(Рубрика «Точка зору»)
Ледве не щотижня Володимир Путін вишуковує все нові можливості, щоб спробувати налякати світ. У кривому дзеркалі його світосприйняття це виглядає як турбота про те, щоб з Росією нарешті почали рахуватися.
Чи хочуть росіяни війни? Можливо, не всі. Але їм потрібен ворог, їм просто необхідно когось ненавидіти.
Тому що ненависть – єдине, що в Росії (за відсутності передової науки, модерних технологічних розробок, сучасних культурних надбань та інших суттєвих факторів) дозволяє об’єднатися і відчувати синхронне загальнонаціональне єднання.
Адже ворожнеча добре об’єднує банкіра і поліцейського, натирача підлоги та відданого путінському режиму працівника телебачення.
Видуманий кремлівською пропагандистською псевдоінтелектуальною обслугою термін «ближнє зарубіжжя», такий же ефемерний, як і «русский мир».
Але він створює «підґрунтя» для Кремля не тільки для дестабілізації ситуації в Україні, Молдові і Грузії, а й привід для спроби заблокувати для них відхід із орбіти Росії.
За спроби повернення «величі Росії» заплатить сам російський народ
Здавалося, що все так добре прораховано й розписані красиві і детальні схеми. А переведення «стрілок» на зовнішнього ворога, Україну, в Кремля успішно спрацювало.
Але критичний стратегічний прорахунок Путіна був у тому, що він і його експерти чомусь не врахували можливу реакцію об’єднаної Європи та США на підступну анексію українського Криму і вторгнення на Донбас.
Тут він зайшов так далеко, що відмовитися від цього, зберігши своє «політичне обличчя», вже дуже проблематично.
За «циркове видовище» під загальною назвою повернення «величі Росії», котре Путін влаштував для росіян, тепер повністю доведеться заплатити самому російському народу.
А в наступному році може настати час, коли пропаганда з телевізора вже більше не зможе перекривати своїм істеричним псевдопатріотизмом реальність порожніючих холодильників.
До того ж ця ситуація здатна накластися на ще один путінський провал на іншому стратегічному напрямку.
Путін так довго силовими методами намагався перевести Росію зі статусу регіональної держави в державу глобальну, що вже і сам почав вірити у те, що йому дадуть встановити новий «гібридний» світовий порядок.
Наразі 2017 рік може стати тим рубежем, коли «гра» Путіна у «велику Росію» може бути припинена, а ілюзії щодо можливості перерозподілу сфер впливів у світі (на кшталт Ялти-2), остаточно розвіяні.
Вже на початку лютого в Москві зможуть побачити, що всі сподівання на те, що США втрачають свій глобальний вплив у світі виявилися нічим іншим, як примарними міражами, а Росія нездатна кинути виклик Вашингтону, як єдиній наддержаві.
Адже ніякого «перезавантаження» на умовах Путіна бути не може, як би не намагалися його переконати у цьому придворні «геополітичні стратеги», котрі весь час пророкували йому саме те, чого він найбільше хотів почути.
«Кегебістському політбюро» доведеться вирішувати, що робити з Путіним
Тому найбільш ймовірні сценарії розвитку подій це, коли «кегебістському політбюро» доведеться визначатися з тим, що робити далі з Путіним.
Або він сам змушений буде вирішувати, чи не пора «зачищати» своє найближче оточення, використовуючи для цього перевірені сталінські методи.
При цьому варто враховувати той факт, що в сьогоднішній Росії зміна політичних еліт демократичним шляхом просто неможлива.
Досі не відбулося «палацового перевороту» в Російській Федерації тому, що там вже давно всі внутрішньополітичні процеси перебувають під тотальним контролем «клану силовиків», який в жодному разі не передбачає свій відхід від влади.
Поле для політичних маневрів у Путіна залишається невеликим. Не можна виключати, що для того, аби виграти хоч трохи часу, він вирішить формально перекласти усі свої прорахунки в керівництві країною на прем’єр-міністра Дмитра Медведєва.
Попередньо конфіденційно гарантувавши йому повну недоторканність від відповідальності.
Проте, якщо Медведєва він буде готовий «відпустити», то реальну відповідальність цілком можуть понести з півдюжини найменш наближених до кегебістської влади персон з його кабінету.
Тим більше, що приклад арешту діючого міністра вже є, коли згадати недавній арешт міністра економічного розвитку Росії Олексія Улюкаєва.
Переведення «стрілок» на зовнішнього ворога може й не спрацювати
Та найбільш небезпечний період для всіх сусідів Росії, і особливо для України, настане тоді, коли Путін змушений буде ухвалювати стратегічні рішення перебуваючи в постійному часовому цейтноті.
Тут йому може прийти в голову протестувати НАТО на готовність протистояти нападу Росії на своїх членів, запустивши військові провокації на кордонах із Литвою, Латвією, або Естонією.
Тому конче потрібно продовжувати робити те, що вже почав робити Північноатлантичний альянс: посилювати міцність кордонів у Східній Європі, збільшувати військовий контингент і перекидати сучасне озброєння.
Вибудовуючи таким чином безпековий санітарний «паркан» на кордоні з Росією.
А Європейський союз міг би побудувати й свій «паркан», шляхом поступової відмови від російських вуглеводнів і згортання торговельних та економічних відносин з цією країною.
Ізоляція може принести свої плоди. І тоді вже Путіну доведеться гадати, яким буде наступний крок Заходу.
Нинішня Росія, після путінських експериментів, це «паперовий тигр» із напівзруйнованою економікою, який тільки й може запропонувати світові ненависть, корупцію, примітивну пропаганду, агресію, падаючий рівень життя і дешеву горілку.
А завдяки низькій світовій ціні на нафту і шаленим витратам Путіна на нарощування військової потужності Росії, керована ним держава перебуває на порозі банкрутства.
Росія має багато ворогів. Іронія полягає в тому, що всі вони може б і хотіли мати добросусідські взаємини з Росією, але агресія Путіна відштовхнула їх від цього.
Власне, ніхто не буде воювати з Росією. Її необхідно дотиснути економічно.
І коли останній рубль покине останній банк, на цьому й закінчаться фантазії Путіна щодо відновлення радянської імперії.
Росія грає в небезпечну гру, відвертаючи увагу своїх громадян зарубіжними «пригодами», щоб приховати повний провал Путіна у створенні життєздатної економіки в Росії.
Проте Путіну більше не вдасться компенсувати свою політичну вразливість, відволікаючи російський народ від кризових внутрішніх проблем агресією за кордоном.
Росія вже не зможе економічно дозволити собі продовження військової агресії в Україні і Сирії.
Маючи ресурси економіки, завдяки видобутку енергоносіїв, не більші, ніж в Італії. При чому більша частина цих ресурсів ще й безперервно «відкачується» путінською клептократичною владою.
Наразі жоден із сусідніх з Росією народів не може мати ніяких ілюзій щодо її агресивних намірів.
Але коли «геополітичний хуліган» заявляє, що він просто вимушений захищатися, нападаючи невмотивовано на інших, то кого він хоче цим обдурити?..
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода