(Рубрика «Точка зору»)
Як і щороку, восени починають повною мірою кипіти пристрасті навколо бюджету. Всі чомусь думають, що уряд всесильний і зможе задовольнити забаганки всіх і вся, в першу чергу надмірно роздуті соціальні вимоги. Як показує мій досвід, найкраще критикувати бюджет, перебуваючи в опозиції, хоча і саме слово «опозиція» деколи недоречне. В опозиції до кого? До влади? Парламент – це також влада. До уряду? Уряд – це воля Майдану, який привів до влади демократичні сили, що його сформували. Крім того, ті самі «опозиціонери», самі будучи при владі, стояли на аналогічних позиціях щодо соціальних стандартів, тарифів, макропоказників, що і теперішня влада.
Бюджет не може народжуватись нізвідки. Він є відображенням того стану економіки, який склався у країні. Хоча останні статистичні дані свідчать про відновлення економічного зростання, але ці кількісні тенденції все ще залишаються хиткими, оскільки і досі не спостерігається якісних змін в економіці, яка до того ж лишається під впливом постійних шокових стресів. У другому кварталі зростання ВВП прискорилося до 1,3%.
Звичайно, на першому місці серед причин росту є статистичний фактор минулого року, коли спостерігалося глибоке падіння. Але все ж такі певні позитивні макропоказники просвічуються через призму складних умов функціонування економіки. Це поліпшення ділових очікувань, сповільнення інфляційних процесів та девальваційних тенденцій на валютному ринку, а також переорієнтація на інші ринки збуту в умов втрати російського ринку.
Початок другого півріччя характеризувався новим витком посилення впливу негативних чинників: нові обмеження з боку Росії та погіршення цінової ситуації на деяких світових товарних ринках. Також залишалась нечіткою позиція МВФ щодо надання Україні чергового траншу кредиту EFF. Вже це створює невпевненість у можливому продовженні економічного зростання.
Загалом, на думку більшості прогнозистів, у другому півріччі 2016 року досягти високих темпів зростання економіки України досить малоймовірно. Головним завданням до кінця року залишається не стільки отримання динамічного зростання, скільки хоча б збереження наявного рівня зростання.
Прогнози приросту ВВП коливаються в межах від 1 до 2% у 2016 році та від 2% до 3% у 2017 році. Зокрема, за прогнозом уряду, зростання ВВП у 2016 році становитиме 1%, а у 2017 році – 3%, за прогнозом НБУ – 1,1% та 3%, МВФ – 1,5% та 2,5%, Світового банку – 1% та 2%. На мою думку, з урахуванням тенденцій світового розвитку та внутрішньої ситуації у країні зростання ВВП у 2017 році становитиме 0,5–1%.
Це, безперечно, значно нижче, ніж потенційні можливості зростання України, коли в окремі роки зростання досягало 5–7%. Для національної економіки такі темпи у середньостроковій перспективі досить можливі, але для досягнення їх необхідним є трансформувати економічну систему у бік підвищення продуктивності (ефективного залучення у виробничому процесі праці та капіталу).
За оцінками Мінекономрозвитку, зниження продуктивності праці вже триває четвертий рік поспіль, а продуктивності капіталу – ще більше. Саме такі чинники, як зростання затратності виробництва, «нездорова» конкуренція в окремих секторах національної економіки, протекціонізм, слабкий захист прав власності / інвесторів, суворі умови фінансового ринку, невпевненість у подальшому розвитку та відсутність якісних змін в економічній політиці, формують системні диспропорції в економічній системі країни. Найбільш деструктивно впливає непрогнозована політика уряду. В цьому плані можна згадати вислів про те, що влада змінюється, але її обличчя лишається тим же. Косметичні зміни, якими пишається нова влада, – це замало для започаткування якісних змін. Що ми бачимо із важливого: бюджетна резолюція на 3 роки не прийнята, документ, який схвалив уряд, але так і не прийняв парламент, є пустим за своєю суттю. Звичайно, в цих умовах із року в рік втрачається й потенціал країни, оскільки бізнес не знає, чого йому чекати від влади завтра.
Наразі економічне зростання відновлюється, й у подальшому прогнозується поступове нарощування приросту ВВП. Але що саме підтримуватиме помірне зростання?
Безперечно, зовнішній попит. Незважаючи на волатильність цін на світових товарних ринках, все ж таки за підсумком 2016 року експортно орієнтованим галузям економіки, а саме агропромисловому та гірничо-металургійному комплексу, вдасться залишити позитивну динаміку виробничої діяльності. Розширюються ринки збуту у європейсько-азійському напрямку, що сприятиме нарощуванню фізичного обсягу експорту вітчизняної продукції – можливо, до 1%. І надалі втрачатиметься ринок Росії та окремі ринки країн-членів СНД, що спонукатиме виробників до диверсифікації ринків збуту.
Іншим фактором зростання виступатиме розширення споживчого попиту. Відновлення реального зростання оплати праці (до 7%) на тлі помірної інфляції (за підсумком року у разі відсутності різкої девальвації на валютному ринку доволі реалістичним виглядає прогноз інфляції на рівні 12%), у т. ч. завдяки зниженню ставки ЄСВ, підтримуватиме подальше збільшення споживання, що через міжгалузеві ланцюги сприятиме збільшенню вітчизняного виробництва. Але високою загрозою є спрямування коштів населення на імпортну продукцію, яка в умовах зміцнення курсу гривні виглядає більш привабливою як за ціновими, так і за якісними характеристиками.
Питання є щодо можливості утримати обмінний курс гривні від девальвації в умовах відсутності перспектив отримати черговий транш МВФ та загрози чергового тиску з боку Росії. Хоча наразі адміністративні важелі регулятора, що узгоджуються з позиціями МВФ, все ж дозволяють втримувати курс (але можливості утримати управління гривні останнім часом свідчать про певне її порушення, й загрозою виступає необхідність виплат зовнішньої заборгованості перед нерезидентами в іноземний валюті за всіма секторами економіки наприкінці року – пік у грудні в обсязі понад 6 мільярдів доларів США, а також закупки природного газу під опалювальний сезон – у межах 4–5 мільярдів кубометрів).
Стримуватиме зростання чинник економії бюджетних коштів та низька довіра інвесторів. Проблеми зі збалансуванням бюджетної сфери призводять до прийняття непередбачуваних рішень, що впливають на виробничу діяльність, збільшують податкове навантаження та порушують впевненість інвесторів й виробників у завтрашньому дні. Тому більшість уже тривалий час проводить діяльність без реалізації масштабних інвестиційних проектів. Наразі переважно реалізуються всі діючі інвестпроекти, в той час як нові майже не укладаються. Відсутність кредитування, збільшення затратності також стримують інвестиційну діяльність виробників. У зв’язку з дією цих чинників інвестиційна активність і в подальшому залишатиметься доволі низькою, а це позначатиметься на втрачанні потенційного зростання країни.
Отже, підсумовуючи, можна стверджувати, що завдяки реформаторським зусиллям уряду є можливості отримати за підсумком року помірне зростання ВВП. Але це зростання без якісних змін у політиці влади та відповідно в економіці, без консолідації всіх політичних сил – в першу чергу тих, що разом виступали як демократичні сили Майдану, – з часом після закінчення ефекту низької бази та незалучених наявних ресурсів зводитиметься нанівець, що позначатиметься на подальшому зниженні конкурентоспроможності України порівняно з іншими країнами світу, політика яких у першу чергу спрямована на підвищення ефективного використання чинників потенційного зростання (праці та капіталу).
Богдан Данилишин – академік НАН України, завідувач кафедри Київського Національного економічного університету імені Вадима Гетьмана
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода