18 історій про життя довоєнного Донбасу – у Києві презентували друге видання книги «Терикони під літаком». Автор книги – журналістка Світлана Єременко, яка прожила багато років у Донецьку і зібрала історії, з якими стикалася по роботі. Також до книги увійшли автобіографічні розповіді.
«Терикони під літаком» – 18 історій, які Світлана Єременко написала протягом 2010-2013 років. Коли книжку зверстали і готували до друку, в країні почався Євромайдан. Потім – анексія Криму і бойові дії на Донбасі. Авторка вирішила, що під час таких буремних подій звичайні людські історії стануть нікому не потрібними.
«Я подумала: о боже, та кому потрібні мої оповідання? Тут такі події в Україні відбуваються трагічні. Люди гинуть. Стільки людей зірвані зі своїх місць. Покинули свої домівки і їдуть кудись, світ за очі», – розповідає авторка.
Але книжка все ж таки побачила світ.
«У спілці письменників проводили конкурс на публікацію першої художньої книжки. І моя книжка разом зі ще 13-ма перемогла в цьому конкурсі. І була надрукована», – говорить Єременко.
Наклад книжки передали в бібліотеки. У вільному продажу її не було, хоча літературні критики високо оцінили «Терикони під літаком». І ось книжку перевидали вдруге, і тепер її можна знайти на полицях книгарень.
«Це – про те, що довелося пережити в Донецьку»
Здебільшого книга автобіографічна, зізнається авторка, яка виросла на Житомирщині. Але присутні там і історії, свідком яких Світлана Єременко стала, коли жила і працювала в Донецьку. Частіше за все головна героїня оповідань – журналістка, як і сама Єременко.
Світлана Єременко
«Важче було б мені писати про лікаря чи про юриста. Тому – журналістка. Оповідання «Терикони під літаком» повністю автобіографічне. Це, власне, те, що мені довелося пережити, коли я працювала в Донецьку, в газеті «Комсомолець Донбасу». Незаконне звільнення, донос моїх колег у стилі 37-го року. Це був суд, моя хвороба через всі ці переживання, бо я не могла рік після цього працювати», – розповідає Світлана Єременко.
Назву ж книги автор пояснює просто. Головна героїня вперше прилітає до Донецька. І перше, що її вразило – терикони. Терикони під літаком.
Фрагмент із книги Світлани Єременко:
«Літак поступово знижувався… Величезні молочні хмари, немов овечки під літаком, спочатку плавали пообіч, а потім здійнялися вгору і вже нагадували фантастичні острови в небесному океані. Вона уважно вглядалася в обриси землі, що розкинулася під крилами літака. Серед безкрайого степу вигулькували величезні, немов фурункули, червоно-руді терикони.
Пронизливий степовий вітер ледь не збив її з ніг, тільки-но зійшла з трапу літака, й обдав холодною свіжістю, хоч літо було в розпалі.
Так Оксану Гордійчук, учорашню студентку, високу й гінку, затягнуту в джинси фірми Levis, у стукалках на високих підборах, з довгим, майже до пояса, розпущеним волоссям, зустріло місто, де мала жити. Сюди в середині вісімдесятих вона дістала направлення на роботу після закінчення столичного університету.
Місто виявилося зовсім не сірим і закіптюженим, як її лякали, – навпаки, чистим і зеленим завдяки кільком великим міським паркам та ботанічному саду, а надто безлічі троянд. У квітниках, скверах і парках переважали розкішні троянди різних відтінків і кольорів. Поряд з одним із таких мальовничих сквериків Оксана з чоловіком Артемом отримали своє перше житло. І життя покотилося…»
Світлана Єременко
І хоча історії, що потрапили в збірку, могли б статися у будь-якому куточку України, але жителі Донбасу легко впізнають свої міста в цих оповіданнях, зазначає письменниця.
«Що стосується Донецька, то його впізнають наші донеччани – завдяки якимось маркерам, наприклад, по оперному театру в центрі міста або бульвару Пушкіна», – каже письменниця.
Світлана Єременко переїхала з Донецька більш ніж 10 років тому. Каже: до 2014 року не відчувала туги за містом, бо завжди могла туди приїхати. Все змінилося після Майдану.
«Я не відчувала якоїсь втрати, і навіть не розуміла, що настільки люблю Донецьк. Останній раз я була в Донецьку в кінці березня 2014 року. Я йшла по бульвару Пушкіна, проходила біля опери, і в мене пішли сльози. Тільки тоді я зрозуміла, наскільки мені дороге це місто», – розповідає авторка.
«Я не хочу втрачати Донецьк, бо це – наше місто і наша земля. Я не хочу нікому віддавати Донецьк так само, як Луганськ і Крим», – каже вона.
Світлана Єременко зізнається, що хотіла б написати ще одну книгу. Вже навіть почала, але не пишеться – через події в країні. Каже: зараз у неї лише одна мрія – мир.
ЕФІР ПОВНІСТЮ: