Василь Омеляненко, найстарший майстер народної творчості України, живе і працює в селі Опішня, що на Полтавщині. В Національному музеї-заповіднику українського гончарства, де просто неба зберігаюся керамічні роботи багатьох українських та зарубіжних майстрів, й до нині пишаються його унікальним експонатом «Левом при двох головах». Монументальну скульптуру було створено майже 20 років тому автором, якому нині виповнився 91 рік.
Свою роботу Василь Омеляненко пам’ятає до найменших дрібниць, як місив глину і робив каркас, як лев тріскався від сонця, а дощі розмивали йому лапи. Найважчим було випікання. Щоби не нашкодити суцільній двометровій фігурі, гончарський горн він будував навколо неї. Такий процес і досі ніким не відтворений, пишається майстер, бо дуже складний.
82 роки я займаюся глиною, здається, що без неї і життя у мене не було
«Так думаю, де ти будеш завтра: може, тебе поб’ють, а може, ти віка стоятимеш. 82 роки я займаюся глиною, здається, що без неї і життя у мене не було б. До всякої справи потрібні любов і посидючість, якщо не виходить, не кидай», – зауважує скульптор.
Василь Онуфрійович народився в бідній сільській родині у 1925 році. В Опішні сім’я жила «по-квартирах», на Гончарському кутку. Зробити з грудки глини виріб 9-річний хлопчик надумав, коли вперше побачив у сусіда, гончара, керамічних півників-свистунців.
Your browser doesn’t support HTML5
Василь Омеляненко: Інколи я думаю, чи не з глини я сам
«Спершу ми з братом поналіпляли кострубатих півнів – той нагнувся, той щось клює, а потім були кращі.
Гончар возив в Полтаву посуд, то узяв і наших свистунів – сотню за руб
Гончар возив в Полтаву посуд, то узяв і наших свистунів – сотню за руб. От тоді ми почали ліпити білочок, баранчиків, собачок і рибок, бо в природі є й інші тварини.
Отак і важкий рік пережили – 1947-й, бо тоді неврожаї були, голод, то нас свистуни і виручили
Отак і важкий рік пережили – 1947-й, бо тоді неврожаї були, голод, то нас свистуни і виручили», – розповідає гончар, тримаючи в руках щойно зліплену іграшку-свистунця.
Опішнянський завод «Художній керамік», де Василь Онуфрійович працював гончарем, часто відправляв його роботи на українські та закордонні виставки. Деякі з них зберігаються в музеях та приватних колекціях в Канаді, Японії, Англії, США, Норвегії, Австралії та багатьох інших країн.
«На заводі вчитель був мені не потрібний. Норму я робив швидко. У вільний час ліпив щось інше, нестандартне.
Мене до Білорусі запрошували працювати, переймати їхні традиції, я відмовився. Свого я там не зроблю, а по-їхньому не зможу, виходить, сам себе знищу
Мене до Білорусі запрошували працювати, переймати їхні традиції, я відмовився. Свого я там не зроблю, а по-їхньому не зможу, виходить, сам себе знищу. Зацікавила мене колись емблема бика зубра, що була на дверцятах мінської машини, от думаю: зроблю. Побачив мого бичка один з відвідувачів і аж присів – отакий вийшов бик», – радіє Василь Онуфрійович.
В Опішні майстер живе сам у невеличкій хатині, збудованій власними руками. Він працює щодня, інколи звеселяє себе грою на гармошці. З полиць за його гончарською роботою спостерігають глиняні леви, коні та барани, не забуває він і про іграшки-свистунці.
Дожив до 90 років, бо хочеться жити, творити, душу людську обрадувати якимось виробом, наче б то й життя не скінчається
«Як роблю, то немов із ними розмовляю, і хоча сам живу, але мені з ними не сумно. Вони в мене не сердиті, вони немов хочуть співати. Дожив до 90 років, бо хочеться жити, творити, душу людську обрадувати якимось виробом, наче б то й життя не скінчається», – говорить майстер народної творчості Василь Омеляненко.