Київ – Хроніки Соловецької прощі – руху українських істориків та активістів, які кілька років їздили на крайню північ Росії, аби вшанувати пам’ять загиблих у радянських таборах – вийшли друком у Києві. Книга називається «Соловецька печаль України», вона вміщує статті учасників цих подорожей. Останні кілька років, однак, дослідники на Соловки не їздять, кажуть: їм дали зрозуміти, що цього робити не варто. Російські правозахисники тезу про фізичну небезпеку для істориків із України не підтверджують, однак визнають – останнім часом дійсно змінились акценти у розумінні тих подій.
У збірнику «Соловецька печаль України» описана історія вшанування пам’яті понад тисячі каторжан, розстріляних в урочищі Сандармох у Карелії на півночі Росії. Серед них – український режисер Лесь Курбас, письменники Валер’ян Підмогильний, Микола Куліш, Микола Зеров та інші.
Дивно було цього року читати про те, що у російському Сургуті неподалік від запланованого пам’ятника жертвам політичних репресій встановили погруддя Йосипа Сталіна, каже упорядниця збірника Світлана Чорна.
«Зерна сталінізму живі. У Криму встановлено погруддя Сталіна, до Майдану таке саме було у Запоріжжі. Чому це відбувається? Тому що люди не знають правду про трагедію Соловків і Сандармоху», – каже вона.
Сьогодні в Україні вже дали оцінку злочинам радянського режиму, відбувається декомунізація, але саме такі заходи, як Соловецькі прощі допомагають зрозуміти, навіщо все це відбувається, погоджується заступник голови Інституту національної пам’яті Володимир Теліщак.
«Наступного року виповнюється 80 років від початку Великого терору. Ми сподіваємось, державою буде вироблено певний план заходів, буде відповідний указ президента, і ми цій темі – вшануванню пам’яті жертв політичних репресій – приділимо додаткову увагу», – заявив він.
Презентація збірника «Соловецька печаль України». Київ, 28 вересня 2016 року
«Сказали: ви везете наркотики»
У збірник входять статті, написані у період із 2011-го до 2013 року, як журналістами, так і колишніми політв’язнями, які брали участь у прощах. Потім дослідники їздити на Соловки припинили з міркувань безпеки, розповідає один із авторів книжки, голова «Соловецького братства» Георгій Лук’янчук.
в Карелії була прикра ситуація, коли автобус зупинили і почали обшук – із собаками, з усім. Сказали: ви везете наркотикиГеоргій Лук'янчук
«Ще ми їздили у 2011-му, і в Карелії була прикра ситуація, коли автобус зупинили і почали обшук – із собаками, з усім. Сказали: ви везете наркотики. Довго шукали, але нічого не знайшли, – пригадує він. – Добре, що всі були попереджені, кишені зашиті, щоб нічого не могли підкинути».
За словами Лук’янчука, після цього відбулося ще кілька візитів, але після затримань і ув’язнень у Росії українців, які правозахисники обох країн називають політично вмотивованими, історики вирішили, що самими обшуками може не обмежитись.
Йдеться про боротьбу з минулим, яке повернулось – Черкасов
Олександр Черкасов
Дійсно, йдеться не тільки про збереження пам’яті про минуле, а й про боротьбу з минулим, яке повернулось – про нових українських політв’язнів у Росії (їх 28, за даними ініціативи «Let my people go» – ред.), вважає представник російського правозахисного товариства «Меморіал» Олександр Черкасов.
Тим не менш, на його думку, певні зміни у російській політиці пам’яті відбуваються.
Наприклад, українці брали участь і в поїздках в останній табір Радянського Союзу «Пермь-36», зокрема, Василь Овсієнко, який в цьому таборі сидів, однак вони вже не бачились кілька років, зазначає Черкасов. Раніше, за словами правозахисника, на місці колишньої в’язниці був однойменний музей і проводився фестиваль «Пилорама» – за назвою місця роботи ув’язнених
«Музей «Пермь-36» був, по суті, по-рейдерському захоплений державою і перетворений із меморіалу пам’яті жертв репресій у музей героїчних військ НКВС, які охороняли страшних злочинців, – зауважує Олександр Черкасов. – На Соловках теж не лишається місця для пам’яті про жертв радянського терору, пам’ять може бути тільки про монастирське минуле».
Все це відбулося за останні 2-3 роки, відколи ініціатива «Пермь-36» була визнана у Росії іноземним агентом, говорить він. Небезпеки, однак, для українських істориків під час візитів до Росії немає – є складнощі, вважає правозахисник.
Історії загиблих у Сандармосі Радіо Свобода збирала під час роботи над однойменним спецпроектом.