Роберт Коалсон
Спадщина Андрія Сахарова (1921-1989), активного борця за права людини, радянського фізика, лауреата Нобелівської премії миру, співтворця водневої бомби, у багато чому нині є актуальнішою, ніж чверть століття тому.
Десталінізація
Сахаров намагався привернути увагу суспільства до разючих психологічних та соціальних наслідків десятиліть тоталітарного режиму Йосипа Сталіна і його розправи над радянським народом. У своєму маніфесті 1968 року він написав: «Останнім часом нам кажуть, щоб ми «не сипали сіль на рану». Але це, як правило, кажуть ті, хто сам не страждав від ран. Насправді тільки найретельніший аналіз минулого і його наслідків дозволить нам змити кров і бруд, що спаплюжили наш стяг».
Сахаров стверджував, що країна успадкувала підконтрольні політичній верхівці суди, правоохоронні структури й знані своєю жорстокістю в’язниці від сталінського режиму. Він також зазначав, що «вкрай важливо обмежити будь-який вплив неосталіністів на наше політичне життя» і закликав повністю відкрити радянські архіви, багато з яких однак залишаються недоступними донині.
Кримські татари
Сахаров був одним із перших помітних на глобальній арені адвокатів кримськотатарського народу та інших етнічних груп, силоміць переселених за Сталіна. Він став широко відомий виступами на захист Петра Григоренка та інших дисидентів, яких притягнули до відповідальності за підтримку кримських татар.
У грудні 1975 року він та інші активісти надіслали листа до ООН з вимогою провести міжнародне розслідування справи щодо кримськотатарського активіста Мустафи Джемілєва, коли той був на 303-му дні свого голодування (найдовшого в історії радянського правозахисного руху). Джемілєв, який сьогодні продовжує відстоювати інтереси кримських татар анексованого Криму як депутат Верховної Ради України, тоді вижив завдяки примусовому годуванню.
«Іноземні агенти»
З настанням постсталінської епохи Сахаров та інші представники когорти дисидентів були одними з перших, кого радянський уряд затаврував як «іноземних агентів». Влада мала досьє на Сахарова та Олену Боннер, що складалося з 583 необроблених звітів, значну частину яких наказали знищити у 1989 році. Скорочену версію зі 146 томів передали Боннер і згодом опублікували вже за Єльцина.
Представники радянського режиму стверджували, що Сахаров був знаряддям «реакційних імперіалістичних і особливо сіоністських кіл». Численні звинувачення такого штибу на адресу Сахарова і Боннер містила горезвісна книга «ЦРУ проти СРСР» публіциста Миколи Яковлєва, яка була тричі перевидана на початку 1980-х років. Її уривки були розтиражовані мільйонними накладами радянських журналів і газет.
Нині чимало провідних російських неурядових організацій фігурують в офіційних паперах чинного російського уряду як «іноземні агенти», зокрема міжнародне історико-просвітницьке, правозахисне та благодійне товариство «Меморіал», яке заснував Сахаров, і московський Сахаровський центр, який опікується збереженням спадщини дисидента.
Довкілля та інтернет
Сахаров був переконаний, що Сполучені Штати і Радянський Союз повинні подолати ворожнечу і об’єднати свої зусилля задля боротьби з деградацією навколишнього середовища і злиднями в найбідніших країнах. У своєму маніфесті 1968 року він попередив, що «вуглекислий газ від спалювання вугілля змінює тепловідбивні властивості атмосфери». «З часом його кількість сягне небезпечного рівня», – наголошував він, закликаючи до впровадження міжнародної програми з «геогігієни».
У 1974 році Сахаров описав «всесвітню інформаційну систему (ВІС), яка надаватиме кожному в будь-який момент доступ до змісту будь-якої опублікованої книги, періодики або факту. ВІС матиме індивідуальні мініатюрні комп’ютерні термінали, центральні контрольні точки потоків інформації і канали зв’язку, що об’єднуватимуть тисячі штучних комунікацій завдяки супутникам, кабелям і лазерним променям. Навіть часткове впровадження ВІС помітно вплине на кожну людину, її дозвілля й інтелектуальний і художній розвиток. Але головною історичною місією ВІС буде зламати бар’єри для обміну інформацією між країнами і людьми».