(Рубрика «Точка зору»)
Час до часу Західні політики заявляють, що заради перемоги над терористами угруповання «Ісламська держава» та для повернення миру в Сирію варто об’єднати свої зусилля з Росією. При цьому вони забувають про те, що Кремль аж ніяк незацікавлений у швидкому розв’язанні цих війн. Як і забувають, чи радше не хочуть пам’ятати, що путінська держава куди більша загроза, ніж радикальні ісламісти.
Росія як світова загроза
По-перше, в Росії державний тероризм інституціолізований. Він тримає в заручниках майже півтори сотні мільйонів місцевих мешканців і намагається нажахати та підкорити усіх найближчих сусідів із пострадянського табору.
По-друге, Кремль, завдяки своїй пропагандистській роботі зумів скористатися із слабкостей цивілізованого світу. Сограб Агмарі у своїй статті для The Wall Street Journal пише: «Ісламізм, попри те, що є диким і смертоносним, ніколи не був серйозним супротивником».
Агмарі має рацію – ісламізм надто «інший», «чужий», йому складніше придурюватися. Натомість путінізм успішно мімікріє під щось цивілізоване. Йому вдалося нав’язати та закріпити у свідомості частини прихильників російської влади серед звичайного люду уявлення про Росію як альтернативу Заходу й демократії, захисницю християнства та підперезатися здобутками класичної російської культури. При чому мова не лише про пересічних фанатів «твердої руки», а й тих, хто повірив кремлівській пропаганді, котра ллється зі всіх щілин.
Боротьба із Заходом цими людьми сприймається не як наступ на права та свободи пересічних громадян, а як протистояння слабким сторонам демократії, починаючи неповороткою бюрократією і закінчуючи слабкодухістю європейських лідерів.
Кожен такий прихильник Путіна має власне уявлення про недоліки режимів у своїх державах, тому радо заповнює цими негативними рисами вільну комірку того, чому буцімто кинула виклик Росія. При цьому з тим, що ці люди вважають слабкою стороною демократії у своїй країні, в Росія може бути в рази гірша ситуація.
Кадебіст на «захисті» віри
Сприйняття російського президента як захисника християнства було б дуже кумедним, якби не таким сумним, адже люди справді в це вірять. Багато прихильників путінського авторитаризму часто не мають уявлення про те, ким був і залишається їхній кумир. Цей кадебіст до мозку кісток, котрий причетний до гибелі тисяч людей від Чечні і до Сирії, має такий же стосунок до захисту християнства, як Гітлер до гуманізму.
Окреме питання – кремлівське православ’я. Воно зіткане з колишніх спецслужбістів, людей, котрі проповідують ненависть та закликають до вбивств, пронизане містицизмом, корупцією та пропагандою, теж є доволі далеким від істинної віри.
Політична карикатура Олексія Кустовського
Ще одна помилка, третя, – приписування кремлівській владі близькості до цінностей, котрі довгий час продукувала російська класична культура. Ті, хто ставить знак «=» між нею і Путіним, не розуміють, що справжнє мистецтво в Росії переважно було опозиційним до влади, неугодним їй. Якщо спростити, то воно виникало з протиставлення себе жорстокості режиму чи бутафорності віри. Величезну кількість митців знищили сталінські табори. Чимало й митців, яких політика таких самодурів-самодержців, на котрих рівняється Путін, виганяла з країни й таврувала за кордоном, коли вони там заявляли про злочини режиму.
Додаткову роль грає і стереотипне сприйняття усіх відомих людей із Російської імперії чи СРСР як росіян. Всі їхні здобутки цими прихильниками автоматично зараховується на баланс сучасної кремлівської влади, котра не має до них анінайменшого стосунку. Тому необхідно постійно артикулювати причетність того чи іншого митця та науковця до української культури, тим самим виключаючи його із хибного російського дискурсу.
Ці стереотипи, котрі повсякчас російська пропаганда закріпляє за образом кремлівської влади, необхідно розвінчувати. І доля випала робити це на тих, хто найбільше постраждав від жорстокості російських можновладців. Потрібно руйнувати пропаганду, аби не постраждати ще більше. Тільки проблема в тому, що в цивілізованому світі також багато людей, котрі хочуть обманюватися. І в цьому якраз найбільша загроза.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції