Домашні війни: як Україна протистоїть насильству в сім’ї?

Анастасія Москвичова, Христина Гаврилюк

Київ – Майже 90 тисяч звернень щодо домашнього насильства надійшло до Національної поліції станом на початок вересня. Проте, на думку правозахисників, реальні цифри – набагато вищі. За словами депутатів, до середини листопада Україна може ратифікувати Стамбульську конвенцію проти насильства, яку вона підписала ще 5 років тому, та ухвалити профільне законодавство. Законопроекти передбачають посилення відповідальності за скоєння насильства, особливо – повторного, та створення системи підтримки постраждалих. Тим часом, до вже існуючих викликів постійно додаються нові, зокрема, через збройний конфлікт на Сході.

Львів’янка Марія Ількевич вийшла заміж у 20 років. Розповідає: спочатку сварились тільки іноді, потім через суперечки та ревнощі чоловік почав її бити, і це тривало навіть під час її вагітності.

«Він мене шантажував, падав на коліна: пробач заради дітей, я клянуся, я змінюсь, я собі щось зроблю, кинусь під машину – і це буде на твоїй совісті», – згадує жінка.

За словами Марії, кілька разів вона забирала заяви з поліції, поки якось не потрапила в лікарню зі зламаними ребрами – а повернувшись додому, виявила, що хтось замінив замки у дверях.

Вона розповідає: спочатку опинилась в міському центрі для жінок у кризових ситуаціях, потім влаштувалась на роботу та орендувала квартиру, але їй сказали, що забрати дітей можна буде тільки через суд. За словами жінки, рішення щодо опіки немає досі, увесь цей час старший син залишається з батьком, а молодший – в інтернаті.

Право на дію | Як в Україні протидіють домашньому насильству?

Менше половини постраждалих жінок розривають стосунки з агресором – психолог

Із близько 24 тисяч цьогорічних звернень на гарячу лінію «Ла Страда –Україна» з протидії насильству 95% стосуються насильства в сім'ї, розповіла Радіо Свобода представниця організації Катерина Борозда. За її словами, таким чином люди, що пережили насильство, можуть отримати юридичну та психологічну допомогу.

Загалом, у кожній області України є центри соціально-психологічної допомоги, які надають безкоштовний притулок постраждалим, розповідає Анатолій Хомік, директор такої установи у Чернівецькій області. Хоча, як і у випадку Марії Ількевич, багато мешканців таких притулків потім повертаються назад до агресора.

«Спочатку відбувається збільшення напруги, потім – загострення. Після цього – сама агресія, насильство. А тоді відбувається стадія каяття, і на цій стадії жінки йдуть в поліцію та намагаються забрати свої заяви», – каже Хомік.

За статистикою центру, який він очолює, тільки 40% постраждалих жінок розривають стосунки з чоловіком. Однак, за словами Хоміка, закордонна практика в цьому відрізняється.

«У Берліні, зокрема, щоб людина потрапила в цей заклад, з нею спілкуються за межами закладу, моніторять її ситуацію, дивляться, чи людина психологічно готова до перебування в цьому закладі. Мається на увазі, на якій стадії насилля вона перебуває по цьому циклу», – пояснює він.

У листопаді Україна може ратифікувати Стамбульську конвенцію проти насильства – Луценко

За словами Наталії Федорович, директора профільного департаменту Мінсоцполітики, починаючи із 2013 року, кількість зафіксованих фактів домашнього насильства зменшується. Однак це, на її думку, пов’язано не з реальним спадом рівня насильства, а через те, що у квітні 2014-го парламент робив скорочення видатків державного бюджету через початок конфлікту на Донбасі, і через зменшення фінансування і передачі його на місцевий рівень із 12 тисяч соціальних працівників залишилася працювати – тільки чверть.

У 2011 році Україна приєдналася до Стамбульської конвенції (щодо протидії домашньому насильству), і держава мала ратифікувати її протягом півроку, але потрібний законопроект так і не ухвалили. Сьогодні, за словами Федорович, триває робота над кількома законодавчими ініціативами, аби конвенція могла діяти в українських реаліях.

«Ми розробили спільно з нашими партнерами проект закону про ратифікацію Стамбульської конвенції. Відповідно до чинного законодавства закон про ратифікацію вносить до парламенту президент. Ми підготували його, погодили із ключовими міністерствами, надіслали його в МЗС, МЗС надсилає в адміністрацію президента, яка готує його президенту для внесення у парламент. Ми надіслали цей проект ратифікації Стамбульської конвенції в МЗС в середині липня», – говорить чиновниця.

Окрім того, власне, основний законопроект, який регулюватиме це питання – проект закону про запобігання та протидію домашньому насильству – зараз розглядає Кабінет міністрів, зазначає вона. За словами Федорович, він передбачає також зміни до низки законів і кодексів. Також потрібно посилити відповідальність за вчинення насильства, особливо – повторного, переконана вона.

Депутат Ірина Луценко, яка, серед інших, працювала над розробкою цих законопроектів, прогнозує їхнє ухвалення до середини листопада. За словами політика, зараз їй ще невідомо, скільки передбачені заходи коштуватимуть для державного бюджету, але Рада Європи обіцяла направити в Україну транш на створення згаданої вже мережі притулків і навчальні заходи для різних інституцій: поліції, медиків, вчителів, соцпрацівників.

«Це є дуже нагальним процесом – ратифікація Стамбульської конвенції, адже ми маємо ще багато інших факторів на посилення домашнього насильства: це і повернення наших хлопців з АТО, які не пройшли певної медичної і психологічної реабілітації і мають певну образу на державу. Ми знаємо, що в Україні є 1 мільйон 700 тисяч переселенців. Це – жінки і діти, в основному, 85%, які залишилися без житла, на їхні плечі впало дуже багато негараздів, тому ми маємо посилення насильства і у такій групі ризику», – вважає депутат.

Проблема має вийти із тіні – правозахисниця

Насильство в Україні відбувається не тільки щодо дружин, а й щодо дітей, літніх людей, чоловіків – просто про це воліють мовчати, говорить Ірина Виртосу, координатор інформаційної кампанії «Війна, що не відпускає» Центру інформації про права людини.

Ірина Виртосу

У рамках кампанії вона спілкувалась із військовими та їхніми родинами, досліджуючи – що саме стає причиною агресії у таких сім’ях чи парах та як цьому запобігти.

«Вони говорили про те, що дуже важливою є психологічна реабілітація не просто військового і входження його у соціум після війни, а комплексна робота з родиною, адже якщо для солдата-чоловіка війна тривала у момент бою, коли він перебував на передовій, то для його дружини цей бій тривав увесь час, поки чоловік не повертався», – зауважує правозахисниця.

Кампанія «Війна, що не відпускає» у жодному разі не заявляє, що всі військові – травмовані, адже кожна людина переживає все це по-своєму, зауважує Ірина Виртосу. Між тим, за її словами, усіх наслідків воєнного конфлікту неможливо спрогнозувати.

«Для нас було важливо вивести цю проблему з тіні, і заговорити про те, що вона існує: не ховаймося від неї, ухвалюймо рішення, як її долати вже зараз, – каже Виртосу. – Це було наше перше завдання. І далі ми будемо думати, куди далі рухатись, як комунікувати з державою, соціальними працівниками, громадськістю, як можна вийти на рівень вирішення цих проблем».

Немає країни, яка повністю подолала домашнє насильство, однак різні країни по-різному на нього реагують, зауважує вона. За словами правозахисниці, ратифікація Стамбульської конвенції та ухвалення нових законів – це добре, однак важливим також є відстеження, як це все буде виконуватись на місцях.

Що робити, якщо ви стали об’єктом або свідком домашнього насильства?

Ірина Виртосу радить:

1. Зателефонувати у поліцію і зафіксувати цей факт. Це може пізніше враховуватись у суді, якщо йтиметься про опіку над дітьми;

2. Звернутись до соціальних служб. Майже у кожній області є центри, куди люди, що пережили насильство, можуть звернутись і отримати безкоштовний притулок на 3 місяці;

3. Знайти безпечне місце та ізолювати постраждалу чи постраждалого від агресора. Це можуть бути, наприклад, родичі або друзі, до яких можна поїхати;

4. Знайти в собі сили і ухвалити рішення змінити ситуацію.