Нащадок відомого роду меценатів Тарновських, які приятелювали та підтримували одних із найбільших діячів мистецтва та культури 19-го століття, Тетяна Гайн-Тарновська закликала заможних українців активніше ділитися культурними артефактами з пересічними українцями, а українську владу – звертати більшу увагу на культуру, не дивлячись на те, що Україна вже кілька років перебуває в дуже важкій ситуації через війну та економічні труднощі.

Качанівка, що в Чернігівській області, є одним з місць в Україні, які найбільше пов’язані з видатними культурними постатями. І все – завдяки родині Тарновських, що походить з відомого козацько-старшинського роду.

Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Пантелеймон Куліш, Михайло Глінка, Ілля Рєпін, Дмитро Яворницький, Володимир та Костянтин Маковські…

Василь-старший та Василь-молодший Тарновські в 19-му столітті перетворили свій палац і садибу на культурний осередок, запрошуючи в гості на – як зараз би сказали – «творчі канікули» письменників, художників і композиторів. Самі були колекціонерами шевченкіани, козацьких реліквій, старовинної зброї, картин.

Також до розбудови маєтку долучився й їхній родич Григорій Тарновський, від якого вони й успадкували цей палац.

Тарновські, скажімо, замовили Шевченку картину «Катерина» до ілюстрації його однойменної поеми, спонсорували вихід «Чорної ради» Куліша, а також багато видань з української історії.

Ілля Репін провів плідні місяці в Качанівці, набираючи матеріал до картини «Запорозькі козаки пишуть листа турецькому султану Мехмеду IV».

Михайло Глінка писав у 1838 році свою оперу «Руслан і Людмила» в літньому павільйоні на березі озера в качанівській садибі Тарновських. Цікаво, що Глінка був автором дореволюційного гімну Росії, що його було повернуто після розпаду СРСР, але згодом замінено Путіним на радянську мелодію...

Увертюра опери Глінки «Руслан і Людмила»

Бізнесвумен Тетяна Гайн-Тарновська є правнучкою Василя Тарновського-молодшого (1837-1899) і живе в Шотландії.

Тетяна Гайн-Тарновська

В інтерв’ю Радіо Свобода в Празі, Тетяна Тарновська розповіла, що її родина – дід із сім’єю – змушені були втікати від більшовицького перевороту, і довгі десятиліття існування СРСР тримала за завісою Качанівку, адже поїхати в часи Холодної війни до СРСР не було можливості.

«Ми знали, що не володіємо Качанівкою, але вона завжди була частиною нашої історії. Ми знали про Глінку й інших відомих людей, які були в Качанівці. Ми мали копії картини «Запорозькі козаки…». Що ми робили в той час – ми збирали книжки про Качанівку і копію різних картин, які так чи інакше були пов’язані з Качанівкою і частина яких була в Росії, а частина – в Україні. Тому Качанівка завжди була частиною родинної історії і ми про неї завжди знали», – розповідає Гайн-Тарновська.

Вперше Тетяна побувала в СРСР у 1990 році, але не в Україні, відвідавши тоді Російський музей в Ленінграді (Петербурзі), довго простоявши біля картини «Запорозькі козаки пишуть листа турецькому султану» Іллі Репіна, на якій зображений її дід в образі козака, а також колоритний качанівський кучер Микишка, який пальцем вказує на картині в бік Османської Туреччини.

«Тоді в Російському музеї наглядачка запитала мене, чому я так прискіпливо дивлюся на картину? Тому що мій дід... на тій картині, відповіла я. – А так, я справді бачу що у вас подібні носи!, сказала вона», – розповідає, сміючись, Тетяна Гайн-Тарновська.

«Про що я ще думаю, дивлячись на «Запорожців»? Ну, дуже цікавий зміст листа, який вони писали і в нас вдома є копія того листа. Ну, – та це вже історія», – додає Тетяна.

Картина Іллі Репіна «Запорозькі козаки пишуть листа турецькому султану»

Але до Качанівки Тетяна з родиною не могли потрапити ще вісім років – не знали, де розташований палац, а інтернету з ґуґлом в той час ще не було.

«В 1997 році моєму чоловікові наснився сон, так само, як і брату мого чоловіка і також його доньці – їм усім наснився якийсь чоловік, який стояв на балконі і дивися на годинник, а також на землю довкола Качанівки. І в тому сні той чоловік виглядав сумним. І посил, який був від цього сну моєму чоловікові був: ми маємо їхати до Качанівки! Тому ми спробували ретельніше віднайти, де ж саме знаходиться Качанівка, але думали, що вона зовсім в іншому місці», – розповідає Тетяна, пригадуючи перший приїзд до Качанівки в 1998 році.

«Коли я врешті перший раз побачила палац, то в мене перехопило дух. Я також почувалася так, ніби я повернулася додому», – ділиться спогадами Тетяна Гайн-Тарновська.

Боротьба за Качанівку

Знайшовши врешті Качанівку, Гайн-Тарновська, наприкінці 1990-х почала боротьбу за те, щоби палац та ціла садиба залишалися в руках держави, а не були приватизовані.

«В той час були олігархи, яких я не буду називати, які хотіли купити Качанівку. І вони вважали, що Качанівка вже була в їхній кишені. І у них була вечірка там – чийсь день народження і, на жаль для них, в той самий день ми приїхали туди, і я сказала: ні, цей палац має бути для людей! Занадто багато великих постатей культури пов’язані з цим місцем, щоб воно було за парканом і щоб люди його не бачили. І так почалася боротьба за Качанівку», – пригадує Тетяна.

Боротьба була успішною – Качанівка залишилась національним музеєм, а кількість туристів порівняно з 90-ми роками виросла з 6 тисяч до понад 30 тисяч на рік, хоча прибутків від самого лише туризму не вистачає для розвитку інфраструктури і на підтримку палацу в належному стані.

Останнім часом в Україні (зокрема політик Микола Томенко, який за допомогою двох депутатів парламенту збудував алею до палацу) висловлюється думка, щоб Качанівка була не лише магнітом для туристів, але й центром культурного життя, майданчиком для спілкування митців, культурної і політичної еліти – як це було в 19-му столітті.

Палац у Качанівці на картині 19-го століття художника Василя Штейнберга

«Я повністю з цим згодна і було б гарно мати там конференції, і щоб там збиралася українська еліта. Але для того, щоб так було, люди потребують більшого комфорту. Має бути готель, а нині в гостьовому будиночку кімнати дуже мінімалістичні (в плані комфорту)», – каже Тетяна Гайн-Тарновська.

Палац родини Тарновських у Качанівці Чернігівської області (сучасне фото)

Тетяна болісно переживає війну в Україні, але вірить, що Україна буде все одно в Європейському союзі. Її порада – на тлі серйозних проблем – все одно не забувати про культуру і всіляко її підтримувати.

«Я знаю, що в України зараз інші проблеми. І збереження історичного спадку, можливо, не є наразі в пріоритетах. Але для народу України дуже важливо зберегти культурну й історичну спадщину. Людям важливо знати про культурну спадщину, а не лише цікавитись Луї Віттоном і Ланкомом», – каже вона.

«Українські олігархи купують картини українських і російських художників, старих майстрів, але все це вони тримають у своїх будинках, майже не ділячись насолодою і культурним задоволенням з людьми, – каже Тетяна Гайн-Тарновська. – Я ж виховувалась на родинних традиціях, що треба ділитися з іншими, не можна лише брати, треба і віддавати. От цю рису менталітету якось треба повернути. Можливо, діти олігархів, які отримали освіту на Заході, це зможуть».