За три роки українські ЗМІ зняли кайданки чи одягли?

Україну назвали «частково вільною» у щорічному рейтингу організації Freedom House. Причиною цього є не лише корупція, а й проблеми зі свободою слова. Три роки минуло від часу падіння режиму Віктора Януковича, а міжнародні організації досі говорять про переслідування журналістів та політичний тиск на медіа. Чому цензура змінилася самоцензурою і чим може обернутися критика влади для журналістів Радіо Свобода досліджувала із представниками ЗМІ.

В Україні досі існують проблеми зі свободою слова та медіа. Таких висновків дійшли в своєму дослідженні експерти правозахисної організації Freedom House. У щорічному рейтингу Україна набрала зі 100 балів 61 (чим більше, тим краще). Упродовж останніх трьох-чотирьох років в Україні спостерігалося покращення, упродовж останнього року ситуація не змінилася, зазначають в організації.

Основними проблемами в організації називають погрози й напади на журналістів, які критикують владу, та політичний пресинг.

Найяскравішим прикладом порушення прав і свобод у сфері медіа 2016 року в організації називають публікацію на сайті «Миротворець» списку з контактами й прізвищами журналістів, які працювали на непідконтрольній Україні території.

«Це призвело до того, що журналістів переслідували, вони отримували погрози своєму життю і здоров’ю за те, що готували матеріали про непідконтрольні українському уряду території. Ще ця ситуація погіршується реакцією української влади, яка не тільки не зробила нічого для того, щоб захистити журналістів, але фактично схвалила дії сайту «Миротворець» в особі міністра внутрішніх справ», – зазначає Зорян Кісь, координатор проектів Freedom House в Україні.

Цензура чи самоцензура?

У Freedom House пояснюють для Радіо Свобода, що не спостерігали у 2016 році відкритої цензури, однак зазначають високий рівень самоцензури журналістів та видань.

«У нашому звіті ми також говоримо про те, що журналісти, які критикували дії влади, отримували погрози на свою адресу. Звичайно, не безпосередньо від представників влади, але простежується зв’язок між їхньою позицією і цими погрозами й переслідуваннями», – розповідає Зорян Кісь.

Зорян Кісь

Медіа-експерти України також наголошують на тому, що цензура з боку влади, яку масово спостерігали до Майдану, зійшла нанівець. Натомість на перший план вийшло таке явище як самоцензура.

Самоцезура в українських медіа існує двох типів: із патріотичних переконань самих журналістів та пов’язана з олігархічною природою власності ЗМІ.

Медіа-власність в Україні не є бізнесом як таким, а представляє інструмент для впливу власників на політичну сферу, зазначає Наталя Лігачова, керівник ГО «Детектор-медіа».

«Ця самоцензура може іноді походити від домовленостей власників зі владою. Але, на відміну від ситуації за часів Кучми або Януковича, коли влада безпосередньо мала вплив на телеканали (за Кучми існували «темники», які надходили від відокремленої від усіх телеканалів структури, власне, від Адміністрації президента, на кожен із великих каналів), зараз це може відбуватись тільки внаслідок якихось домовленостей або бажання власника догодити комусь у владі. Таким чином він вимагає від свого топ-менеджменту і далі від журналістів, що вони висвітлюють або не висвітлюють», – пояснює Наталя Лігачова.

Наталія Лігачова

Самоцензура журналістів, пов’язана із емоціями патріотичного характеру, існує, але її відсоток низький, зауважує Оксана Романюк, виконавчий директор Інституту масової інформації.

«Я не можу сказати, що це цензура. Ми також не бачимо ознак політичної вертикальної цензури, цього точно немає. Але виклики є, пов’язані із власниками. Це те, що ми бачимо на ключових телеканалах, які є найбільш традиційними видами медіа. Інтернет, безумовно, набагато вільніший, і викликів, пов’язаних із цензурою в інтернеті, дуже мало», – пояснює в коментарі Радіо Свобода Оксана Романюк.

Критикуєш владу – агент Кремля?

Портал VoxUkraine провів дослідження інформаційних програм великих каналів України щодо згадувань та критики президента. Згідно з їхніми висновками, критичних згадувань в ефірі центральних медіа лише 1-2%. Президентові в телевізійних програмах відводиться переважно церемоніальна роль: підписав, відвідав, заявив, нагородив тощо.

Водночас дослідники VoxUkraine наводять приклад американської медіа-сфери, де колишнього президента Барака Обаму критично згадували у майже половині випадків, а в останньому півріччі першого року його президентства негативні згадування були на рівні 62%.

«Як видно, у своїй конфронтації зі владою олігархічні телеканали ніколи не переходять межу. У результаті всі вони зберігають своє місце в ефірі. «Інтер», як і раніше, не пропускає нагоди звинуватити Авакова у всіх смертних гріхах, а «1+1» – покритикувати главу Нацбанку Валерію Гонтареву. «Україна» щодня вихваляє свого власника Рината Ахметова за гуманітарну допомогу жителям Донбасу. ICTV Віктора Пінчука не забуде підкреслити роль його тестя, екс-президента Леоніда Кучми в мінських переговорах. І всі скромно промовчать про Петра Порошенка», – зазначає журналіст Іван Бурдига в матеріалі Open Democracy Russia

Іван Бурдига в своєму матеріалі згадує досвід роботи в журналі «Вести.Репортер». Він звертає увагу на те, як після перемоги Майдану будь-яка критика дій влади почала рівнятися до антидержавницьких дій не лише політиками та патріотичними організаціями, а й самими колегами-журналістами.

«У ті дні серед багатьох колег-журналістів остаточно викристалізувалась теза про те, що критикувати владу чи армію в умовах агресії – шлях зрадників. Будь-які зауваження на адресу керівництва країни, командування АТО тепер порівнювалися з роботою російської пропаганди. Повідомлення про військові помилки, заклики до мирних переговорів, обурення нікуди не зниклою корупцією почали розглядатися винятково як елемент інформаційної війни», – пише журналіст.

Оксана Романюк розповідає, що ця тенденція зберігається досі і відчути її можна не лише критикуючи владу, а й будь-якого політика. Починається «травля» переважно із соцмереж за посередництва «ботів». Подібне явище поширене в світі, розповідає медіа-експерт, і додає, що в Україні кожний «поважний політик» має власну «армію інтернет-ботів».

Оксана Романюк

«Таке явище існує, але я б не сказала, що це якось обмежує наших журналістів або заважає критикувати владу. У нас дуже багато розслідувань, багато критичних матеріалів про владу, і я не бачу жодного обмеження в цьому випадку», – зазначає Оксана Романюк.

Політичний тиск на медіа

Протягом останнього року різні медіа заявляли про тиск з боку влади. Серед них «1+1», телеканал «112 Україна», канал «News One».

Власник каналу «News One», народний депутат Євген Мураєв заявляє про спроби влади тиснути на медіа і намагання змусити продати телеканал. Він наголошує, що зібрав численні факти порушень свободи слова в Україні і має намір передати їх міжнародним організаціям, які опікуються свободою преси.

Конфлікт «1+1» із державою стався відразу після націоналізації «Приватбанку» – одного з найбільш відомих українських активів олігарха Ігоря Коломойського. Керівництво каналу звинуватило Адміністрацію президента в тиску на канал через Нацраду з питань телебачення і радіомовлення.

Схожа ситуація з каналом «112 Україна». Нещодавно депутат Сергій Лещенко опублікував у блозі інформацію про, начебто, плани захоплення телеканалу за посередництва Нацради.

Наталя Лігачова називає цю інформацію фейком. У матеріалі «Детектор-медіа» члени Нацради розповідають, що лист із планом є підробкою. Колишній журналіст Сергій Лещенко наполягає на тому, що документ є достовірним.

Медіа-експерти кажуть, що отримували ці документи також влітку 2016 року, але в них ще тоді виникли сумніви щодо їх правдивості. А заяви про тиск на два вказані телеканали вважають бажанням прикрити невиконання закону. Зокрема йдеться про непрозору структуру власності каналів і небажання розкривати кінцевого бенефіціарія, як того вимагає закон.

«Ми не раз уже бачили такі заяви і маніпуляції. Я не виключаю, що у влади є бажання централізувати чи щось ще зробити, але конкретних фактів, щоб я, як медіа-експерт, сказала, що «112» відбирають, немає. Я не можу такого сказати. Навпаки, я бачу, що в них проблеми із прозорістю», – наголошує Оксана Романюк.

Наталя Лігачова в коментарі Радіо Свобода також припускає, що влада може впливати на телеканали за посередництва Нацради, але поки що вона не побачила жодного офіційного кроку регулятора, який би виходив за межі закону.

«Є проблема з критикою Порошенка на загальнонаціональних каналах. Його майже не критикують. Усіх інших критикують. Але це цензура самих олігархів.

Якщо в нас існують ЗМІ, які дуже критикують того ж Порошенка, як на «112»-му каналі, на «News One», то вони існують. Їх не закривають, не забирають ліцензію. Те, що всі кажуть, що є намагання «віджати»... І що, «віджали» хоч щось? Щось закрилося в нас за ці три роки? Наведіть хоча б один приклад закритого чи «віджатого» владою ЗМІ. При тому, що деякі зі власників цих медіа перебувають у Москві», – наголошує Лігачова.

Інформаційна війна триває не лише з боку російських медіа, які були заборонені в Україні, однак доступ до них залишається через супутникові антени та інтернет. Нерідко й українські ЗМІ звинувачують у трансляції проросійських тез та позицій.

Депутат Микола Княжицький, власник каналу «Еспресо», висловив у соцмережах претензію до Петра Порошенка та Нацради, що вони досі дозволяють Путіну та Януковичу здійснювати вплив на медіа в Україні.

«Жахливо, коли авторитарний керівник прагне контролювати медіа, але ще гірше, коли їх контролює сусідній диктатор, який прагне знищити твою країну», – написав він.

Виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк переконана, що всі позиції мають право на існування, поки це не є закликами до агресії чи прямими закликами до насильства.

Чи стали медіа вільнішими від часів Януковича?

Журналіст Іван Бурдига у дослідженні зазначає: незалежна журналістика переживає підйом після перемоги Майдану.

«Розділивши позиції у внутрішніх дискусіях, утікши із «золотих кліток», переймаючи досвід закордонних колег, заручаючись підтримкою західних фондів, колеги об’єднуються в нові проекти. Однак серед мовлення нових ЗМІ – інтернет – не дозволяє отримати доступ до аудиторії, хоч якось зрівнятись з телебаченням», – зауважує журналіст.

У Freedom House до покращень відносять те, що український медіа-ландшафт залишається різноманітним та в цілому об’єктивним, розповів Зорян Кісь у коментарі Радіо Свобода.

Найбільшою зміною в медіа-сфері експерти вважають зникнення такого явища як «вертикальна цензура» з боку влади, проте говорити про цілком вільні медіа ще зарано.

«Не можу сказати, що медіа стали вільнішими. Під час Януковича в нас була «вертикальна цензура», а зараз редакційну політику визначає медіа-власник. І цей вплив власника на контент зараз більший, ніж був за часів Януковича. Дуже яскраво це проявлялось під час виборів. Думаю, всі пам’ятають ці інформаційні війни між «плюсами» та «Інтером», коли, наприклад, одні – за Ляшка, інші – проти і так далі. І це дуже сильно підриває довіру до медіа», – зауважує Оксана Романюк.

В Інституті масової інформації провели дослідження, згідно з яким саме через низьку довіру до ЗМІ напади на журналістів дедалі частіше здійснюються пересічними громадянами, а не владними структурами чи пов’язаними з ними особами. Ця тенденція триває останні два роки і наразі з усіх нападів на журналістів приблизно 60% вчиняються пересічними громадянами. Погіршує ситуацію те, що рівень покарання нападників за це дуже низький, зазначає Оксана Романюк.