Чи буде глобальна війна? Безпекові підсумки й прогнози

Які основні безпекові тенденції сформував для України і світу 2016-й рік? Наскільки ймовірними є сценарії розгортання глобальної війни у 2017 році? Що насправді є небезпечним, а що фейком, метою якого є залякування і розбрат? Про це Радіо Свобода розпитало Юрія Костюченка, експерта з питань безпеки і ризиків, виконавчого секретаря Комітету з системного аналізу Президії НАН України.

– Пане Костюченко, розпочнімо з України. Чи трансформуються загрози і як на них реагує сфера військової безпеки країни?

– Україна пережила локальний пік воєнної небезпеки і навчилася адекватно реагувати на поточні виклики. Тобто, Україна навчилася вибудовувати інституційно ґрунтовані відповіді, а не просто збільшувати військово-технічний потенціал і оперувати ним відповідно до зміни обстановки.

Це якісна зміна, що свідчить про перетворення нашого безпекового простору, принаймні у військовій сфері.

Але це лише початок необхідної роботи. Ми почали усвідомлювати, що воєнна безпека є похідною від безпеки соціальної, яка, в свою чергу, базується на соціально-економічних і соціокультурних засадах.

З’явилося розуміння, що стратегічне управління локальним конфліктом – це управління місцевими ресурсами з метою здійснення впливів на соціальну динаміку більшою мірою, чим військові операції.

Ще від другої половини 2015-го головні виклики для безпеки України були у внутрішньому полі. Трансформувався не лише розподіл, але й структура загроз, що пов’язано зі зміною глобального контексту (посиленням ролі України як суб’єкта міжнародної політики, зміцненням західної коаліції та санаційної політики), інституційними змінами, що відбуваються в Україні (реформами, в тому числі в галузі безпеки та управління, проведення яких зумовлює зміну поведінки Кремля щодо нас).

– Які індикатори внутрішніх загроз? Які тенденції і ризики?

– Сьогодні у внутрішньому просторі країни ми спостерігаємо багато як традиційних, так і відносно нових індикаторів загроз.

Це, зокрема, критичне зниження рівня дискусії з важливих соціально-політичних проблем, демагогія, скажений популізм, відмова від критичного мислення.

Закріплення обсценної лексики (нецензурна лайка – ред.) у повсякденному спілкуванні широких верств населення вказує на атомізацію, цинізм, правовий нігілізм, толерування права сили й примітивних стосунків.

Досі підміна власного дискурсу пропагандистськими тезами Кремля, професійна і соціальна некомпетентність журналістів, лобізм власників ЗМІ призводять до спотворення інформаційного поля, роз’єднання політичних та інтелектуальних еліт, поширення паніки, зневіри, соціальної апатії.

Єдиною тенденцією, що залишається майже без змін, є радикалізація суспільства.

Дискусія замінюється демагогією, втрачається взаємна довіра, декларується зневага до ліберальних цінностей та демократичних інститутів, звучать заклики до уніфікації суспільства, а відтак посилюється вразливість усього суспільства.

Це, з одного боку, є природною реакцією на війну і відповідні стреси, але з іншого – це наслідок відсутності консолідації інтелектуальних і політичних еліт, некомпетентності агентів інформаційного простору, антипатріотичної позиції лідерів суспільної думки.

Загрозливою тенденцією є зростання бідності при недостатній ефективності соціальних програм (особливо стосовно середніх за доходами верств населення – тобто основних рушіїв економіки й соціальних змін) та значному відставанні важливих реформ (медичної реформи зокрема).

Все це зумовлює ризики політичної нестабільності, пов’язані з незадовільними темпами інституціональних перетворень у галузі управління.

Отже, ключовими загрозами є політична й фінансова, а також спровокована ними соціальна нестабільність. Ризики, пов’язані з цими загрозами, є найбільшими.

Чи буде глобальна війна? Безпекові підсумки й прогнози

– Які тенденції трансформації зовнішніх загроз для України?

– Актуальною залишається зовнішня загроза воєнного характеру. Можна сказати, що вона залишатиметься актуальною для нас довгий час, переходить у хронічну форму.

Отже, планувати безпекові стратегічні заходи слід виходячи із наявності агресивного, добре озброєного ворога, який переважає нас за основними військово-технічними показниками, тримає потужну військову групу біля наших кордонів, веде агресивну політику, засновану на провокаціях, і буде використовувати будь-яку можливість для знищення нашої державності.

У 2016-му трохи ослабла тенденція прямої військової підтримки незаконних утворень на окупованих територіях ОРДіЛО, але посилилася тенденція до розбудови їхніх незаконних збройних формувань та мобілізаційної роботи під прямим управлінням російських військовослужбовців.

При цьому спостерігається налагодження сталих схем кримінального бізнесу на поставках ресурсів з Російської Федерації для ОРДіЛО, в яких задіяно військових радників Росії, що знижує загальну небезпеку.

Однак весь накопичений військовий потенціал і розгорнута біля наших кордонів інфраструктура залишаються на місці. Більше того, військова інфраструктура добудовується, розвивається система управління військами.

Тобто, ми можемо говорити про створення й підтримку в стані бойової готовності угруповання, достатнього, щоб нанести нам неприйнятних втрат у разі прямого зіткнення із застосуванням усіх наявних засобів.

Тимчасово відтягнуті для конфлікту в Сирії військові ресурси та особовий склад трохи знижує напругу на нашому «театрі», але при цьому російський військовий персонал у Сирії проходить бойове навчання, що для нас є додатковим фактором майбутнього ризику.

Отже, навіть на тлі зменшення ресурсів агресора та певної корупційної деградації його системи управління (в умовах кланової боротьби за зменшувані ресурси) ми не маємо підстав говорити про суттєве зниження воєнної загрози. Лише про ситуативні варіації на тлі довгострокового прогнозу на її високий рівень.

– Чи можливі бомбардування українських міст?

– Коли ми дивимося сьогодні на Алеппо, ми запитуємо себе: чи можливий в Україні сирійський сценарій? Так, така ймовірність не є нульовою. Так, можливість повномасштабного вторгнення збройних сил Російської Федерації та повноцінного конфлікту із застосуванням усіх наявних засобів існує. Хоча ймовірність такого сценарію сьогодні не є високою.

Для його реалізації потрібне руйнування державних інститутів України і хаотизація суспільного простору. Потрібно зруйнувати міжнародну політичну, військово-політичну та військово-технічну підтримку України.

Якщо ми залишимося сам на сам з озброєним і мобілізованим ворогом, перебуваючи в стані дезорієнтації, роз’єднання і паніки, нас бомбардуватимуть.

Щоб перетворити наші міста на руїни, агресору потрібно дочекатися, щоб ми самі зруйнували нашу єдність і поступилися цінностями.

Сирійські чоловіки з малими дітьми вибираються з руїн будинків після повідомлень про авіаудари по кварталу Саліхін, підконтрольному повстанцям, у місті Алеппо, 11 вересня 2016 року

– Те, що відбулося в Алеппо, багатьма сприймається як свідчення сповзання людства у вир глобальної війни. Які тенденції бачите Ви?

– Загальні тенденції, які формують теперішнє і майбутнє, – це глобалізація й децентралізація, а також ускладнення комунікаційного простору через відмову політичних еліт ухвалювати рішення на тлі зростання ролі самоорганізації і саморегуляції.

У сучасному світі більше не працюють змови та угоди між геополітичними гравцями щодо розділу «сфер впливу»: ті, хто вважає себе елітою, можуть змовитися й поділити світ, але чи погодяться люди, які живуть у цьому світі на такий поділ?.

Корпоративна модель державного управління також перебуває в глибокий кризі і не сприятиме успішності таких угод. Наші побоювання «розмінів України» на Сирію чи на досягнення інших цілей навіяні застарілими уявленнями про будову світу, які ґрунтуються на постімперському та постколоніальному світогляді.

Водночас і намагання диктаторів нав’язати угоди з розподілу «сфер впливу», і наше нерозуміння сутності цих «угод» є загрозою безпеки.

Суттєвою проблемою і викликом є те, що національні й міжнародні політичні еліти замінюють реальну політику політтехнологіями.

Вони втратили віру в реальну політику і здатність до реальної політики. Це відбулося через їхню впевненість у електоральній керованості суспільства, в тому, що реальну політику можуть замінити політичні технології.

Саме тому утворилася «культура» фальшивих новин, альтернативної реальності, інформаційних атак і компроматів. Це загроза безпеці.

Подолати це може громадянське суспільство. Треба спонукати політиків займатися реальною політикою, примушувати ухвалювати рішення і брати не себе відповідальність за ці рішення.

А інтелектуальні і культурні еліти мають пропонувати порядок денний, а не репродукувати вже існуючий дискурс.

Тим більше, що рівень страху зростає, оскільки стрічка новин наповнена повідомленнями про теракти і локальні конфлікти, а за тим, що відбувається в Алеппо, людство вперше спостерігало майже в режимі онлайн. Це можна визначити як хаотизацію насильства й мілітаризацію хаосу. Нам страшно, бо сталі вербальні конструкції та звичні класифікації в галузі безпеки не працюють, а тому мають бути переглянуті.

Трагедія Алеппо, як і сирійська війна взагалі, є межовим, знаковим для людства соціальним і культурним феноменом. Людство бачило і реагувало на «геноцид онлайн».

Поки зрозумілим є тільки те, що в таких умовах треба працювати інакше. І ще не зрозуміло, як усе це змінить нас.

Те, що люди сприймають як «крах системи світової безпеки», насправді є кризою комунікацій. Об’єктивно, насилля не стало більше, про нього стали більше говорити і більше його показувати.

– Чому такими безсилими, зокрема і в ситуації з Сирією, виявилися міжнародні інституції і ООН?

– На мою думку, геополітичні інтереси та регіональні інтереси глобальних гравців тривалий час переважали інтереси сирійського народу. Це зрештою призвело до ситуації, коли правових інструментів для вирішення сирійської кризи, для зупинення різанини у міжнародної спільноти вже не залишилося.

Слід зрозуміти, що за позиціями і думками має стояти правда, що рішення необхідно ухвалювати своєчасно, що агресор не має права на ветування рішень, які впливають на долю та базові права жертви, що рівність є базовою потребою міжнародної політики.

Іншими словами, модель управління міжнародною безпекою через такі інструменти, як ООН та ОБСЄ, потребує вдосконалення. Поки існуючі механізми не дають можливості цього зробити. Треба швидко шукати шляхи.

Водночас відмовлятися від ООН було б помилкою.

«Після сьогоднішнього дня я більше і кроку не зроблю без спостерігачів ООН», – написав мені сирійський активіст після епопеї із захоплення каравану з біженцями в Алеппо. Отже, певну роль ООН відіграє: від залякування диктаторів до роздавання мандатів на миротворчу діяльність.

Чи буде глобальна війна? Безпекові підсумки й прогнози

– Отже, які небезпеки на нас чатують у 2017-му, і чи є серед «глобальний апокаліпсис»?

– Наростають небезпеки локальних конфліктів. Зростає ймовірність їх появи, збільшується доступність як традиційних, так і новітніх видів озброєнь, зменшуються відмінності між комбатантами та цивільним населенням, яке безпосередньо втягується у конфлікт.

Це призводить до зростання ризиків, збільшення небезпеки переростання локальних конфліктів у регіональні й підвищення глобальної напруги через локальні конфлікти.

Цілком очевидно, що чинником небезпеки є диктатури. Сучасні авторитарні режими мають тенденцію перетворюватися на архаїчні варварські режими. Без власного модернізаційного проекту, без потягу до прогресу, лише з інтенцією до руйнування та насильства.

Це перетворення диктатур у рушій новітнього варварства є цікавим феноменом, але й окремим чинником небезпеки.

Водночас небезпека глобального конфлікту не є значною, хоч і зростає останніми роками. Стан ядерних потенціалів Російської Федерації не припускає їхнього масового застосування для нанесення неприйнятної шкоди противнику.

Втім, саме невизначеність стану ядерного потенціалу Росії і є головною загрозою сьогодні. Ризики, пов’язані із застосуванням, невідповідним технічним станом та потраплянням збройних ядерних технологій до рук терористів, зокрема і через можливі корупційні механізми, є сьогодні зіставними. І це і є основна загроза для світу. Більша, ніж загроза глобального ядерного конфлікту.

Можливість військової експансії Російської Федерації в країни Балтії, мабуть, не слід розглядати серйозно. Ми бачили заяви про «захоплення Європи» за «два тижні», «три дні», «48 годин», «10 хвилин» та про «знищення НАТО одним телефонним дзвінком». Це все традиційні російські «понти».

Практика показала, що «гібридний сценарій» російської експансії потребує, по-перше, певних соціально-політичних умов, а по-друге, передбачає використання від 500 до 1500 військовослужбовців. На другому етапі використовуються потужніші сили – до 3-5 тисяч.

Наразі розгорнуті сили НАТО на західних кордонах Російської Федерації в змозі відбити атаки такої потужності швидко і ефективно.

Росіяни можуть ефективно воювати лише з набагато слабкішими й апріорі незахищеними суперниками.

Потужні альянси для них непереможні. Питання «чи готові ви вмирати за Нарву» слід адресувати не європейським політикам, а, власне, Путіну. Відповідь очевидна: він неготовий. Від був готовий убивати за Дебальцеве, поки ціна не стала занадто високою. Зараз він готовий убивати за Алеппо. Почекаємо, яку ціну виставить світ…