Сьогодні, 19 жовтня, відзначає своє 90-річчя Богдан Гаврилишин. Як зазначають у Благодійному фонді його імені, Богдана Гаврилишина без перебільшення можна назвати найвідомішим українцем сучасності, діячем світового масштабу.
Як спікер і голова наукових конференцій він побував у 89 країнах світу, вплинувши на подальший розвиток деяких із них. Його по праву вважають хрещеним батьком економічного форуму в Давосі, засновником Міжнародного інституту менеджменту в Індії та Україні. Нині він є представником Римського клубу, Світової академії мистецтва та науки, Міжнародної академії менеджменту, Фонду Жана Моне для Європи, Швейцарського форуму міжнародної політики, Національної академії наук України та багатьох інших світових та українських організацій і об’єднань.
Богдан Гаврилишин є резидентом Швейцарії і має паспорт Канади, чимало країн вважають його «своїм». Втім, він залишається українцем і головну місію свого життя пов’язує саме з Україною, вкладаючи і сьогодні всі сили та власні кошти в її розвиток. І саме в Україні святкує своє 90-річчя разом із рідними, друзями, колегами.
Радіо Свобода вітає Богдана Гаврилишина з його 90-літнім ювілеєм.
Понад три роки тому він в інтерв’ю нашій колезі Марії Щур розповів, що дороговкази на ціле майбутнє його життя йому дав «Пласт». Богдан Гаврилишин залишається пластуном і запевняє: «Пласт» – це справді чудова школа життя». Це інтерв’ю за змістом не втратило актуальності, отож знову пропонуємо його нашій читацькій аудиторії.
Якби в Україні було півмільйона пластунів, це була б інша країна, переконаний пластун із понад 70-літнім стажем, відомий економіст, колишній радник українських президентів та прем’єр-міністрів Богдан Гаврилишин. Почесний голова Опікунської ради «Пласту» Богдан Гаврилишин шкодує, що питання виховання молоді не зацікавило жодного українського керівника, бо, за словами досвідченого пластуна, думати про інших – це не лише моральний обов’язок, але й «величезне задоволення». А почали ми розмову з того, що «Пласт» дав особисто йому, професорові Богданові Гаврилишину, який більшу частину життя прожив за кордоном.
Якщо б я не став пластуном, моє життя було б зовсім інакше. Це закріпило мою ідентичність
– Якщо б я не став пластуном, моє життя було б зовсім інакше, я був би зовсім іншою людиною. Це закріпило мою ідентичність. Я був українцем, але то поглибило моє українство. Це одна з причин, чому я залишався українцем, хоча більшу частину життя не жив в Україні. Це для мене була справді чудова школа життя. «Пласт» мені дав мої власні дороговкази на ціле майбутнє життя.
– Коли розвалився Радянський Союз, люди втратили орієнтири. Не лише діти не мають орієнтирів, але й батьки не можуть їм їх дати, школа не може їх дати, бо є частиною корумпованого суспільства. Чим може бути в цьому випадку «Пласт»? Чи може він стати рятівною мотузкою, яка витягне з прірви це суспільство?
«Пласт» виховує своїх членів як надзвичайно добрих майбутніх громадян і патріотів своєї Батьківщини
– Я свято вірю в це, і це бачу, і пробую навіть помагати в тому. «Пласт» – це справді чудова школа життя. «Пласт» заповнює ту порожнечу, що залишилася після Радянського Союзу. Хоча піонерський рух – це була наче копія «Пласту» чи скаутингу, але виховували там атеїстів.
Справді цю порожнечу можна заповнити, бо то вчать через велику гру, як це назвав один пластун знаний, Старосольський, – це є «велика гра», це пригоди, навчання, як уміти працювати в групі, як бути лідером, як слухати і інше. Це є любов до природи, дуже важливо в теперішньому екологічному стані світу та України. Як ставитися до інших, піклуватися про своє здоров’я, але більше про своє духовне, моральне здоров’я. Як говорити тільки правду, робити добро для інших і зберігати певний гумор. Це дуже важливо. «Пласт» виховує своїх членів як надзвичайно добрих майбутніх громадян і патріотів своєї Батьківщини.
– Ви згадали про релігійне виховання, про те, що пластуни складають присягу не лише на вірність Батьківщині, але й на вірність Богові. Наскільки це є важливий аспект у вихованні сучасної молодої людини, бо в Європі релігійність зменшується?
– Бодай на щастя, особливо тут, в Українській греко-католицькій церкві і в Київському патріархаті православної церкви, зберігається та релігійність. Люди справді вірять у Бога, вірять з більшим розумінням, а не так сліпо.
Наприклад, моїм найкращим учителем у житті, який мав найбільше впливу на мене, на формування мого світогляду, поведінки, був священик, монах-василіянин, учитель у гімназії в Чорткові. Бо він учив нас не приймати сліпо догми. Він каже: «Ставте все під питання, думайте, попробуйте розширити коло того, що ви можете зрозуміти, пояснити, і сприймати це після того, як ви те все продискутували і провірили».
Наш «Пласт» є кращий, ніж інші скаутські рухи
Мати релігійне виховання і бути віруючим, це абсолютно не перешкоджає жити нормально, але жити веселіше, жити з більшим задоволенням. Бо кожен пластун, пластунка готові не тільки за себе думати, але і за інших, щось доброго робити. Це є фантастика, це є величезне задоволення в житті.
У нашому «Пласті» можна бути пластуном ціле життя. Я далі є дуже активним пластуном
У цьому випадку наш «Пласт» є кращий, ніж інші скаутські рухи. У нас, як не в багатьох інших скаутських рухів, для хлопців і для дівчат є одна організація.
У нашому «Пласті» можна бути пластуном ціле життя. Я далі є дуже активним пластуном, і це є перевага якраз українського «Пласту». І тому я такий щасливий, що він відродився після розпаду Радянського Союзу.
Відзначення Дня «Пласту» в Івано-Франківську (архівне фото)
– «Пласт» зосереджений, в основному, у західній частині України. Чому «Пласт» настільки важко поширюється на сході України?
В Західній Україні пам’ять про «Пласт» збереглася, деякі пластуни пережили радянську добу
– Тому що в Західній Україні пам’ять про «Пласт» збереглася, деякі пластуни пережили радянську добу. Наприклад, в Українській греко-католицькій церкві і блаженіший Гузар – пластун, і колишній ректор Католицького університету є пластун. Одним словом, це було куди легше, ніж на сході, півдні України. Одна з причин, чому я і фінансово дуже допомагаю «Пласту», є в тому, що я даю гроші на те, щоб якраз поширювати і в тих інших регіонах України.
Це нелегко, бо потрібні спеціальні табори, де готують виховників, і треба, щоб справді деякі з тих виховників центру і заходу їхали на схід. Бодай дуже швидко вдалося поширити «Пласт» у Києві. Колись було 200 пластунів у столиці України, а тепер є 600 (за станом на середину 2013 року – ред.). Так що я ставлюся до того з надією, що він поволі пошириться. В Україні повинно бути півмільйона пластунів, і тоді не треба було б турбуватися про майбутнє України.
Богдан Гаврилишин у дворі школи, де він колись навчався. Місто Чортків Тернопільської області, 22 жовтня 2014 року
– Діти українських політиків, очевидно, до «Пласту» не ходили і подають одні з найгірших прикладів поведінки. Будучи радником і президента, і прем’єр-міністрів, наскільки Ви звертали увагу на те, щоб особистий приклад цих людей, які могли б відправити до «Пласту» своїх дітей чи внуків, змінив би їхній погляд на світ, якщо не самих тих політиків?
– Спочатку це не було аж таке важливе, не таке аж потрібне. Взагалі, не легко було мені бути радником, бо Україна була настільки ізольована від світу. Наприклад, президент Леонід Кравчук, з яким мені було дуже легко спілкуватися і дуже легко було, наприклад, йому радити дещо про закордонну політику, просто він абсолютно нічого не знав. Але в інших ділянках важче було радити, яка має бути наша економіка, як вона має працювати, але він нічого про це не розумів.
Для людей, що є тепер при владі, це не цікаво, і вплинути на них в цей спосіб було б тепер неможливо. Вплинути на Віктора Януковича, як він був прем’єр-міністром, перший раз мені як раднику було дуже легко, бо і справді він був дуже відкритий, він розумів, що дуже мало знає, і був готовий слухати, як добрий учень слухає свого вчителя, але тепер ситуація погіршилась. Хоча діти одного українського президента були в «Пласті».
– Ви маєте на увазі президента Ющенка?
– Так.
– У чому Ви бачите майбутнє «Пласту»?
– Знаєте, що перешкодило найгірше? Було дуже важливо «Пласту» стати членом Всесвітньої організації скаутських рухів, це був певний бар’єр.
Якби його не було (бар’єру), то «Пласт» би дуже швидко і поширився, і чудово розвинувся б.