«Шановний Пане Президенте, допоможіть, прошу, українським воякам», – писав у березні 1921 року Михайло Грушевський Томашу Масарикові – першому президентові демократичної Чехословаччини, з яким був знайомий і погляди якого поважав. Томаш Масарик допоміг: кілька тисяч українських вояків, вигнаних з рідного дому більшовицьким переворотом, знайшли свій притулок на чеських землях. Лист сьогодні зберігається в Інституті Масарика – Архіві Академії наук Чехії в Празі.
Михайла Грушевського в Чехословаччині знали добре, великий резонанс у наукових і політичних колах робила передусім його праця над «Історією України-Руси». Ще 1911 року Грушевського прийняли членом Чеської Академії наук і мистецтва, і досі він залишається єдиним українським ученим у складі цієї шанованої інституції.
Рятуючись від переслідувань більшовицького режиму, Михайло Грушевський змушений був емігрувати, до Праги він приїхав у квітні 1919 року, зупинився в готелі «Central» і відразу зайнявся українськими справами. Мало хто тоді знав, яку особисту драму пережив він на початку того року, 24 січня в рідному Києві. Пізніше, у «Щоденнику» в 1926 році Михайло Грушевський лиш залишив лаконічний запис: «Сидів і працював в Ц. Раді під час облоги Києва большевиками, коли головний комендант розстріляв нашу хату запальними кулями так, що вона згоріла до тла з усіма колекціями і творами штуки української, моїми і мойого приятеля В.Г. Кричевського» (тут і далі цитати за правописом оригіналу).
Покинувши все, Грушевський емігрував, щоб почати все з початку: «Мені здається, що те, що переживаю я так гостро в сім моменті, переживає й уся України. Що Україна, як і я, стоять на сій руїні тепер, і перед нею встають зовсім нові перспективи і вигляди».
Ці «нові перспективи» для України обмірковував у Празі, про них говорив 20 серпня під час зустрічі з чехословацьким президентом Томашем Масариком. В особистих розмовах, у кореспонденціях Грушевського з Масариком, чеськими вченими розгортались дебати про становлення української державності, місце України на європейській мапі.
«Україна-Русь»
Важливо, що стосовно історичної назви країни у Грушевського сумнівів не було: «Україна-Русь». Тема «украденого імені», як згодом це влучно сформулював український історик Євген Наконечний, резонує й сьогодні.
Крім Праги, протягом 1919–1920 років Михайло Грушевський побував також у Карлсбаді, як тоді називались Карлові Вари. Авторитет Грушевського в чеських наукових колах допомагав українським емігрантам, сприяв підтримці імені України, відкривав перспективи українській науці. З іменем Грушевського пов’язані початки роботи у Відні, а потім у Празі Українського вільного університету, Українського соціологічного інституту, становлення видавничої справи. У Празі в 1918 році в перекладі на чеську мову вийшла в світ праця «Україна та українці», а наступного року в серії «Пізнаймо Україну» побачила світ праця Грушевського «Україна і Росія».
У Празі 18 квітня 1919 року Михайло Грушевський разом із військовим міністром УНР Олександром Жуковським став свідком першого закордонного виступу Української Республіканської капели Олександра Кошиця. Прага була місцем численних зустрічей з лідерами української еміграції – ученим Іваном Горбачевським, мовознавцем Олександром Колессою, соціологом і політологом Ольгердом Бочковським. Під час одного з приїздів до Праги в травні 1920 року Грушевський зупинився на приватній квартирі на вулиці Добровского 28, нині про подію нагадує пам’ятна таблиця, встановлена на будинку в 1996 році.
Протягом усього життя, і тоді, коли працював над історією України, яка, за словами Грушевського, стала його «задушевною гадкою, до певної міри питанням чести своєї і свого покоління», так само потім на еміграції у Відні й Празі, і після повернення до Києва, так само згодом у засланні Михайло Грушевський не переставав вірити в «соборну нероздільну Україну», «самостійну Державу робочого українського люду, озброєного твердим залізом європейської культури».
Михайло Грушевський вірив у перемогу українського народу в боротьбі «з непокликаними опікунами й володарями за волю, рівність і самоуправу», у цій боротьбі він вбачав «нашу гордість перед світом, нашу народну традицію, наш заповіт».
Дорога до Михайла Грушевського у Празі відкрита кожному. Його прижиттєві видання й кореспонденції дбайливо зберігає Слов’янська бібліотека-Національна бібліотека Чеської Республіки.
Зблизька торкнутись листування, прочитати думки Грушевського про Україну можна і в празькому Музеї – «Пам’ятнику національної писемності», де зберігається листування Грушевського з чеськими вченими.