В’ятрович про перепоховання Олександра Олеся та Національний пантеон

У середу в Празі відбулося прощання з прахом поета Олександра Олеся та його дружини. Посмертно сповнилася мрія поета – повернутися на Батьківщину, за якою він тужив увесь час свого вимушеного перебування на чужині і мріяв про повернення. Що далі буде з прахом Олександра Олеся та інших видатних українців, які зберігали Україну за кордоном, ми говоримо з директором Українського інституту національної пам’яті Володимиром В’ятровичем.

У Празі попрощалися з Олександром Олесем

– Плануємо попередньо його перепоховання на цю п’ятницю. Але ще уточнюють деякі моменти. То ще можливе певне перенесення. Перепоховання точно відбудеться на Лук’янівському кладовищі. Там на Лук’янівському кладовищі виділяється окрема ділянка для такого роду перепоховань. Ми будемо оформляти її як спеціальну Алею почесних перепоховань для того, щоб рятувати останки тих визначних українців, які розсіяні десь по світу. Тобто це є одним із тих кроків уже більш системної роботи, спрямованої на догляд за могилами.

Частина могил залишиться на місцях, і опікою над цими могилами має займатися не тільки громадська ініціатива, але й українські дипломатичні представництва. Частина могил буде перевезена в Україну, або на цю Алею почесних перепоховань, або інший варіант, робити перепоховання на Батьківщині, тобто звідки походить людина. І такий найвищий рівень – це рівень Національного пантеону, який ми повинні створювати, де б мала бути похована невелика кількість, можливо кілька десятків тих діячів, які стали визначальними для історії України.

– Чи не станеться так, що Олександра Олеся спочатку поховають на Лук’янівському цвинтарі, а потім ще раз перепоховають у цьому Пантеоні?

– Я не думаю, що є сенс ще раз перепоховувати. Передбачається, що на Алеї почесних перепоховань на Лук’янівському цвинтарі будуть поховані люди такого рівня, як Олександр Олесь. Коли ми говоримо про Національний пантеон – ми говоримо про тих людей, які грали визначальну роль в історії України.

– Олександр Олесь привернув увагу української громадськості до Чеської Республіки. Але Чеська Республіка насправді є місцем, де похована ледь не третина уряду Української Народної Республіки, Центральної Ради. Тобто тут ідеться про дуже велику кількість людей, які могли б бути чи повинні були б бути перепоховані в Україні.

Могила, де до початку січня 2017 року покоїлись Олександр Олесь та його дружина Віра Кандиба, Прага

– Ми зараз вивчаємо це питання. Буквально по конкретних цвинтарях, включно з Ольшанським. Переглядаємо інформацію для того, щоб складати списки тих осіб поважних, які мали б бути перепоховані.

– Зараз Україна підійшла до питання про те, як вибудовувати свою історію, свою національну пам’ять. Люди, які виїхали і потім продовжували роботу Української Народної Республіки, зберегли ту Україну, яку знищили в Радянському Союзі. Яким чином її повернути зараз, знання про тих людей? Адже навіть про самого Олександра Олеся в Україні дуже мало знали перед тим, як з’явилася історія про це макабричне перепоховання.

– Очевидно, що потрібна інформаційна просвітницька робота в Україні про цих людей. Ми скористаємося тими заходами, які починаються цього року, вони приурочені до століття Української революції 1917–1921 року. Між іншим, що стосується Олександра Олеся, планується концерт пісень на слова його поезії незабаром, який будемо проводити в Києві. І будемо далі говорити про цю українську політичну міграцію.

Але разом з тим, ще одним аспектом роботи зі спадщиною цієї політичної міграції, очевидно, є робота з пошуку, віднайдення і повернення в Україну архівів, так само і бібліотек цієї політичної міграції. Це те, чим займаються наші колеги в польському Інституті національної пам’яті. Це наступний крок, про який ми з колегами будемо домовлятися вже після створення архіву Українського інституту національної пам’яті.

– Питання грошей, питання штатів для вашого інституту. Оскільки для того, щоб займатися такою роботою, потрібні і додаткові кошти, і додаткові люди.

– Поки що розуміння того, що на такого роду речі потрібні ресурси, у теперішньої влади є, і ми поступово отримуємо більший ресурс на реалізацію своїх завдань. І я думаю, що так само буде розуміння і щодо цих питань, пов’язаних з похованням. У даному конкретному випадку на зустріч нам дуже пішла київська влада, яка готова докластися до організації цієї алеї для почесних перепоховань.

– Хто буде далі ними опікуватися – похованнями, які залишаться на території тих країн, де ці люди померли? Оскільки тут постало питання, чи цим має займатися діаспора, так як у Чехії вона займалася, чи займатися Українська держава в особі українських представництв, українського посольства.

– Я думаю, що цим повинні займатися і українські громадські інституції, і українська дипломатична служба. До цього мали б долучитися навіть і органи місцевого самоврядування в Україні, які до прикладу могли б брати під опіку могили своїх земляків за кордоном.

– Наскільки люди, які зараз працюють в українських посольствах, культурні аташе, є компетентні, щоб вирішувати такі питання?

– Важко сказати, ми лише починаємо цю роботу. Але проблема, з якою ми точно стикаємося, це брак людей, які могли б працювати спеціально в галузі культури.

– І останнє питання, яке стосується тяглості поколінь тих учасників визвольних змагань, які цим займалися сто років тому, і люди, які гинуть за свободу України зараз: чи будуть вони поховані в одному місці?

– На тому ж Лук’янівському кладовищі поруч зараз створюється Алея для почесних поховань вояків антитерористичної операції. Крім того, у концепції Національного пантеону, який якраз нами зараз розробляється, і є центральним елементом цього Національного пантеону, якраз мала б бути Могила невідомого вояка, який загинув у теперішній війні з Російською Федерацією.