29 вересня виповнюється 150 років від дня народження Михайла Грушевського. Видатний історик та громадсько-політичний діяч не лише очолював український рух, а й творив саму Україну. Проте, якщо його історичний доробок є загальновизнаним, то результати його політичної діяльності оцінюють по-різному. Поширеною є думка, що історик Михайло Грушевський був значно успішнішим, ніж політик та державний діяч.
Your browser doesn’t support HTML5
Грушевський не лише писав, а й творив українську історію
У наш час Михайла Грушевського беззастережно вшановують як видатного науковця – автора фундаментальної багатотомної праці «Історія України-Руси». Він не лише дослідив українську історію, а й запропонував нову історичну концепцію, в якій обґрунтував окремішність української історії від російської.
«Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені, і відносини до неї Київської можна б скорше прирівняти, наприклад, до відносин Римської держави до її ґалльських провінцій», – доводив Михайло Грушевський у своїй статті «Звичайна схема «русскої» історії і справа раціонального укладу історії східного слов’янства».
Архівне фото з музею Михайла Грушевського у Києві
Виборюючи автономію
Проте оцінка політичної спадщини Михайла Грушевського, його діяльність на чолі Центральної Ради доволі неоднозначна.
«Склався уже певний стереотип, згідно з яким Грушевський-історик – це дуже добре, а Грушевський-політик – навпаки, зі знаком мінус, бо не реалізував тих цілей, які ставило тоді перед ним суспільство… Ну, дуже легко з позицій теперішнього дня судити тодішнього очільника України», – зазначає історик Михайло Ковальчук.
Хоча радянська пропаганда зображала Михайла Грушевського духовним лідером української буржуазного націоналізму, насправді він виступав не як самостійник, а за перебудову Російської імперії на засадах демократичного федералізму – як рівноправного союзу народів.
«Кажуть, що він автономіст – правильно. Але, по суті, він був самостійником. Він змушений був автономістом бути, бо суспільство було не готове», – каже історик Ігор Гирич.
Показово, що з початком Першої світової війни Михайло Грушевський, який тривалий час жив і працював в австрійському на той час Львові, через нейтральні країни повернувся до Російської імперії. Утім, російська влада не вважала його благонадійним і відправила на заслання.
На той час авторитет Михайла Грушевського в українському середовищі був таким високим, що після Лютневої революції 1917-го року його на безальтернативних засадах обрали головою українського революційного передпарламенту – Центральної Ради.
Від автономії до самостійності
Проголосивши у листопаді 1917-го Українську народну республіку, Центральна Рада наголошувала, що Україна не відокремлюється від Росії. Лише на початку 1918-го, в умовах війни з більшовиками, лідери Центральної Ради проголосили незалежність.
«Перший Універсал просто сказав, що є щось таке, де ми будемо панувати. Другий Універсал – це вже були елементи автономії і створення уряду. Третій проголошував Українську народну республіку, і Четвертий – проголошення самостійності. І на все те лягає велика тінь великого Грушевського», – розповідає директор Музею Української революції Олександр Кучерук.
Пояснюючи зволікання із проголошенням незалежності України, Михайло Ковальчук зазначає, що очільник Центральної Ради волів, аби її проголосили більш представницькі українські Установчі збори.
Пам’ятник Михайлові Грушевському в Києві
У пошуках компромісу із більшовиками
Ще більш неоднозначною є ситуація із Українською академією наук. Коли за гетьмана Павла Скоропадського створювали цю установу, то Михайло Грушевський відмовився там працювати. Проте він пішов на пропозицію більшовиків працювати в академії, і на початку 1924 року повернувся з еміграції до Радянської України.
Не варто оцінювати будь-яку історичну постать з позицій чорно-білихМихайло Ковальчук
«Не варто оцінювати будь-яку історичну постать з позицій чорно-білих. Але все-таки цей вчинок не може перекреслити здобутки Української революції, до яких був причетний Михайло Грушевський», – міркує Михайло Ковальчук.
На його думку, Грушевський-історик, безперечно, був значно сильнішим від Грушевського-політика. Натомість Ігор Гирич наголошує на тому, що громадсько-політична діяльність Михайла Грушевського у наш час недооцінена, «бо реально ця людина створила сучасного українця».
Та, попри різні оцінки його політичної діяльності, у день 150-річчя варто наголосити, що Михайло Грушевський не лише писав, але й творив українську історію.