Насильство в родині: Україна не знайшла ефективної протиотрути?

Київ – В Україні, за різними підрахунками, від 20 відсотків до третини жінок бодай іноді зазнавали насильства в родині, повідомляють представники Мінсоцполітики та недержавні експерти. Водночас в Україні, як і в Росії, наразі немає окремої статті Кримінального кодексу щодо насильства в родині, а механізми захисту потерпілих від цього явища – недостатньо ефективні, констатують правозахисники та громадські активісти. Між тим, законодавчі зміни, які могли б поліпшити ситуацію, ще не пройшли другого читання. До того ж, за даними правозахисних організацій, українські жінки, діти та інші жертви насильства у родинах переважно не звертаються за допомогою до органів влади, поліції та громадських організацій, а роблять це лише тоді, коли не сила терпіти.

27 січня Державна дума Росії ухвалила в третьому і остаточному читанні закон про декриміналізацію насильства в родині. У документі йдеться, що до кримінальної відповідальності можна притягнути лише за повторно вчинене насильство. І навіть видимі легкі тілесні ушкодження, завдані членам родини, не є приводом, щоб потрапити до в’язниці. Українці у соцмережах гостро, а подекуди із сарказмом, відреагували на цю новину.

Однак і в Україні проблема родинного насильства не вирішена, повідомляють посадовці, недержавні експерти і громадські активісти.

Адвокат, фахівець в сфері сімейного права Юлія Дузь визнає, що в Україні немає окремої статті Кримінального кодексу щодо насильства в родині. Але додає, що діє окремий закон «Про попередження насильства в сім'ї». Також до насильника застосовуються інші кримінальні статті.

«Окремої статті Кримінального кодексу немає, але це не означає, що побої у родині в Україні декриміналізовані. Залежно від завданих збитків, відповідальність буде або кримінальна, або адміністративна. Все залежить від наслідків», – уточнює адвокат.

Дузь додає, що рівень відповідальності не залежить від того, йдеться про насильство щодо членів родини чи щодо сторонніх людей.

«В Україні поняття «сімейне насильство» прописане в законі «Про попередження насильства в сім’ї». Воно може бути фізичного, психологічного або економічного характеру. Якщо сімейне насильство викликало тілесні ушкодження, то може настати кримінальна відповідальність. Тут немає різниці, це дружина, чоловік або людина з вулиці», – пояснює адвокат.

Посттравматичний синдром бійців збільшує ризик домашнього насильства – Мінсоцполітики

Водночас заступник міністра соціальної політики України Наталія Федорович повідомила Радіо Свобода, що, за даними з різних джерел, від домашнього насильства в Україні час від часу потерпають від 20 до 30% жінок, тобто приблизно стільки ж, скільки в більшості інших країн Європи та світу.

Однак в Україні додатково погіршує ситуацію війна, яка фактично триває на сході держави, стверджує посадовець.

«Зараз в Україні ця проблема загострюється через військові дії на території держави й тим, що АТО-вці повертаються додому після бойових дій. Рівень насильства в їхніх родинах зростає в рази через психоемоційний стан людей, з якими треба працювати перед тим, як вони повернуться з поля бою до своїх домівок», – каже заступник міністра.

Наталія Федорович пригадує масштабну волонтерську акцію «Я не боюся сказати», яка відбулася у 2016 році, й під час якої понад три тисячі жінок розповіли про факти домашнього насильства щодо них.

«Акція засвідчила: одна з ключових перешкод для розв’язання цієї проблеми – це побутовий стереотип про те, що, мовляв, насильство – це сміття, яке «не треба виносити з хати». Наша позиція: говорити про це треба, інакше проблема не буде розв’язана», – наголошує заступник міністра.

Є статистика, однак немає дієвих механізмів протидії – експерти про домашнє насильство

Масштаби домашнього насильства в Україні відстежує Ірина Виртосу, координатор кампанії «Війна, яка не відпускає» та головний редактор сайту Центру інформації про права людини в Україні. Зокрема вона систематизує і порівнює статистику про цю проблему від державних відомств і громадських проектів.

«Міністерство соцполітики відповіло мені, що у 2016 році зафіксовано 96 143 звернення (щодо фактів домашнього насильства), з яких – 821 – це діти, понад 10 тисяч – чоловіки, 85 037 звернень – від жінок. Цифри Нацполіції дещо відрізняються. За їхніми даними, за рік є 127 478 звернень від потерпілих. І це тільки ті, кому вже увірвався терпець, або це загрожувало їхньому здоров’ю чи життю. Реальна ж цифра – значно більша. Той факт, що держава це фіксує – добре для розуміння масштабів проблеми. Однак чи знаходяться прості рішення, які так потрібні потерпілій людині», – запитує Ірина Виртосу.

За її словами, домашнє насильство стосується не тільки жінок. Ідеться також про дітей, чоловіків, батьків літнього віку. Тобто його об’єктом може стати будь-хто. Але Україна нині навіть не ратифікувала Стамбульську конвенцію Ради Європи про запобігання домашньому насильству, констатує Ірина Виртосу.

«Це не черговий документ про «щось дуже важливе» – це визнання держави, що вона готова надавати повний захист постраждалій особі й карати кривдника. Цього просто немає. Крапка. На жаль, замість пошуку простих рішень і надання реальної допомоги людині, яка постраждала від насильства, – багато що виводиться у політичну площину. Як сталося у випадку з законопроектом про домашнє насильство. У парламенті все звелося до маніпуляцій з термінами «сексуальна орієнтація» та «гендер». Хоча у законопроекті прописаний реальний механізм захисту людини. Поки ж в Україні реальну допомогу потерпілі отримують хіба що від громадських організацій. Як наприклад, «Ла Страда», яка веде національну гарячу лінію щодо цього», – стверджує активістка.

У листопаді Верховна Рада ухвалила за основу законопроект «Про запобігання та протидію домашньому насильству», однак через опір частини депутатів з документа довелося вилучити частини, в яких ішлося про «гендер» та «сексуальну орієнтацію».

На який захист можуть розраховувати жертви домашнього насильства?

В Україні діє поняття «захисного припису»: йдеться про заходи, які визначаються ступенем ризику для жертви, пояснює адвокат Юлія Дузь. Однак в Україні відсутні «механізми застосування»: тобто нікому контролювати виконання «захисного припису», якщо самі потерпілі щоразу не звертатимуться до компетентних органів, наголошує правник.

«Оцінюючи ступінь ризику для життя і здоров’я жертви, можуть запровадити заборону наближатися до неї, заборонити телефонні дзвінки тощо. Інше питання: у нас немає органу, який би контролював виконання цього», –наголошує Юлія Дузь.

Дієвої системи реагування на родинне насильство в Україні досі не створили, однак ситуацію можуть поліпшити ухвалені в першому читанні зміни до законодавства, наголошує заступник міністра соцполітики Наталія Федорович. Зокрема, визначений термін домашнього насильства, і визначене коло осіб, яких воно стосується. Так, йдеться про осіб, які перебувають у цивільному шлюбі або живуть як одна родина, уточнює посадовець. Окрім того, суд зможе забороняти жертві та потерпілому спілкуватися упродовж півроку, і на такі випадки передбачена урядова програма зі створення притулків для жертв домашнього насильства.

Тим часом, у частині регіонів уже діє державний пілотний проект з протидії домашньому насильству, інформує посадовець.

«Ми з осені запровадили форму негайного реагування на домашнє насильство – спільно з місцевою владою та міжнародними організаціями. У Донецькій, Луганській, Запорізькій, Дніпропетровській та Харківській областях областях почала діяти 26 мобільних бригад із соціальних працівників, які виїжджають на місце і надають допомогу потерпілим від насильства та працюють з тими особами, які чинять його», – розповіла Федорович.

Якщо людина постраждала від насильства в родині, як має реагувати поліція на її звернення? Про це Радіо Свобода спитало в начальника департаменту превентивної діяльності Національної поліції Ігоря Бабича. За його словами, такі випадки є компетенцією дільничних та офіцерів кримінальної поліції.

«Першочергові дії поліцейського на місці – він повинен з’ясувати причини та обставини родинного конфлікту, опитати не лише заявника й учасників конфлікту, а й свідків, зокрема сусідів. І вжити максимальних заходів для ізоляції від родини кривдника», – пояснює представник Нацполіції.

Водночас Ігор Бабич визнає, що, за нинішнім законодавством, ініціатора домашнього насильства можуть затримати лише на 3 години: йдеться про адміністративне затримання. Але повернувшись до родини після цього, кривдник може вдатися до насильства повторно. Тому упродовж цих трьох годин треба зробити все можливе, щоб конфлікт не продовжився, пояснює представник Нацполіції.

Якщо ж насильство повторюється, але цих дій недостатньо для застосування статей Кримінального кодексу, винуватця ставлять на профілактичний облік, обмежують його пересування та забороняють вживати спиртне. Близько 90% випадків домашнього насильства в Україні трапляються через зловживання алкоголем, визнає Ігор Бабич.