Міноборони України має бути цивільним – підполковник армії Британії

Підполковник британської армії у відставці Ґлен Ґрант вже три місяці працює в проектному офісі реформ Міністерства оборони України. До цього він кілька разів приїжджав до Києва й Одеси, щоб узяти участь у локальних проектах, а зараз працює над реформою забезпечення військовослужбовців житлом. Заради цього відмовився від бізнес-школи в Ризі. Експерт одразу говорить – грошей просто придбати житло усім у черзі немає, треба шукати інші варіанти. Робота експерта і його команди фінансується Великою Британією.

– У чому головні складнощі у забезпеченні житлом?

– Ми на першому етапі вирішення проблеми – з’ясовуємо, що відбувається, шукаємо можливості. Є кілька складових – це і квартири для ввійськовослужбовців, і гарнізони, й інфраструктура. Квартирна черга – це наслідки радянських часів. Тоді економіка була під повним контролем уряду, і вони могли робити все, що хочуть. Сьогодні грошей на це немає, і закон не може працювати.

Зараз у черзі на житло близько 44 тисяч родин. При цьому ми можемо забезпечувати квартирами десь 2-3 тисячі родин щороку. При цьому нові 2-3 тисячі поповнюють квартирну чергу кожного року. Отже в нас завжди буде залишатися близько 40 тисяч родин без квартир. За законом, ніхто з тих, хто в черзі, не може бути виключеним з неї. Щоб забезпечити усіх житлом – потрібно близько мільярда доларів

Окрема проблема – це розташування солдат. Раніше житлом забезпечували тільки офіцерів, а призовників просто відправляли у величезні бараки. Але якщо вам потрібні якісні солдати, з ними так не можна. Жити тридцятьом в одному приміщенні – це може бути покаранням, чи може тривати лише певний час. Але це не може бути постійним житлом.

​

Солдату потрібна кімната, де він зможе зберігати свої особисті речі. Він же не буде відмовлятися від особистого життям лише тому, що служить в армії. Ще більша проблема – житло для одружених солдатів. Якщо Україна зараз створить професійну армію, вона не зможе утримувати більше ніж 50-60 тисяч солдатів. Можливо, треба розробляти програму компенсації за оренду. Зараз вона також є, але компенсують дуже мало.

Можливо, армія має співпрацювати із забудовниками. Треба домовлятися, щоб будувалися багатоквартирні домівки, де військові потім будуть орендувати квартири. Не купувати, тому що їх дуже дорого утримувати, а орендувати. А комусь, зокрема старшим офіцерам, потрібні саме будинки.

– Наскільки мені відомо, Міністерство оборони вже надає забудовникам землю, щоб ті будували там багатоквартирні домівки, в обмін на частину квартир для військових.

– Це абсолютно нормальна схема роботи. Зокрема у Великій Британії свого часу 24-та бригада переїхала з центра міста, де вона базувалася, кудись на околиці. Забудовник заплатив близько 60 мільйонів фунтів, і ще побудував їм казарми. Армія добре на цьому заробила. Але такі речі треба контролювати, а в українському міністерстві контролюючої системи немає.

Є виконавча система, яка може придбати квартири, але немає тих, хто перевірить, як вона їх придбала, і немає тих, хто перевірив би якість будівельного проекту. Стежити за будівництвом і угодою має не військовий, а цивільний фахівець, так званий менеджер проекту. В нього має бути величезний досвід, він має вести цей процес від початку і до кінця, і відповідати за його успішність. Саме менеджер проекту стежить за дотриманням стандартів і виплатою коштів будівельній компанії.

– А така схема можлива в Україні? Вона спрацює у військовій сфері?

– Вона не може не спрацювати! У звичайному будівництві є такі менеджери, тому що інвестори зацікавлені в якості. Проектні менеджери контролюють технології, затверджують план будівництва, і якщо бачать неякісну роботу, то вимагають переробити. Все має визначатися контрактом, який, до речі, може продовжуватися і після закінчення будівництва. Наприклад, там може бути закладено обслуговування об’єктів.

Один із військових проектів у Великій Британії був, наприклад, ухвалений на 30 років. Ще одна проблема у тому, що гроші на житло виділяються не тільки Міністерством оборони, вони проходять через Міністерство фінансів. І ці гроші мають дуже маленький термін використання – не більше року. Це відкриває шлях до корупції і до помилок. Зараз Міністерство фінансів працює над тим, щоб гарантувати гроші не на рік, а на три роки. Це зробить процес більш стабільним і дасть можливість працювати.

– Якщо подивитися на те, як реформується військова сфера, складається враження, що офіс реформ Міністерства оборони, де Ви працюєте, і саме міністерство існують і працюють окремо, за окремими законами. У Вас є таке відчуття?

– Якщо таким чином дивитись, то існують окремі три структури. Офіс реформ працює всередині Міністерства оборони, але він недостатньо інтегрований туди. Усі працівники цього офісу намагаються глибше залучитися до важливих проектів, зокрема житлового будівництва. Але вони можуть впливати на те, що відбувається, лише власним авторитетом та ім’ям. А проти організації, яка не хоче змінюватися, цього недостатньо.

Ще одна структура – це Генеральний штаб. Через війну він працює напряму із президентом, відштовхнувши міністерство. Я вважаю (і такими ж є рекомендації військових експертів з організації RAND), що Міністерство оборони має бути цивільним. І воно має бути вищим за Генеральний штаб. Зараз Генштаб не контролюється цивільними політиками і тому він занадто сильний в політичному плані. На одній з недавніх зустрічей офіцер з Генштабу, який відповідає за житлове будівництво, заявив мені: «Нам дають лише третину грошей, які потрібні». Але відповідь на це дуже проста: «Ви отримуєте всі гроші, просто ваш план завищений утричі»

Цивільний контроль – це саме про гроші. Їх ніколи не буде достатньо, якщо їх не рахувати, не планувати витрати.

– Отже через радянський підхід Генеральний штаб не рахує гроші?

– Раніше цього не треба було враховувати, але тепер треба. Важлива частина реформ пов’язана з перетворенням Міністерства оборони в цивільну структуру. Дії і плани Генерального штабу мають базуватися на розмірі фінансування, а не на їхніх мріях. Президент, якому вони підкоряються, не виділяє коштів, не визначає, на що перш за все треба витрачати гроші.

– Ви не можете не знати про спробу волонтерів контролювати державні закупівлі в Міністерстві оборони. Одна з волонтерів, Нелі Стельмах, звільнилася після року роботи у відповідному департаменті.

– Вона виснажилася. Я знаю про її роботу, вона зробила дуже багато і заслуговує на велику похвалу від усіх. Але в неї не було достатньо повноважень, вона працювала за рахунок особистого авторитету і тому виснажилась.

Реформи відбудуться тоді, коли цивільні фахівці очолять важливі департаменти. Це дуже великий бізнес, ціллю якого є безпека країни. Міністерству оборони потрібні бізнес-аналітики, щоб працювати із логістикою, великими грішми і усіма економічними процесами. Наприклад, співпрацював із Міністерством оборони волонтер-аналітик Віктор Пузанов. Він зробив дуже велику роботу, пропонував реформу. Але система не хотіла змінюватися, а волонтер не мав потрібних повноважень.

У наступній частині інтерв’ю підполковник Грант розповідає про своє бачення розвитку Збройних сил України.