Після Оксамитової революції 1989 року Даніела Реткова брала участь у розкріпаченні скутого цензурою медіапростору Чехословаччини, а сьогодні координує спецпроекти празького Цетру сучасного мистецтва DOX. Ці проекти привертають увагу до проблем журналістів у країнах з обмеженнями свободи слова. Вона закликає не забувати про спадщину колишнього чехословацького лідера Вацлава Гавела, у команді якого працювала на початку 90-х. На її думку, політичним діячам, які зараз приходять до влади, бракує його непересічної здатності знаходити те, що об’єднує.
– Чи легко Вам було працювати з президентом Вацлавом Гавелом? Якими були основні виклики для Вас?
Переконати його дати інтерв’ю було непросто – йому потрібно було спершу отримати запитання, щоб як слід обміркувати їх, підібрати на них дохідливі відповіді
– Спостерігаючи за ситуацією з медіа сьогодні, я розумію Гавела. Він був людиною, яка дуже обережно використовувала слова. Він сам писав свої промови, переймаючись тим, щоб кожне його висловлювання відповідало тій меті, яку він ставив перед собою. Переконати його дати інтерв’ю було непросто – йому потрібно було спершу отримати запитання, щоб як слід обміркувати їх, підібрати на них дохідливі відповіді. Багато журналістів хотіли взяти у нього інтерв’ю. І це, мабуть, було найскладнішим для мене.
Але ці два роки роботи з ним були неймовірними, бо ми були ще «зелені», ми не були професіоналами, ми ніби вчилися ходити, бігаючи. Пригадую, я поїхала у Лондон, щоб ознайомитися з Королівським протоколом. І його керівник запитав у мене, скільки закордонних візитів державного рівня ми плануємо. Я сказала йому, що два. Він відповів: «О Боже! Це багато». Я йому: «Два – це ще нормально, бо наступного місяця в нас їх буде три». Він присів: «Що ж, а ми маємо один на рік». Звісно, королева і президент – це різні речі, але це дало мені розуміння того, наскільки насиченою була наша програма. Це дуже надавало снаги. Завжди був хтось, хто хотів запросити до себе Гавела. Він користувався надзвичайною повагою за кордоном.
Даніела Реткова. Фото Штефана Ґріґоріци
– Чи вважаєте Ви Вацлава Гавела політиком? Він сам з таким визначенням не погоджувався.
У нього була дуже особлива манера звертатися до людей. Він був задумливим та уважним до інших. Він завжди уявляв, до кого говорить, і, говорячи, наголошував передовсім на спільному
– Дійсно, він би заперечував, що політик, він би казав, що передовсім – драматург. Але, гадаю, він таки став політиком, тому що складно ним не стати, якщо тобі не байдуже, що відбувається з твоєю нацією та твоїм народом. Спершу було чимало людей, які ніколи не чули про Вацлава Гавела. У 89-му під час усіх тих демонстрацій люди почали дізнаватися про нього усе більше й більше… Чому? У нього була дуже особлива манера звертатися до людей. Він був задумливим та уважним до інших. Він завжди уявляв, до кого говорить, і говорячи наголошував передовсім на спільному. Завдяки цій манері він здобував приголомшливу підтримку.
Я не думаю, що хтось зможе повторити те, що вдалося Гавелу. Й будьмо відверті: хіба так багато гарних ораторів серед сучасних лідерів, яких вам хочеться слухати? Скажімо, Ангела Меркель впливова. Але вона не той промовець, виступу якого чекаєш. Президент Обама, щоправда, здобув славу непоганого промовця, але не одразу, бо спочатку він говорив з довгими паузами.
Він знайшов спосіб достукатися до американців, переконати їх, що навіть така маленька країна, як Чехословаччина, – а потім ще менша – Чехія, – може зробити свій помітний внесок у розбудову демократії і стати історією успіху
Під час своєї промови у Конгресі США, яка була однією з перших визначних промов Гавела, він знайшов спосіб достукатися до американців, переконати їх, що навіть така маленька країна, як Чехословаччина, – а потім ще менша – Чехія, – може зробити свій помітний внесок у розбудову демократії і стати історією успіху. Озираючись на той час, доки я працювала з ним і мала змогу пізнати його краще, я б сказала, що він був неймовірно доброю та щедрою людиною. Він мав цілісне бачення світу, він мислив глобально. Можливо, саме тому чимало його роздумів про демократію цінують за кордоном навіть більше, ніж у нашій країні.
– Як гадаєте, якої думки він би був про те, що тепер відбувається на глобальній політичній арені?
Його есей «Cила безсилих» – це стисло про те, до чого нам слід повернутися і що взяти на озброєння: «безсилі здобувають силу, домагаючись правди»
– Мені здається, йому було б прикро. Якось під час одного з наших заходів (зустрічі з журналістами в рамках відкритої дискусійної платформи у Празі Under(Press)ure, яку модерує Даніела Реткова, – ред.) ми говорили про те, що могло б трапитися з демократією, і знайшли рядки, які він написав 16 років тому, які дуже добре пояснюють те, що відбувається зараз, – своєрідне застереження: демократія вразлива. Його есей «Cила безсилих» – це стисло про те, до чого нам слід повернутися і що взяти на озброєння: «безсилі здобувають силу, домагаючись правди». Ми завжди говорили про демократію і нам здавалося, щойно ми її здобудемо, боротьба на цьому скінчиться. Але…
– З чим ще доведеться найближчим часом боротися задля захисту прав людини та вільної преси у вашій країні?
– Нам, звісно ж, здається, що у нас є свобода слова (у рейтингу «Репортерів без кордонів 2016 року» Чехія посідає 21-шу сходинку – ред.), але у нас, як і у вас, чимало ЗМІ належить політикам, тому часто виникає проблема самоцензури.
Мені здається, що Гавел, який замість звинувачувати своїх опонентів, спершу намагався зрозуміти їхні мотиви, закликав би до того, щоб почути одне одного
Президент Гавел був дуже чутливий до прав людини. Тобто, у нас був хтось, хто показав приклад, як до цього потрібно ставитися, і пояснив, чому це важливо. Теперішній президент до того байдужий. Ми очікуємо, що нормальній людині не потрібно нагадувати про права людини. Це щось, здавалося б, базове. Але, що ми бачимо зараз із виборами в Америці та тим, що відбувається у Європі? Найгірші почуття людей виринають на поверхню. Мене шокує, як чехи, які емігрували у Канаду та США у 69-му і які завжди були за своїми переконаннями демократами, проголосували за Трампа. Яке пояснення тому, що про себе заявили расизм та ксенофобія? Виходить, їх раніше стримувало те, що для суспільства їх відкритий прояв був неприйнятним. Але у багатьох людей – навіть на перший погляд освічених та притомних – були ці страхи, але вони замовчувалися, аж доки Трамп не розпочав свою кампанію. Очевидно, що політики втратили довіру. І мені здається, що Гавел, який замість звинувачувати своїх опонентів, спершу намагався зрозуміти їхні мотиви, закликав би до того, щоб почути одне одного.
Ми – країна, яка пережила хвилі еміграції у 45-му, 48-му, 68-му, у 70-х роках. Наших приймали в інших країнах, їм надавали підтримку. То кому, як не нам, з розумінням поставитися до біженців? Скільком ми допомогли? Лише сімом
Зводити мури та зачиняти двері – це безумство. В Декларації про права людини йдеться про те, що світове товариство не повинно відвертатися від тих, хто в скруті. І це те, під чим підписалися всі країни. Чи дотримуємося ми цього? Ні. Подивіться на ситуацію з іммігрантами у Чехії. Це неймовірно. Ми – країна, яка пережила хвилі еміграції у 45-му, 48-му, 68-му, у 70-х роках. Наших приймали в інших країнах, їм надавали підтримку. То кому, як не нам, з розумінням поставитися до біженців? Скільком ми допомогли? Лише сімом.
– У Чехії при уряді створили підрозділи для боротьби з російською пропагандою. Як Ви вважаєте, що ще варто було б зробити, щоб запобігти її поширенню?
– Нам узагалі треба більше говорити про пропаганду. Я вважаю, що медіаосвіта – ключ до розуміння того, як влаштоване інформаційне середовище. У нас чомусь перестали викладати основи громадянського суспільства та пояснювати, що бути його членом означає мати, окрім широкого спектру прав та свобод, ще й обов’язки. Якщо в тебе є можливість голосувати – це твоя відповідальність. І якщо ти голосуєш свідомо, це означає, що тобі потрібно вивчити щось про ситуацію.
Зараз, з огляду на панування соціальних медіа, в мене виникає таке відчуття, що люди не дуже багато читають. Нерідко заголовки статей не відображають те, про що в них йдеться, але ті, хто їх пише, керуються принципом, що матеріал має продаватися. Надія на те, що у боротьбі з брехнею журналістська спільнота усвідомить свою роль і стане ще більш згуртованою. Нещодавно опублікований лист-звернення до Трампа від журналістів прес-корпусу США дає підстави на це сподіватися.