Україна проти кримських музеїв: кому віддадуть «скіфське золото»

Олександр Голубов

В Амстердамі починається фінальна частина судового засідання, на якому має вирішитися доля колекції експонатів із кримських музеїв. Цінності розмістили на виставці в Амстердамі в 2014 році, а після анексії Криму Нідерланди відмовилися повертати експонати на окупований півострів. Чим унікальна експозиція і кому повернеться «скіфське золото» ‒ українському музейному фондові чи кримським музеям? Про це говорять співробітник Інституту археології Національної академії наук України В’ячеслав Баранов та юрист-міжнародник Борис Бабин.

Судний день: чи повернеться «скіфське золото» в Україну?

З лютого до серпня 2014 року в Амстердамі працювала експозиція, яка отримала назву «Крим ‒ золотий острів у Чорному морі». У ній були експонати з кримських музеїв, що представляють культуру скіфів, сарматів і готів Криму. Конфлікт навколо «скіфського золота» виник після анексії Криму Росією.

Після завершення виставки нідерландська сторона повідомила про неможливість повернення кримських експонатів Національного музею історії України. Відмову мотивували можливими претензіями з боку кримських музеїв. Україна оголосила, що артефакти ‒ власність не музеїв, а держави. У Криму наполягали на поверненні артефактів саме на півострів, адже так зазначено в договорах, підписаних до анексії.

У листопаді 2014 року чотири кримські музеї подали в суд Амстердама колективний позов до музею Алларда Пірсона. Влітку 2015 року представник Міністерства юстиції України Ольга Костишина повідомила, що материкова Україна готова судитися. Російський адвокат музеїв Криму Анастасія Сивицька оцінила шанси на свій успіх як 50 на 50, а призначений Росією глава Криму Сергій Аксьонов і зовсім не вірить у перемогу. Він сказав, що це не юридична, а політична боротьба.

Загалом на виставку в Нідерланди вирушило 565 музейних експонатів, серед них артефакти зі скіфського золота: церемонійний шолом, дорогоцінні камені і мечі стародавніх греків і скіфів. Експозиція складалася з колекцій п’яти музеїв, один із яких розташований у Києві, а чотири ‒ у Криму. Київську частину Нідерланди повернули Україні без суперечок. Решту коштовностей музей Пірсона оцінив у 10 мільйонів євро.

Із нами на зв’язку співробітник Інституту археології Національної академії наук України В’ячеслав Баранов. В’ячеславе, яка наукова та історична цінність колекції «скіфського золота»?

Баранов: Це унікальні предмети, які були знайдені під час тривалих археологічних досліджень у Криму. Аналогів їм немає, вони гідні прикрашати будь-який музей світу.

‒ За словами прес-секретаря російського заповідника «Херсонес Таврійський» Олександра Скрипниченка, кримські музеї при подачі позову до нідерландського суду говорили про збереження цілісності колекції. Скрипниченко порівняв цілу колекцію з книгою, а експонати ‒ з її сторінками. Чи має така аргументація право на існування?

​Баранов: У випадку зі «скіфським золотом» я б не сказав. Росіяни завжди займалися тим, що забирали найбільш яскраві предмети спочатку до Санкт-Петербурга, а потім до Москви. З наукової точки зору цілісність колекції, безумовно, вкрай важлива. Важливо і те, що ці предмети є власністю не просто музеїв, але ще й народу України, багато в чому завдяки якому вони і були знайдені. Оскільки Україна сьогодні не має контролю над кримськими музеями, туди вони повертатися не повинні. Як тільки Крим повернеться, колекція теж має повернутися туди, де їй належить бути, а саме ‒ в українські музеї Криму.

‒ Експонати належать, у першу чергу, музеям чи є власністю держави, яку вона може з музеїв забрати?

Баранов: У цьому випадку ‒ це власність держави. Я вважаю, найбільш справедливо було б повернути колекцію державі Україна. Думаю, було б правильним сформувати окремий фонд, кримську колекцію в одному з українських музеїв ‒ наприклад, Національному музеї історії України. Там би експонати зберігалися з умовою повернення у кримські музеї, де вони були до цього, як тільки завершиться окупація.

‒ Де-юре кримські музеї продовжують залишатися українськими, що дозволяє їм судитися за колекцію. Чи нормальна ця ситуація? Чому кримські музеї досі вважаються українськими?

Баранов: Крим ‒ окупована територія України. Вплинути на ситуацію в кримських музеях не так просто. Тут уже питання наявності юридичних механізмів, наприклад, звільнення директорів і призначення на їхні посади інших людей.

Із нами на зв’язку юрист-міжнародник Борис Бабин. Борисе, кримські музеї виступають у суді як українські інституції, хоча не підкоряються Україні. Чому така ситуація можлива?

​Бабин: Я бачу це по-іншому. Є держава Україна, є представники відомств, що відповідають за баланс певних кримських музеїв, які були втрачені. Всі підконтрольні Росії структури в Криму в 2015 році пройшли перереєстрацію і отримали статус, який Україна не визнає. Повернення цим структурам експонатів є визнанням анексії Криму. Інше питання, наскільки переконливою буде позиція офіційного Києва, наскільки ми можемо говорити про правонаступництво інституцій, тому що буде важливим питання конкретного власника на цей момент.

‒ У листопаді 2014 року Сергій Аксьонов говорив, що влада вирішила не перереєстровувати музеї, яким належала колекція, за російським зразком саме для того, щоб продовжити юридичну процедуру щодо повернення «скіфського золота» до Криму. Чи мають юридичну цінність договори, укладені вже після анексії?

​Бабин: Питання в тому, хто має право вимагати їхнього виконання. Окупаційна влада може вдаватися до будь-яких хитрощів. Якщо у нас буде зовсім погана позиція в Нідерландах, все не так очевидно. Але будь-який адекватний адвокат вказував би на відсутність належного суб’єкта. Ви ж можете зареєструвати будь-яку особу, але це не означає, що вона існує фактично. У суді мають бути представники кримських музеїв. Але це ж не приватні музеї, вони комунальні. Перебувають у власності держави Україна. Керівництво цих музеїв призначається і звільняється державою Україна. Якщо в українському Мінкульті є хоч крихта адекватності, то всі ці музеї перереєстровані на материку ‒ або там хоча б звільнене керівництво. Це мало бути зроблено ще в березні 2014 року. Якщо так, то панове з Криму будуть блідо виглядати в нідерландському суді, тому що будуть наполягати на своєму українському статусі, який може підтвердити держава Україна ‒ інша сторона розгляду. Тут, звичайно, може бути виконання якихось закулісних домовленостей. Але без піддавків із боку Києва «скіфське золото» Росії точно не віддадуть.

‒ Чи достатньо того, що Україна є власником експонатів, щоб виграти справу?

​Бабин: Україна ‒ власник, але треба надати судові належну особу, яка захищатиме інтереси власника. Надати докази правомочності правонаступництва від цих музеїв. Довести, що особи, які представляють сторону окупанта, не можуть мати правонаступництва. А це скрупульозна робота. Я не знаю, як це було зроблене, і чи було.

‒ Днями міністр культури України Євген Нищук повідомив, що є труднощі з тим, щоб відправити всіх учасників делегації в Нідерланди. Чи буде це серйозним ударом по позиції України?

Бабин: У справі такого рівня бажано не чути людей, а бачити документи. Боюся, наш доблесний Мінкульт, як завжди, намагається знайти крайнього на випадок програшу. А крайнім, мабуть, зроблять посольство Нідерландів, яке комусь нібито не дає візу. Але навіть якщо винний і візовий відділ, про дату провадження знали заздалегідь. Потурбуватися про візи, створити політичну ситуацію, коли ці візи однозначно були б надані ‒ завдання української влади. І заява пана Нищука дуже насторожує.

‒ Як сказав Євген Нищук, справа навіть не у візах ‒ у справу нібито втрутилися російські спецслужби. Що ви про це думаєте?

Бабин: Намагаюся підібрати коректні слова, але, вибачте, не можу. Звичайно, російські спецслужби зацікавлені у виграші цієї справи. Це ж питання визнання анексії в суді. Звичайно, на це буде виділятися певний ресурс, це було б зрозуміло і людині з дуже обмеженими розумовими здібностями. На жаль, для наших чиновників це одкровення, яке прийшло тільки в 2016 році. Скаргами справи не вирішуються. Потрібно робити якісь дії ‒ окрім як скаржитися в ЗМІ.

Оригінал матеріалу — на сайті Крим.Реалії