бук-М1», привезеної з Росії. Цієї ж версії дотримуються автори численних незалежних розслідувань, і лише офіційна Москва, представивши громадськості з десяток взаємовиключних версій, як і раніше, категорично заперечує свою причетність до трагедії.
Відео міжнародної слідчої групи, в якому використані фрагменти перехоплених СБУ переговорів сепаратистів у день катастрофи «Боїнга»:
Завдяки відкритим джерелам, перш за все фотографіям і відео в соціальних мережах, зараз ми знаємо про дорогу «Бука» з Росії до України майже все. Відоме і коло людей, один із яких міг того ж дня натиснути кнопку пуску ракети. Тепер, як кажуть у своєму новому розслідуванні експерти незалежної групи Bellingcat, вдалося остаточно встановити особу ще однієї людини, причетної до катастрофи «Боїнга», того самого «Хмурого». Ним виявився відставний російський військовий, професійний розвідник Сергій Миколайович Дубинський, який довгий час переховувався під різними позивними і прізвиськами, а також вигаданим прізвищем «Петровський». Варто зазначити, що цей висновок ґрунтується на одному важливому припущенні: СБУ України не помилилося, ідентифікуючи належність голосу на плівках «Хмурому».
Вперше після катастрофи «Боїнга» «Хмурий» з’явився в публічному просторі восени того ж року. 18 вересня прокремлівський сайт Politrussia.ru опублікував велике інтерв’ю з «полковником, заступником міністра оборони, начальником розвідувального управління «армії» «ДНР» Сергієм Петровським». На рекламному банері, спеціально виготовленому для статті, великими літерами було написано той самий позивний – «Хмурий». У статті використовувався фрагмент відео з «Хмурим», в якому він постає людиною з сивим коротким волоссям і бородою, обіцяє «дійти до Києва».
У листопаді – ще одне інтерв’ю, в грудні – ще одне, і з них ми в загальних рисах дізнаємося практично всі етапи «бойового шляху» «Хмурого» до того, як він став «головним розвідником» «ДНР»: народився в Донецьку в 1962 році (СБУ на своєму відео стверджує, що в 1964-му, але цю помилку можна списати на поспіх, у якому воно готувалося), воював в Афганістані і Чечні, де познайомився з Ігорем Стрєлковим-Гіркіним, загалом відслужив в арміях СРСР і Росії 30 років.
Найперше інтерв’ю з «Хмурим», яке вдалося знайти експертам Bellingcat, було опубліковане у 2003 році в російській газеті «Известия». Тоді «Хмурий» був полковником і служив на Кавказі, в Чечні. «З ким ви воюєте?» – запитує його журналіст. «З тими, хто не хоче жити в Росії за нашими російськими законами, не хоче молитися нашій вірі», – відповідає він.
Сліди «Хмурого» знайшлися і на форумі колекціонерів forum-antikvariat.ru, де Ігор Стрєлков любив писати про перебіг справ у «Новоросії». Там «Хмурий» писав під ніком «Плохой солдат».
Справжні ім’я та прізвище «Хмурого-Петровського» вдалося з’ясувати майже випадково, під час вивчення зламаної хакерами електронної пошти Ігоря Стрєлкова. Фрагменти його листів опублікувала у травні 2014 року група хакерів «Шалтай-Болтай». Одне з адресованих Стрєлкову послань було написане з адреси karahan1962@mail.ru і виглядало так:
28 квітня 2014 р 20:27
Дубинський Сергій [karahan1962@mail.ru]
Привіт, Ігоре, ще не забув Зубра?
Ця електронна адреса привела фахівців із Bellingcat на сторінку користувача соціальної мережі «Мой мир» з таким же ніком – karahan1962. Там виявилася фотографія Петровського, зроблена, судячи з зображеної на ній місцевості, в Афганістані.
Згадку цієї ж адреси електронної пошти вдалося знайти на форумі ветеранів 181-го мотострілецького полку, який брав участь в афганській операції. У віртуальній «перекличці» товаришів по службі у 2010 році адреса karahan1962@mail.ru згадується така, що належить Сергієві Дубинському, «старшому лейтенантові», «заступникові командира розвідроти», який служив в Афганістані у 1985–1987 роках, а нині (у 2010 році – ред.) живе в Донецьку.
11 серпня 2016 року на форумі з’являється повідомлення (привітання з днем народження), в якому перераховуються всі ніки та позивні «Хмурого-Петровського-Дубинського»: «І будь ти, Серього, хоч «Хмурий» у «ДНР», чи Генерал «Петровський» чи «Дворковський», чи комендант Ханкали «Зубр», чи «Бізон», ну чи «Карахан» у Латинській Америці, я запам’ятав Тебе тоді, в пілотці, в Афгані, в Карімовській «зеленці» біля кяриза, куди треба було залізти».
На цій же сторінці форуму можна побачити і перше велике фото Сергія Миколайовича Дубинського – у формі полковника, обвішаного орденами і медалями, серед яких і нагороди за війну в Афганістані. Щоправда, при уважному розгляді можна помітити, що частина зображень нагород на фото підроблена за допомогою фотошопу, а деяких медалей Дубинський і зовсім не міг мати. Наприклад, медаллю «Ветеранові ЗС СРСР» нагороджували тих, хто прослужив у Радянській армії не менше ніж 25 років, а Дубинський прийшов на службу тільки у 1984 році, коли до розвалу Союзу залишалося менше ніж 10 років.
Надалі цю парадну фотографію кілька разів передруковували сайти проросійських сепаратистів на Донбасі, як і раніше, називаючи Сергія Дубинського його вигаданим прізвищем – Петровський. Людина на фото в формі полковника зовсім не схожа на того «Хмурого» з бородою і короткою сивиною, який фігурував на декількох відео і фото з «ДНР». Однак сам Дубинський на тому ж форумі ветеранів 181-го полку пояснює це так: «У мене немає ніякої розвідгрупи. Деякі товариші переплутали мене з людиною зі Слов’янська, яка нещодавно дала інтерв’ю і має аналогічний позивний. Я людина немедійна. Єдиний виняток – читаю текст на Ютубі в ролику «СПЕЦНАЗ СТРЄЛКОВА частина 1» (на цьому відео Дубинський у масці, але його голос схожий на той, що звучить на опублікованих СБУ плівках).
У липні 2016 року волонтери ще однієї групи розслідувачів – InformNapalm – розшукали колишніх сусідів Сергія Дубинського в Донецькій області, в селищі Велика Новосілка, де він жив із 2005 року. На сайті InformNapalm біографія Дубинського описується за словами його односельців так: у 80–90-х служив у Збройних силах СРСР, а після того – в російській армії. У 1997 році звільнився в запас, жив у Ростовській області. У 2002 році був призваний із запасу управління кадрів Північнокавказького військового округу (на сьогоднішній день Південний військовий округ Росії) і направлений для проходження служби у складі Об’єднаного угруповання військ на Північному Кавказі. У 2004 році знову звільнився і незабаром переїхав до матері в Донецьку область (службова квартира залишилася дружині). Пізніше виявилося, що під час другого звільнення в запас документи Дубинського загубилися при пересиланні до військкомату, і формально він залишився на службі. При цьому Дубинський продовжував отримувати військову пенсію. У якийсь момент це спливло під час чергової перевірки військової частини, до якої він був приписаний, і у 2015 році суд постановив стягнути з Сергія Дубинського всі виплачені йому гроші.
У рішенні суду (посилання, збережена копія) йдеться про 22-у окрему бригаду спецпризначення ГРУ Генштабу Росії (в/ч 11659), розташовану в населеному пункті Степовий Ростовської області. Туди Дубинський і відправився залагоджувати проблему з загубленими документами. Окрім того, в рішенні згадується ще одна військова частина, де Дубинський служив на посаді заступника командира з виховної роботи, – 51019. Ця військова частина належить до 116-го Окремого радіовузла особливого призначення і теж розташована у Степовому.
Незабаром розслідувачі Bellingcat знайшли ще один профіль Дубинського – в соціальній мережі «Однокласники» (зараз доступ до нього відкритий тільки для друзів). З опублікованих у ньому фотографій випливає, що у 2010 році Дубинський знову став часто бувати або навіть оселився в Ростовській області Росії, хоча вже влітку 2011-го повернувся до України. У неофіційній базі даних власників автотранспортних засобів nomer.org є людина з такими ім’ям і прізвищем. Згідно з даними, які вона містить, він дійсно жив у Степовому в період із 1998 по 2004 рік. Знімки з альбому Дубинського в «Одноклассниках» підтверджують і той факт, що восени і взимку 2014 року він був у Донецьку – наприклад, фотографувався з російськими акторами Михайлом Пореченковим та Іваном Охлобистіним, які приїжджали на Донбас.
На грудневій фотографії з Охлобистіним і його дружиною Оксаною Арбузовою Сергій Дубинський уже позує в формі генерал-майора, з нашивкою, яка занадто розмита, щоб точно визначити її належність, – це може бути нашивка спецназу ГРУ або сухопутних військ.
З цього ж акаунту в «Одноклассниках», а також із публікацій на сайтах проросійських сепаратистів на Донбасі з’ясувалася і подальша доля Сергія Дубинського. Судячи з усього, він покинув Донеччину на початку 2015 року та зараз живе в Ростовській області Росії. З «ДНР» його вигнали зі скандалом і забороною на в’їзд: за інформацією сайту «Політнавігатор», причиною могли стати чутки про те, що Дубинський «відтискав майно у донецьких», або «неможливість вбудуватися у тверду «державну» вертикаль «влади» «ДНР». Незважаючи на це, проблеми з незаконно нарахованою військовою пенсією йому, схоже, вдалося вирішити: на фотографіях Дубинський позує за кермом новенького імпортного квадроцикла вартістю близько 15000 доларів, а його обійстя в порівнянні з іншими на хуторі виглядає якщо не пишним, то як мінімум заможним. Розслідувачам із Bellingcat і групі InformNapalm вдалося визначити місце розташування цього будинку – це хутір Большой Лог.
Є і ще один, практично прямий доказ того, що Сергій Миколайович Дубинський має стосунок до транспортування «Бука» в Первомайське, до місця, звідки, імовірно, був зроблений постріл по «Боїнгу». На відео транспортування «Бука» через Макіївку, яке стало знаменитим, серед іншого, видно автомобіль «Пежо 3008».
На форумі «Глобальна авантюра» користувач із ніком «Нехороший», чиї деталі біографії, які він повідомляє сам про себе, повністю збігаються з тим, що відомо про Сергія Миколайовича Дубинського (згадаймо одне з прізвиськ Дубинського, «Поганий солдат»), відповідає на запитання читача, «На якому автомобілі він їздив до Слов’янська»: «Чорний «Пежо 3008».
Автори розслідування роблять висновок: Сергій Миколайович Дубинський, він же Сергій Миколайович Петровський, він же «Хмурий» – одна і та сама людина, і саме його голос чути на запису розмов сепаратистів уранці в день катастрофи «Боїнга-777» «Малайзійських авіаліній». За словами авторів розслідування, його копія, яка містить усі деталі і посилання на джерела, буде незабаром відправлена на адресу Спільної слідчої групи (JIT). Восени 2016 року її представники заявили, що продовжують розслідування катастрофи рейсу MH17 до 2018 року.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода