Конкуренція Петлюри й Тютюнника – одна з причин поразки Другого зимового походу

У листопаді 1921-го – 95 років тому – невдачею завершився Другий зимовий похід армії УНР. Історики визначають цю дату як завершення Перших визвольних змагань 1917-1921 років. Тож, на що розраховували організатори походу? Чи дійсно поразка була неминучою? Про це Радіо Свобода говорило з істориком Артемом Папакіним.

Історична Свобода | Листопад 1921-го: 95-річчя завершення Визвольних змагань

– Пригадаємо передісторію цих подій: наприкінці 1920 року завершується польсько-радянська війна, добігає кінця російська громадянська війна між червоними та білими: білі російські війська з Криму евакуюються на турецьку територію. Армія УНР також відступає на територію Польщі, де її роззброюють. Навесні 1921 року Польща та більшовицька Росія укладають Ризький мир. Але тоді ж на польській території створюється український партизансько-повстанський штаб. Тобто, влада та армія УНР готуються до наступного етапу боротьби?

– Так, ці речі були взаємопов’язані. Попервах діяло перемир’я, тому бойові дії могли в будь-який момент відновитися. А потім підписання Ризького мирного договору означало, що між двома сторонами були вирішені питання, які призвели до конфлікту, було визначено кордони. Крім того, досягнуто домовленостей про роззброєння військових формувань, які боролися на польському боці.

Артем Папакін

– Тож, на що сподівалася за таких умов керманичі УНР?

– Вони розраховували на повстання по всій Україні. Вони його розпочнуть, а населення, за їхніми міркуваннями, мало би підтримати УНР. Відповідно, це повстання мало б призвести до повалення радянської влади на території України. Але цього не відбулося.

– Вони недостатньо чітко розуміли ситуацію на більшовицькій території?

– Вони розуміли. Але вони розраховували ще й на те, що основним носієм повстанських ідей в Україні є селяни, які сильно залежали від землі: від свого поля, від хліба, який вони вирощують.

Повстанці були переконані, що найкращий момент для наступу – це кінець літа, після жнив.

Селяни збирали врожай, а радянська політика передбачала його конфіскацію – продрозкладку – фактично пограбування селян. Це мало викликати обурення діями влади. Тому й розраховували, що наприкінці літа 1921 року мало відбутись це повстання. Але підготовка досить сильно затягнулась – аж до кінця жовтня.

– Наскільки за цей період змінилися селянські настрої?

– Селянські настрої ніколи не були сталими. За ними ми можемо прослідкувати всю історію визвольних змагань від 1917 року, коли селяни переслідували власні інтереси і в їхніх колах з’являлись ватажки загонів, які ці інтереси обіцяли виконати. Радянська влада так само прийшла із цими обіцянками, тому були випадки, коли селяни її підтримували.

– В 1921 році Ленін проголосив Нову економічну політику, в рамках якої продрозкладку замінили на продовольчий податок. Чи позначилось це на ситуації?

– Звісно. Коли запровадили НЕП, то ширились чутки, що радянська влада буде реформована. НЕП теж був способом навернення селян та міщан до підтримки радянської влади.

– Історик Ярослав Файзулін так характеризує підготовку українських сил до повстання:

Ярослав Файзулін: «Станом на 1921 рік підготовкою українського антибільшовицього повстання займалися три центри.

​Перший – це партизансько-повстанський штаб, який був створений у лютому 1921 року в Польщі. Це було таке собі повстанське міністерство, яке очолював Юрій Тютюнник. В червні 1921-го на території Румунії був утворений штаб Південної групи, який очолював Андрій Гулий-Гуленко. Крім того, в березні 1921-го в Києві виник підпільний Всеукраїнський Центральний український повстанський комітет – ЦУПКОМ».

– Як бачимо, доволі складна структура із трьох ланок. Наскільки така складна структура підготовки до повстання була ефективним механізмом?

– Ці три ланки взаємодіяли.

Але Симон Петлюра не дуже довіряв Юрію Тютюннику і ще тримав певну свою агентуру, що теж спричиняло певні непорозуміння.

– Що стало причиною цього конфлікту, який потім дозрів до розриву між керівником повстанського штабу генералом Тютюнником і очільником УНР Симоном Петлюрою?

– Це, як у нас кажуть, – «де два українці, там і три гетьмани». Юрко Тютюнник був відомою особистістю, який мав своїх прихильників, в принципі, він претендував на роль Петлюри. Навіть коли готували Другий зимовий похід, то розраховували навіть на те, що на звільнених територіях буде встановлено владу партизансько-повстанського штабу. І представників влади УНР туди пускатимуть мало не за пропусками. Це була конкуренція Петлюри і Тютюнника та їхніх прихильників.

– Ця конкуренція мала позитивні чи негативні наслідки?

– Для спільної справи – тільки негативні. Для досягнення їхніх цілей ефективнішою була би влада одного командира чи навіть диктатора.

– Але ж Петлюра сам ініціював створення цього штабу.

– Звісно ж, це була ініціатива Петлюри, і Тютюнник мав підкорюватись йому. Зрештою, так воно і було. Наказ про початок цього походу так само видав Петлюра.

Але у Тютюнника все ж були наполеонівські плани.

– Новітні дослідження цієї теми свідчать, що більшовицька розвідка мала своїх агентів як у Центральному українському повстанському комітеті, який вони ліквідували ще до початку повстання, так і в партизанському штабі Тютюнника. Як чекістам вдалося так ефективно інфільтрувати своїх людей у ці закриті, підпільні структури?

– Швидше за все, тут відіграла роль та ж конкуренція – люди не дуже довіряли одне одному, і це створювало підґрунтя для того, що людей можна було підкупити або вмовити.

– Чекісти вкорінювали своїх агентів чи перевербовували когось?

– На нижчих ланках це були й агенти, а на вищих, звичайно, когось перевербовували.

Загалом, в еміграційних колах ширилися чутки мало не про всіх провідних учасників тих подій, що вони були агентами ЧК.

– Восени 1921-го в похід на радянську територію вирушають три групи, в яких загалом було менше 2 тисяч людей. І ось вони виходять на територію, опановану більшовицькими військами. На що вони розраховували за таких умов?

– Ці події ми можемо осмислювати лише за результатами – очевидно, що очікування не справдились. Дійсно, їх було близько 2 тисяч людей, але серед них було багато фахівців, які пройшли активну підготовку на території Польщі за участю польських офіцерів. Останні, в свою чергу, мали досвід підготовки польських повстань в Сілезії – вони ділилися досвідом, як розгортати повстання. Зрештою, багато українських бійців також мали повстанський досвід.

– Отже, вони розраховували на власний професіоналізм. А на що ще?

– На масове повстання населення. Були надії на те, що радянська влада буде ненадовго.

Надія – це головне, що рухало тими людьми, які вирушали у Другий зимовий похід.

Насправді, наплив добровольців був малий, тому це очікування не справдилося. Народ стомився від війн, підтримка була радше декларативна.

– Напередодні походу Петлюра казав своїм соратникам, що все виглядає настільки оптимістично, що навіть «Кубань може впасти в наші руки, як стигла груша». Тобто, сподівалися дійти не лише до Дніпра, а значно далі. На чому базувався от такий оптимізм Петлюри?

– Тоді на території Польщі відбувається активна співпраця українців із російською еміграцією, із донцями, із кубанцями. Відповідно, вони розраховували на цю підтримку.

– Ваш колега називає чотири основні причини того, що Другий зимовий похід закінчився невдало:

​Ярослав Файзулін: «Найголовнішим фактором поразки Другого зимового походу, як на мене, стало те, що радянські органи держбезпеки були проінформовані про його підготовку. Чекістам вдалося ліквідувати повстанський центр в Україні та десятки підпільних повстанських організацій.

Ще одним фактором було те, що поляки, які декларували підтримку повстанського центру, не надали належної допомоги.

Також велику роль відіграли зміни в настроях селян – наприкінці 1921-го під впливом Нової економічної політики вони відходять від повстанського руху.

Якщо сьогодні проаналізувати всі наслідки, то весь похід від початку не мав перспектив закінчитись успішно. Та для організаторів походу на той час це не було очевидним. До них надходила інформація про активний повстанський рух, і вони сподівалися на розгортання повстання проти більшовиків».

– Дійсно, чекісти розкрили діяльність повстанських сил в Україні ще перед початком повстання – влітку 1921 року. Звісно, і настрої селян зіграли важливу роль. Але я не можу погодитись із колегою щодо польської підтримки – тут треба зрозуміти мотиви поляків. Насправді, вони підтримували повстанців, але їхні руки були зв’язані Ризьким мирним договором та внутрішньополітичною ситуацією в самій Польщі.

– Наступного року буде сторіччя визвольних змагань. Як Ви вважаєте, на чому варто зробити акценти, відзначаючи цю знаменну для української історії дату?

– Нам багато десятиліть розповідали, що це була громадянська війна в Росії. Тепер потрібно усвідомити, що це була визвольна боротьба за українську незалежність.