Невідомі листи архімандрита Климентія Шептицького – знахідка для дослідників

Львів – У Львові готують до друку унікальну книжку листів отця Климентія Шептицького до рідного брата Станіслава – генерала польської армії. Архів архимандрита Української греко-католицької церкви Климентія Шептицького, рідного брата митрополита Андрея – був віднайдений у Римі. Є намір перекласти і видати листи Климентія до митрополита Андрея, а також чотиритомник його праці про маму – графиню Софію Фредро-Шептицьку.

​Невпорядкований архів братів Шептицьких – Андрея і Климентія – зберігався у монастирі «Студіон», поблизу Рима. А це, зокрема, листи архімандрита Климентія Шептицького до його брата, генерала польського війська Станіслава Шептицького, до багатьох членів родини, написані з 1881 до 1945 років. Також є й листи до рідних, які отець Климентій писав під диктовку митрополита Андрея.

Митрополит Андрей Шептицький

Отець Климентій, світське ім’я Казимир, був успішним правником, політиком, освіченою і заможною людиною. У 1911 році залишив світське життя і кар’єру й обрав монаший шлях. Листи, написані ним польською мовою, вже перекладені українською і невдовзі це видання, із численними унікальними фотографіями, побачить світ. Деякі світлини надала для книжки родина Шептицьких із Польщі.

Отець Климентій посвятив себе служінню Богові, людям, був постійно при своєму братові митрополиті Андреєві, допомагав йому у всіх справах. Водночас, ніби перебував у тіні митрополита, хоча він робив чимало великих справ для церкви та людей.

«Коли ми почали вивчати листи, всі, які були у монастирі, то виявили серед цих документів, зокрема листи отця Климентія Шептицького до брата Станіслава Шептицького. Ці листи охоплюють великий період життя, від 1881 року, ще до того часу, як він вирішив у 1911 році вступити у монастир, і до 1945 року, тоді вже вдруге в Галичині була радянська окупація, тоді УГКЦ вже мала входити у період підпілля Ці листи є унікальні тим, що сам автор говорить у них про те, що спонукало його стати монахом, покинути світську кар’єру і посвятити себе Богові», – наголосив настоятель Свято-Іванівської лаври студійського уставу УГКЦ, упорядник книжки листів, отець Юстин Бойко.

«Прагнення моє вже від дуже багатьох років у глибині живило серце і рішення прийняте, щоб Богові більше віддатися у повеління, аніж це можливо, залишаючись у світі. Тепер я виконую це і, не зволікаючи довше, віддалююсь поки що до одного з французьких або німецьких монастирів Бенедиктинських, щоб там, як їхній гість, в увазі і тиші розпочати богословське навчання», – пояснює своє рішення про монаше покликання тоді ще Казимир Шептицький у листі від 12 грудня 1911 року до дипломата, приятеля родини Павла Сапіги.

Вже наступного року Казимир Шептицький почав монаше життя у монастирі студійського уставу в Камениці на Балканах, де у 1913 році прийняв монашество і отримав ім’я Климентій, а після здобуття богословської освіти – у 1915 році – висвячений на священика Климентія Шептицького.

Отець Климентій Шептицький

Листи показують взаємини між братами

Із листів отця Климентія до брата та родини відкривається світ дуже теплих взаємин між братами, які вміли підтримати один одного, переживали, турбувались один про одного і членів усієї родини, при першій потребі приходили на допомогу, берегли родинні традиції і дбали про батьків, куди б не закинуло їх життя, завжди на родинні свята були разом. Брати важко пережили смерть мами – Софії з Фредрів Шептицької. «Дуже пусті і сумні без нашої Матусі Прилбичі», – писав Климентій до Станіслава на Далекий Схід.

​Чимало нових фактів довідуємось із листів про митрополита Андрея і його недугу, про те, який жах заподіяла радянська окупація в Галичині. Отець Климентій описує про кількість замордованих людей по тюрмах Львова, Дрогобича, про те, яку жахливу картину він побачив у Прилбичах.

Радянські солдати розстріляли у 1939 році наймолодшого брата Леона Шептицького і його дружину Ядвігу, пограбували і спалили родинний палац Шептицьких. Після відходу радянських окупантів брати намагались бодай щось віднайти з родинного помістя, особливо архіви.

Палац Шептицьких у Прилбичах

«Ми тут живемо і здорові, але якби ще совіти були день-два довше в нас господарювали – були б нас усіх у пень вибили, вистріляли. Німці до нас прийшли 30 червня вранці, о 3-й. 25, 26, 27 червня – це були дні страшної масакри у Львові, у в’язницях. НКВД вбивали страшним способом і давніх в’язнів, і свіжо приведених», – писав отець Климентій у листі 7 липня 1941 року до Станіслава. Він інформував, що «точної кількості не можна було констатувати – бо трупи по підвалах, у викопаних ямах лежали купами по декілька метрів, а це спека, все розкладалося так, що санітарна служба мусила там, де вони лежали, їх замуровувати. Тисячі жертв у Бригідках, у в’язниці на Замарстинові, в давній жандармерії на вулиці Сапіги і Лонцького, в Інвалідах – також жінки і діти – 9/10 із них становили українці. З провінції також надходять жахливі звістки: в Стрию винищених близько 560, в Дубні, Луцьку – більш як півтори тисячі, багато наших священиків; у Дрогобичі цілий монастир Василіан…».

Тоді 27 червня 1941 року від бомби загорівся Святоюрський собор, але дивом пожежа всього не знищила. Бо львів’яни «голими руками» гасили вогонь.

«Характер інформації у листах різноманітний і цінний. Як передмову, використовуємо спогади сестри Ванди, племінниці Климентія Шептицького, яка пішла також у монастир. Вона описує період початку ХХ століття, пише про українців, поляків, роль предків через призму українсько-польських у стосунків. Листи маємо в оригіналі, але племінник Шептицького полегшив нам роботу – він ці листи надрукував. Прізвища, населені пункти, які згадуються у листах, все це ми прокоментували, з датами життя, щоб можна було зрозуміти, що за люди згадуються і яку вони роль відіграли у житті отця Климентія, родини Шептицьких»,– каже перекладач, редактор Іван Матковський.

45 допитів НКВС витримав отець Климентій

У роки німецької окупації отець Климентій разом із братом – митрополитом Андреєм – переховував євреїв, зокрема у Свято-Іванівській (нині музей архітектури та побуту) і в Унівській лаврах, настоятелем яких він був. Завдяки братам Шептицьким було врятовано понад 200 євреїв від нацистів.

Останній лист отця Климентія до брата Станіслава Шептицького, який мешкав у Польщі у Корчині, датований зі Львова 1 листопада 1945 року. Рівно рік минув від смерті митрополита Андрея. Рівно стільки ж часу до отця Климентія не доходила жодна вістка від родини з Польщі. У Західній Україні вже вдруге понад рік керувала радянська влада.

«Я тут лишився сам – саме сьогодні річниця смерті митрополита, власне, повертаюся зі Святої Літургії, відправленої біля Його гробниці (у святому Юрі), заміненої на каплицю. На днях виїжджаю до Унева, тому що влада не хоче, щоб далі я перебував у Львові. Найсердечніше Вас всіх від душі і серця я вітаю і обнімаю. До побачення, але де і коли. Мабуть, швидше за все, на тому світі», – писав отець Климентій, усвідомлюючи, що буде арештований. Адже вже у травні були ув’язнені єпископи УГКЦ, радянська влада примушувала духовенство переходити на православ’я. На жодну співпрацю з окупаційним режимом отець Климентій не погодився.

5 червня 1947 року отець Климентій був заарештований НКВС в Унівській лаврі. Його звинуватили в антирадянській пропаганді, у співпраці з Ватиканом. Отець Климентій витримав 45 допитів НКВС. А 28 лютого 1948 року, у 79-річному віці, був засуджений на 8 років тюремного ув’язнення. Архімандрит Климентій Шептицький помер 1 травня 1951 року у Володимирській в’язниці. Довший час не було відомо про дату і місце його смерті.

Арешт архімандрита Климентія Шептицького

Про отця Климентія мало згадували і говорили. Та й донині ця постать майже не знана, ґрунтовно не досліджене його життя та діяльність. Вихід його листів до брата Станіслава та членів родини – це лише перший крок. Сьогодні розпочато роботу над перекладом чотиритомника його праці про маму Софію з Фредрів Шептицьку. На оригіналі написано рукою отця Климентія: «Про нашу матір Софію з Фредрів Шептицьку, на основі її листів. Для родини і наступних поколінь нашої родини. Відредагував і зібрав Казимир Шептицький».

Графиня Софія та граф Іван Шептицькі мали шістьох дітей: Стефан помер у 2 роки, син Юрій від важкої недуги відійшов у вічність у юнацькі роки, Роман – митрополит Андрей Шептицький, Станіслав – генерал польського війська, Олександр, Казимир – архімандрит Климентій, наймолодший Леон.

Софія Фредро мріяла про доньку і навіть писала, коли народився Казимир: «Отже, хлопець. Не знаю, скільки з тим словом зникло мидляних бульбашок – так я мріяла, що буде донька, моя донька... Ціле літо дзвеніло коло серця... Що ж діяти – Бог знає, що робить...».

Софія Шептицька (Фредро)

Серед архівів, які збереглись у монастирі «Студіон», також віднайшли невідомі донині листи Софії до родини, зокрема до її синів, які зібрав отець Климентій, є і його особисті листи до митрополита Андрея.

Це унікальна знахідка щодо вивчення життя та діяльності братів Шептицьких, наголошує упорядник видань отець Юстин Бойко. Є сподівання, що всі ці архівні матеріали невдовзі будуть видані.