Наскільки безпечно бути трансгендером в Україні?

Київ – Сьогодні відзначають День пам’яті трансгендерних людей, які постраждали або загинули через трансфобне насильство. За даними організації «Transgender Europe», з першого жовтня минулого до 30 вересня цього року зафіксовано 295 випадків убивств трансгендерів. Даних щодо України немає. Водночас, за словами українських ЛГБТІ-активістів, сама процедура, через яку повинні пройти такі люди, щоб отримати нові документи, є складною і дискримінаційною. У Міністерстві охорони здоров’я розробили новий наказ, який її спрощує, однак коли той набуде чинності – наразі невідомо.

Найбільше випадків насильства цього року зафіксовано в Бразилії, Мексиці та Сполучених Штатах, зазначають у «Transgender Europe». А загалом, ідеться у звіті, опублікованому на сайті організації, з початку моніторингу у 2008-му дослідники зафіксували інформацію про вбивства понад 2 тисяч трансгендерів у 68 країнах.

Даних щодо України у звіті немає, але за словами співкоординатора міжнародної трансфеміністської ініціативи «АдманТ» Сольдаду Ковалісіді, це не означає, що злочинів на ґрунті ненависті щодо трансгендерних людей тут не відбувається. За півроку роботи до ініціативи звернулись понад дві сотні людей, каже він.

«Переважно звертаються підлітки з регіонів України: ось я прочитав статтю на вашому сайті, ви досягли цього, пережили, наприклад, насильство, таке чи інше – як ви це могли зробити, бо зараз моя родина мене не приймає, мене вигнали з дому, або мене побили у школі чи зґвалтували. І звертаються із запитанням, як це пережити, тому що часто ці підлітки, які пишуть, перебувають у суїцидальному стані», – розповідає активіст.

Безпекова ситуація для трансгендерів у різних державах пострадянського простору відрізняється, зазначає Ковалісіді.

«Зокрема, якщо говорити про таку країну, як Киргизстан, то там трансгендерні люди проходять процедуру зміни документів достатньо швидко – у них там прекрасно працюють організації, які допомагають трансгендерним людям. Це – з одного боку. З іншого боку, в Киргизстані дуже високий рівень насильства саме з боку правоохоронців. Я, перебуваючи там, відчув це на собі: поліція зупиняє мене на вулиці, питає мій паспорт, бачить, що гендер не збігається – у мене жіночі документи. Їхній висновок: ми тебе переробимо, заберемо в ізолятор і виправимо», – говорить активіст.

У Росії процедура теж простіша, ніж в Україні чи, наприклад, Казахстані, але там вона досить тривала, зауважує він.

«Там у законі прописано, що потрібно мати довідку певного зразка, але ніхто не знає, якого саме. Тобто вона загадкова, ця довідка, ніхто не знає, як вона виглядає, і всі загси відправляють людей змінювати документи через суд. Процес затягується на 2-3 роки. І весь цей час людина ходить, наче під прицілом, особливо в регіонах», – зауважує Сольдаду Ковалісіді.

З новим тілом, але старим паспортом

В Україні люди, які хочуть зробити корекцію статі й отримати відповідні документи, змушені проходити через серію процедур. Транс-жінка і ЛГБТІ-активістка Інна Ірискіна розповідає, що почала процедуру корекції статі ще в 2007-му, але через встановлені Міністерством охорони здоров’я правила вона донині не може отримати нові документи, тож змушена користуватися старими, чоловічими.

«Коли я це почала, зовнішність стала змінюватися. І так чи інакше треба було пояснювати на якомусь етапі людям, що відбувається. Я дуже боялася, як мене сприймуть на роботі, але врешті виявилося, що все добре – вони цінували мене як спеціаліста», – каже активістка.

«Моє тіло – моє діло» – заявили учасники акції трансгендерів у Києві (відео)

На переконання Інни Ірискіної, процедуру потрібно спростити, адже сьогодні фактично обов’язковими є хірургічне втручання і діагностика психіатра, без яких неможливо отримати свідоцтво про зміну статевої належності. Окрім того, за її словами, щоб почати процедуру, потрібно довести, що людина неодружена, у неї немає неповнолітніх дітей, але є робота і «прописка».

Як зазначає Андрій Кравчук із центру «Наш світ», заклики скасувати наказ МОЗ №60, який регламентує процедуру корекції статі, лунали вже давно з боку правозахисників.

«Міністерство охорони здоров’я – це один із найбільш консервативних органів в українському уряді, – вважає Кравчук. – Але окрім того, цей проект наказу може не пройти узгодження в міністерстві юстиції України, яке має реєструвати усі законодавчі акти. Якщо він не буде зареєстрований у Міністерстві юстиції, тоді він не набере чинності. Міністерство охорони здоров’я розробило абсолютно революційний наказ, він змінює всю систему медичної допомоги трансгендерам та порядок оформлення зміни статі».

Основним нововведенням, за словами Кравчука, є те, що людина може самостійно вирішити, яке медичне втручання є для неї припустимим – потрібна операція чи достатньо гормональної терапії.

В МОЗ розробили нові протоколи зміни статі – Шум

Спрощення процедури корекції статі є нагальною необхідністю, вважає один із розробників проектів згаданих змін Сергій Шум, співробітник Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

«Це було настільки зарегульовано і складно, що більшість людей не починали операцію зі зміни статі,– пояснює він.– Наприклад, там було таке протипоказання, як наявність дітей до 18 років. До МОЗ подали позов в адміністративний суд щодо визнання цієї конкретно норми недійсною і такою, що не відповідає європейським стандартам – і Міністерство охорони здоров’я програло суд першої інстанції. Ми прибрали всі протипоказання, показання зробили більш простими і зрозумілими».

За словами Сергія Шума, нині наказ №60 ще є чинним, тому що Мін’юст має зареєструвати новий наказ, який скасовує цей. Але вже кілька місяців як набрав чинності ще один наказ, який змінює протокол надання медичної допомоги людям із гендерною дисфорією – дискомфортом, пов’язаним із розбіжністю між біологічною статтю та гендерною самоідентифікацією.

Основна його відмінність від попереднього протоколу така: довідку для проходження процедури можна буде отримати в місці проживання, а не їхати на засідання комісії до Києва, каже Шум. Але невідомо, як це відбуватиметься на практиці, бо поки що не було прецедентів.

Водночас, на думку Сольдаду Ковалісіді, перенесення повноважень комісій у регіони повинно відбутися тільки після спеціальних тренінгів для медиків, щоб уникнути патологізації трансгендерних людей і принизливого ставлення до них.