(Рубрика «Точка зору»)
У рекомендації Володимира Путіна обрати новим головою Державної думи Росії В’ячеслава Володіна мало хто побачить реальну кадрову зміну. Був Наришкін, який до свого призначення в Думу працював головою адміністрації президента, став Володін – колишній перший заступник керівника адміністрації. Яка відмінність?
Відмінності, між тим, є. І вони не тільки в тому, що на відміну від непоказного Наришкіна Володін – публічний політик із амбіціями. І навіть не в тому, що на відміну від сірого виконавця Наришкіна, що нагадував принтер, Володін – архітектор нинішньої російської політичної системи «керованого самодержавства», яка виразилася в його ж власній формулі: «Є Путін – є Росія, немає Путіна – немає Росії».
Головна відмінність Володіна від Наришкіна в тому, що Наришкін – людина Путіна. А Володін – ні.
На перший погляд це твердження виглядає дивно. У Росії всі номенклатурники – люди Путіна, та й Володін, за твердженням російських ЗМІ, зобов’язаний Путіну всією своєю кар’єрою. Але це не так. У велику політику Володін прийшов як заступник керівника, а згодом керівника фракції руху «Отєчество» – «Вся Росія». Цей рух очолювали мер Москви Юрій Лужков і екс-прем’єр Євген Примаков, який перебував у непримиренній опозиції до Путіна і його партії «Єдінство». Протистояння двох кланів було настільки серйозним, що в Держдумі «Єдінство» увійшло в союз з комуністами, щоб ізолювати «Отєчество» і не дати йому посад у керівництві парламентом.
Так що з Путіним Володін став зближуватися тільки після 2003 року, коли «Отєчество» об’єдналося з «Єдінством» у партію влади – «Єдину Росію». Більш професійні номенклатурники з «Отєчества» після об’єднання легко здобули апаратну перемогу над пройдисвітами з «Єдінства». Так Володін, зрештою, і потрапив у Кремль. Чи став він людиною Путіна? Очевидно – але настільки, наскільки йому самому потрібен Путін.
У збудованій за рецептами Володіна державній структурі склалася парадоксальна ситуація. Всі вищі пости в державі займають чужі Путіну люди. Прем’єр-міністр Дмитро Медведєв – висуванець «сім’ї» Єльцина, як і міністр оборони Сергій Шойгу. Голова Держдуми В’ячеслав Володін – виходець із «Отєчества», голова Ради Федерації Валентина Матвієнко – протеже Євгена Примакова. А ось соратники Путіна Сергій Іванов і Сергій Наришкін втратили вищі посади, хоча і дуже хотіли зберегти владу.
Створюється ідеальна ситуація для палацового перевороту. Путін контролює тільки чекістів, але в разі соціальних потрясінь вони не здатні тримати удар. І протистояння з армією чекісти завжди програвали, як про це свідчить сумна доля Лаврентія Берії.
Зрозуміло, що така кількість «чужих» – це зовсім не гарантія перевороту, але хороше пояснення того, чому в критичній ситуації російські керівники не будуть триматися за Путіна. Володін та інші не можуть не розуміти, що ідея «немає Путіна – немає Росії» прирікає на крах не Росію, а їх самих.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції