Дніпро – Козацькі пісні Дніпропетровської області включили до Списку всесвітньої нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребують охорони. Відповідне рішення ухвалив у вівторок в Аддис-Абебі (Ефіопія) Міжурядовий комітет з охорони нематеріальної культурної спадщини. Як зустріли новину на Дніпропетровщині й чого очікують від надання «охоронного статусу»?
Степовий або козацький спів не сплутаєш із жодним іншим. Розлогий, розкладений щонайменше на 8 голосів, без музичного супроводу, з прерогативою для чоловічих партій. Ця манера виконання народної пісні збереглась на Дніпропетровщині, у селах та містечках, які колись були козацькими слободами.
Your browser doesn’t support HTML5
Фрагмент козацького співу
Народні співочі гурти знають і виконують по кілька сотень маловідомих або зовсім невідомих пісень. Дослідники кажуть: хоча ці пісні співають зараз переважно жінки, традиції чоловічого співу, притаманного запорожцям, присутні.
«Молоді не хочуть співати»
В ЮНЕСКО відзначили три ансамблі, які співають традиційні козацькі пісні – «Криниця», «Богуславочка» і «Первоцвіт». Марія Заугольна – учасниця фольклорно-етнографічного ансамблю «Криниця» з містечка Підгороднього, що біля Дніпра. У колективі – понад чверть століття. Ансамбль, що тримається винятково на ентузіазмі літніх жінок, – постійний учасник етнофестивалів в Україні й за кордоном, але вдома практично невідомий. Народний спів, каже співачка Марія, поступово вмирає: молодь ним не цікавиться, чиновники не підтримують.
«Ми росли – ці пісні звучали. Тоді гульня яка була в Підгородньому: виряджають хлопця в армію – збираються і три, і п’ять вулиць. Вранці йдемо, проводжаємо, плачемо й співаємо. І зараз, коли кажуть: «та то старі щось собі там «мелять», стає дуже боляче. Молоді не хочуть співати. Ми набирали діток, щоб вчити співу, то вони не схотіли.
Співати народну пісню треба спокійно, скромно, красиво одягнувшись, не виставляючи на показ, що треба і що не требаМарія Заугольна
Бо співати народну пісню треба спокійно, скромно, красиво одягнувшись, не виставляючи на показ, що треба і що не треба. Отак я відверто вам про це кажу», – говорить учасниця фольклорного колективу.
До амбітної мети – внесення козацьких пісень краю до охоронного списку ЮНЕСКО – на Дніпропетровщині йшли кілька років. 2014-го в області розпочали формування номінаційного досьє для отримання статусу. Дослідники фольклору об’їздили десятки сіл, працювали з десятками народних співочих гуртів краю, записували від них пісні, розпитували про манеру виконання, поповнювали фото- й відео архів. Поспішали, адже розуміли: вже зараз більшості виконавців – за 80 років. Якщо їхні пісні в оригінальній манері виконання не зафіксувати зараз, за кілька років вони можуть бути втрачені. У сільських клубах, при яких зазвичай діють народні колективи, немає ні звукозаписувальної апаратури, ані власного транспорту, щоб відвезти літніх жінок до міста на концерт чи до студії.
Ансамбль козацької пісні «Криниця»
«Не кожна людина зможе так співати, навіть фізіологічно – ми цю здатність втрачаємо»
Музикознавець Вікторія Карпович, яка брала участь у формуванні досьє для ЮНЕСКО, зазначає: документ включає і план заходів, розписаних практично помісячно, для збереження й відродження козацької пісні краю.
Зроблений план заходів, сформульований, розписаний поетапно, він розрахований на не один рік, це 5-7 роківВікторія Карпович
«Зроблений план заходів, сформульований, розписаний поетапно, він розрахований на не один рік, це 5-7 років. Це чіткий документ, там велика кількість заходів. Це і записи, і студійні записи, й передачі, а головне – це експедиційна робота, ми повинні далі вивчати. У нас наскільки мало залишилось цих пісень, що ми повинні їх всі зафіксувати. Ми повинні повернути виконавцям любов до цієї дуже непростої манери співу, багатоголосого розспіву. Там також записано – відродити традицію, коли співає велика кількість людей, коли вона поєднується в звуці. Це фестивалі, це семінари, це майстер-класи… Я думаю, все це буде… Все ж таки козацька пісня – це довга пісня. Ми записували жінку з Межівського району, їй було 94 роки, вона пригадувала козацькі пісні, в яких 18-22 куплети. Зараз вже це рідкість, жодна людина, до якої ми приїздили, вже не наспіває такого обсягу. Зараз народна пісня тяжіє до зменшення в обсязі. І я вже не кажу про те, що розспівна манера – це довга манера дихання, це складна манера, не кожна людина зможе так співати, навіть фізіологічно – ми цю здатність втрачаємо», – сказала у коментарі Радіо Свобода Вікторія Карпович.
Ансамбль козацької пісні «Богуславочка»
Із петриківським розписом «якісного перетворення не відбулося»
Що дасть козацьким пісням Придніпров’я охоронний статус від ЮНЕСКО? Дещо скептично до події поставились у Петриківці: декоративне малярство цього селища три роки тому також отримало статус всесвітньої культурної спадщини міжнародної організації, однак суттєво на розвиток мистецтва це не вплинуло, вважає арт-менеджер, засновник проекту petrykivka.dp.ua, студент Львівської академії мистецтв Ігор Лісний.
Статус цей дуже важливий і вказує на проблему, що така є, і що вона має важливість не тільки для України, але і для світуІгор Лісний
«Статус цей дуже важливий і вказує на проблему, що така є, і що вона має важливість не тільки для України, але і для світу. Але це, в першу чергу, важливо для нас самих. Ми маємо звернути на це увагу, і ЮНЕСКО про це говорить у такий спосіб. Адже, що «петриківка», що козацькі пісні перебувають відносно у стані занепаду. За ті роки, що «петриківка» має статус ЮНЕСКО, відбулося багато всього, але якісного перетворення не сталось. Можливо це пов’язано з тією ситуацію, що зараз є в Україні, але «петриківкою» ніхто серйозно не зайнявся. Вона собі як була таким примітивним мистецтвом з кітчевими сувенірами, так ним і залишається. Деякі проекти з розписом можна назвати цікавими, – пропозиція зробити «петриківку» символом «Євробачення», вона була дуже позитивно сприйнята, безкоштовний календар із розписом, наприклад. Але це приватні ініціативи. Тому можна сказати, що у нас все тримається на волонтерах», – зазначив у коментарі Радіо Свобода Ігор Лісний.
Логотип «Єробачення», оформлений петриківським розписом
«Обов’язок держави – фінансово підтримувати»
Дніпровський політолог Андрій Золотарьов зазначає: отримання статусу тепер накладає на державу певні зобов’язання – зберігати козацькі пісні й вкладати в це немалі кошти. На його думку, рішення ЮНЕСКО допоможе Україні покращити свій імідж у світі, головне – не політизувати подію.
Країна повинна мати те, що її ідентифікує, те, що створює її власне, неповторне обличчяАндрій Золотарьов
«Країна повинна мати те, що її ідентифікує, те, що створює її власне, неповторне обличчя. Звісно, крок у цьому напрямку правильний і його треба вітати. В України недостатньо таких символів, тому для пересічного європейця вона маловідома. Але треба, щоб ці речі не політизувались. З культурологічними речами не можна гратись в політику. На жаль, я дивлюсь, як сприйняли у Фейсбуці: замість того, щоб спільно радіти, точаться політичні дискусії, починають зводити політичні рахунки… Безумовно, це зобов’яже державу підтримувати цю спадщину, покладе на державу обов’язок фінансово підтримувати збереження пісень», – сказав у коментарі Радіо Свобода політолог.
Окрім козацьких пісень Дніпропетровщини та петриківського розпису, в Україні є ще нематеріальний культурний спадок, що потребує захисту. До національного переліку включені ще Опішнянська кераміка, Косівська мальована кераміка, Кролевецькі ткані рушники та культура хліба.