(Рубрика «Точка зору»)
«Вибачення – за що?» – цей вигук одного з найбільш брехливих дипломатів сучасного світу, міністра закордонних справ путінської Росії Сергія Лаврова увійде до історії як демонстрація цинізму і неповаги до пам’яті жертв злочину, що вчинила його країна. І не тому, що хтось буде здивований впертим небажанням чиновників путінського режиму вибачатися за скоєне. А тому, що при цьому небажанні і Лавров, і його колега по брехні Дмитро Пєсков все ж таки вважають за потрібне показуватися перед світовою аудиторією в цьому неймовірному сеансі самовикриття. Щоб не просто не вибачитися, а ще й голосно заявити, що вибачатися не будемо.
Навіщо вони це роблять? Для чого їм цей сеанс політичного стриптизу, який не залишає жодних сумнівів у відсутності навіть натяку на каяття? Невже Лавров або Пєсков – досвідчені дипломати – не розуміють, що такими зізнаннями вони тільки погіршують ситуацію?
Ще б пак! Але тільки нічого зробити не можуть. На екрани «Бі-Бі-Сі» їх посилає Путін. Російський правитель неймовірно розлючений тим, що світ не повірив його брехні – всім цим «експертизам» Алмаз-Антею», всім цим заявам Міністерства оборони Росії, всім брудним потокам дезінформації, за допомогою яких Кремль сподівався обдурити людство. І Путін посилає Лаврова і Пєскова виправляти ситуацію. А як її виправити?
Втім, відомо як. Визнати свою відповідальність за знищення пасажирського літака. Вибачитися. Видати винних міжнародному правосуддю. Виплатити компенсацію. Визнати свою відповідальність за війну на Донбасі. Видати винних Україні. Виплатити компенсацію. Визнати свою відповідальність за окупацію Криму. Видати винних Україні. Виплатити компенсацію.
Але не може ж Путін відправляти на лаву підсудних самого себе, а також Лаврова, Пєскова та інших воєнних злочинців нашого часу? Тому він просто посилає їх брехати – хоча ніякої необхідності в цьому просто немає.
У перші ж хвилини – підкреслюю, хвилини – після знищення російськими військовими пасажирського літака було ясно, що Путін не просто вбив усіх цих людей, але і виніс смертний вирок своєму режиму. Тільки – відкладений вирок. І тепер питання відповідальності за вбивство – це тільки справа часу. Як і формування у світовій громадській думці образу держави-вбивці – Росії.
При цьому було очевидним, що Кремль не буде просити вибачення навіть після того, як стануть відомі результати розслідування. Що не видасть вбивць навіть після того, як у 2018 році будуть оприлюднені їхні імена. Що кремлівські чиновники будуть сміятися над жертвами і їхніми близькими, над державами, які втратили своїх громадян. «Вибачення – за що?».
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції