Три роки боротьби з російською пропагандою, в тому числі і в соціальних мережах, засвідчили, що українці вже виробили певний імунітет проти неї, а своїм безцінним і болючим досвідом вони нині можуть ділитися з рештою світу, особливо з тими країнами, які непомітно для себе, але з болючими наслідками вступили у «світ після правди». Про це говоримо з одним з піонерів боротьби з фейковими новинами, одним з керівників проекту StopFake Євгеном Федченком.
– Чи несуть відповідальність за поширення новин соціальні мережі, адже вони наполягають, що вони – лише інструмент. Ну, як можна звинувачувати телефонну компанію за те, що ви говорите по телефону?
– З одного боку, звичайно, ми не можемо звинувачувати інструменти, тому що це всього-на-всього допоміжні речі, а з іншого боку, якщо ми подивимося на статистику, то зараз від 40 до 60 відсотків людей споживають свої новини виключно з соціальних мереж.
І Facebook, і Twitter, і додаймо сюди і Google стали найбільшими медійними корпораціями, хоча вони ніякого медійного контенту не випускають
І це означає, що і Facebook, і Twitter, і додаймо сюди і Google стали найбільшими медійними корпораціями, хоча вони як такі ніякого медійного контенту не випускають – і в цьому є певний парадокс. Тому те, що вони зараз намагаються реагувати на звинувачення на їхню адресу, що вони сприяють поширенню фейкових новин – це, я думаю, є природня реакція, тому що вони дійсно усвідомлюють певну свою відповідальність за це, і зараз вони досить активно включаються в роботу з іншими медійними організаціями.
Зараз створена така коаліція, яка називається First draft coalition – туди, до речі, входить також StopFake, і ми якраз зараз збираємося з Facebook, і Google, і Twitter обговорювати, що ми зможемо зробити для того, щоб цей потік фейкових новин в соціальних мережах припинити.
Є конкретні кроки, які можна робити, – це робити приверифікацію новин тим організаціям, яким Google, Facebook і Twitter довіряють
Є конкретні кроки, які можна робити, – це робити приверифікацію новин тим організаціям, яким Google, Facebook і Twitter довіряють, і, виходячи з цього, вони можуть або ці новини позначати як фейкові для того, щоб аудиторія, коли споживає могла розуміти, з чим вона немає справу, або робити так, щоб сайти, які постійно беруть участь в розповсюдженні фейків, не з’являлися в стрічці або з’являлися на тих позиціях, на яких буде зрозуміло, що вони не є першими в наданні цієї інформації.
І переконатися, що ті сайти, які розповсюджують фейкові новини, не отримуватимуть грошей від рекламодавця
І також третій крок, який було б дуже важливо зробити, – це переконатися, що ті сайти, які розповсюджують фейкові новини, також не отримуватимуть грошей від рекламодавця. Тобто це важливо не лише для того, щоб захистити аудиторію, а для того, щоб показати також рекламодавцю, що дивіться: ці сайти є фейковими, і їм не тільки неможливо довіряти, але також, якщо будете там розміщувати рекламу, вона буде асоціюватися з неправдивими новинами, з фейками. Відповідно, це буде надсилати сигнал рекламодавцям про те, що вони не повинні там розміщувати рекламу.
– В Україні з фейковими новинами в такій масі зустрілися в рамках гібридної війни Росії проти України. Чого навчив цей досвід?
– Український досвід продемонстрував, що це є дуже потужна зброя. Розроблені ті інструменти, які, власне, тестувалися в Україні. Вони показали досить високий ступінь ефективності, і зараз Росія їх використовує для інших країн, і от сьогодні (23 листопада 2016 року) Європарламент якраз проголосував за резолюцію, яка визначає загрози, пов’язані з російською пропагандою і також передбачає певні кроки, як можна буде з нею боротися. І це є такий перший факт визнання існування російської пропаганди.
Російська пропаганда дуже активно використовує соціальні мережі для розповсюдження своїх фейків
Я думаю, що це на сьогодні є найбільша загроза, в тому числі, виходячи з того, що російська пропаганда дуже активно використовує соціальні мережі для розповсюдження своїх фейків як основної складової частини пропаганди.
– Після трьох років змагань з цією російською пропагандою – наскільки українська аудиторія є сприйнятлива до неї?
– Я думаю, що ці три роки були досить успішними з точки зору того, що принаймні поінформувати українську аудиторію про те, що ця пропаганда існує і попрацювати також у рамках такої більш широкої компанії з медіа-грамотності, пояснити, як це все працює, які інструменти використовуються. Так само ми досить активно працювали і з міжнародною аудиторією, але стосовно української, є останні опитування, які показують, що, наприклад, на сьогоднішній день тільки 15% українців продовжують споживати російський медіа-контент – російське телебачення, зокрема, це в основному відбувається або через супутник, або через онлайн-телебачення. Тобто, 15%, порівняно із 100%, які були до цього, – це досить впливова цифра.
Довіра до українських медіа зросла до 62%, а довіра до російських медіа впала до 3%
Довіра до українських медіа зросла до 62%, а довіра до російських медіа впала до 3%. І це також є дуже позитивний сигнал і говорить про те, що українська аудиторія стає досить обізнана. З іншого боку, звичайно, що тут ми не можемо сказати, що ми досягли всіх тих показників, які ми перед собою планували, і ми будемо далі працювати для того, щоби пояснювати ці загрози.
– В світовому контексті слово post-truth («після правди»), тобто світ після правди, стало набутком вже Оксфордського словника. Тобто, це поняття, яке стосується не лише України, але і багатьох людей у світі, які просто не цікавляться: «А що ж насправді є правдою?».
Це є загально світова тенденція, де люди стали набагато менше приділяти уваги фактам
– Так, абсолютно, Ви праві, і те, що це слово увійшло до слів року, означає те, що це є загально світова тенденція, де люди стали набагато менше приділяти уваги фактам як таким, цікавитися ними. Набагато більше ми маємо справу з точками зору, емоціями з популізмом і іншими речами, які апелюють до емоцій. Вони працюють набагато краще, ніж факти.
Це показала і медійна реальність, це показала і політична реальність, що ті, які говорять найголосніше і говорять найбезглуздіші речі, які зовсім не базуються на фактах, отримують зазвичай набагато більшу увагу і позиція таких людей набагато виглядає переконливішою в рамках цієї культури споживання новин, яка у нас сьогодні склалася. Це є об’єктивна реальність і нам потрібно тут знайти якийсь спосіб, як в ній оперувати і як її змінювати.
– Яким способом, поки не пізно, можна переконати аудиторію в тому, що це може нести реальну загрозу життю, як у цьому переконалися українці?
Український досвід є дуже важливий, бо він показує, що інформацію можна перетворити на зброю
– Український досвід у цьому сенсі є дуже важливий, бо він показує, що інформацію можна перетворити на зброю, в прямому сенсі цього слова. І є вже інші країни, де проведення дезінформаційної кампанії мало досить серйозні наслідки, ми можемо згадати «Брекзит» і американські вибори, де ми бачили і елементи зовнішніх впливів, і кібератаки, і інші речі. Ми бачимо у багатьох точках світу, що таке ігнорування фактів та поширення цієї культури «постфактів», чи «постправди», вже зараз показують, якими жахливими можуть бути наслідки.
– Тобто повернення до реальності буде болючим?
– Воно може бути болючим, але рано чи пізно воно все одно відбудеться. Це об’єктивна річ. Тому, якщо ми будемо постійно говорити з нашими аудиторіями, пояснювати їм, які це матиме для них наслідки, піднімати рівень обізнаності про ці негативні аспекти і проводити навчання з медіаграмотності, рано чи пізно це матиме ефект і факти знову будуть запитані.