Ми виступаємо за мир, але після перемоги – український священик

Відеоблогера Руслана Соколовського, який грав у мобільний додаток Pokemon GO в єкатеринбурзькому храмі, звинуватили в «екстремізмі» і «образі почуттів віруючих». Студенту загрожує до п'яти років позбавлення волі, суду він чекатиме під домашнім арештом. Український православний священик Олександр Дедюхін у відповідь публічно дозволив ловити покемонів у своїй церкві.

Блогера, який у Росії ловив покемонів у храмі, відправили в СІЗО

​

– Я розцінюю вчинок Соколовського як відповідь на «закон Ярової». Російська влада провокує подібну поведінку своїми дивними діями. Я вважаю, що Соколовський не надто адекватний у деяких своїх висловлюваннях про церкву. Але заарештовувати його – велика дурість. Я думаю, що якщо людина зробила в церкві якусь дурницю, їй можна пояснити, що вона не має рації. Ми теж стикаємося з неадекватними людьми в нашому храмі. Одного разу п'яний погрожував ножем бабусі, яка в ньому чергувала. Ми з хуліганом поговорили і відпустили його з миром. Ми ніколи не звертаємося в таких випадках до поліції, використовуємо силу переконання. Церква повинна вирішувати труднощі у відносинах з населенням, не вдаючись до силового ресурсу поліцейської держави. Завдання церкви – бути совістю, а не однією з каральних структур.

Руслан Соколовський

– Ви справді дозволяєте ловити покемонів у своєму храмі?

– Я не бачу нічого страшного, якщо хтось в нашому храмі буде ловити покемонів. Якщо в храм за покемонами прийде сто осіб і одна з них залишиться, це буде перемогою православ'я.

– У чому причина такого різного підходу вашої церкви і РПЦ?

– У Росії церква і держава злилися в одне. Церква заснована на свободі, яку дарував нам Ісус Христос. Зберегти свою свободу церква зможе, тільки якщо буде незалежна від владних структур. Якщо держава фінансує церкву, то вона має право вимагати від неї лояльності. Українська влада не шанувала Київський патріархат. І це добре: ми зберегли свою свободу. Ми вміємо спілкуватися з людьми, наші парафії ростуть з ініціативи знизу. Нам для того, щоб вести місіонерську діяльність, не потрібна державна підтримка. І ми звикли поважати вільний вибір людей. До свободи від гріха, насамперед. Але робити цей вибір людина повинна добровільно. А РПЦ пропонує всіх насильно духовно «скріпити». Замість того, щоб дивитися всередину себе і намагатися стати кращим.

– Я знаю, що Ви затятий противник і РПЦ, і УПЦ Московського патріархату.

– Російська православна церква впадає в єресь етнофілетизму – ставить інтереси окремої нації вище інтересів Христа. Церква існує не в українському чи російському суспільстві, а в тілі Христовому. Про це РПЦ часто забуває. Так, я – противник єресі «русского мира», тієї брехні, яку РПЦ подає під православним соусом. Ця єресь народжена патріархом Кирилом, а потім підхоплена ідеологами на державному рівні.

Московський патріархат може існувати в Україні як зарубіжна церква. Помісна церква в Україні повинна бути одна – Українська православна церква Київського патріархату. Мені здається, українці почали це розуміти. Після Майдану в церкви Київського патріархату почали переходити віряни з храмів Московського патріархату.

– Чому?

– Священики РПЦ МП в Україні (не всі, звичайно) – це колабораціоністи. Вони чекають, коли прийдуть окупанти і «встановлять мир». Ба більше, РПЦ МП – це руйнівна сила для нової України. Я знаю, що в деяких храмах РПЦ МП зберігали зброю для бойовиків-сепаратистів. У храмах УПЦ МП пропагують сепаратизм. Священики МП кажуть на проповідях: «На сході України йде «братовбивча війна». Факти свідчать про те, що проти нашої країни воює Росія, і українці бачать це своїми очима. Парафіяни МП розповідали мені, що під час війни з Росією їм доводиться слухати від батюшок у храмах про «Путіна-визволителя». Наприклад, нещодавно в мій храм прийшла жінка і сказала, що її син воює в українській армії, а в храмі Московського патріархату священик каже, що потрібно підкоритися тим, хто на нас напав. УПЦ МП стала на сторону агресора, і люди розуміють, що на пожертвування купують зброю, яка вбиває їхніх дітей.

– Чим у цей час займається УПЦ КП?

– Ми виступаємо за мир, але після перемоги. Мир і свободу ніхто просто так не дасть, їх треба здобути. Під час війни за мир не моляться, а моляться за перемогу. Зупинити агресора – це завжди благо. Ми, священики УПЦ КП, постійно приїжджаємо на фронт, підтримуємо там наших воїнів. Священикові не можна брати до рук зброю, але ми можемо готувати їжу і мити туалети. Збираємо пожертви на покупку устаткування для армії. Зміцнюємо силу духу бійців, які повертаються із зони АТО.

Олександр Дедюхін (праворуч)

– Соціальними і благодійними проектами ви займаєтеся?

– Наше завдання – так виховувати парафіян, щоб вони самі прагнули допомагати ближнім. Нас на відміну від РПЦ з бюджету не фінансують. Коли середньому прихожанина зарплата – 3000 гривень на місяць, яку він суму може виділити на благодійність? Але допомагаємо, наскільки можливо.

– Ви сподіваєтеся, що ставлення до Київського патріархату з боку держави після війни зміниться?

– Найголовніше, щоб Україна не перетворилася на клерикальну державу. У нас уже є перед очима поганий приклад: патріарша комісія РПЦ з питань сім'ї рекомендує росіянам бути бідними і народжувати багато дітей. Муфтій, там же, за поребриком, бореться з жіночими оргазмами шляхом відсікання клітора. Ми бачимо, як релігійне мракобісся різних напрямків намагається використовувати для підтримки народу в стані бидла. Тому нехай Україна завжди буде світською державою! Нещодавно жінка, яка прийшла до нас із храму Московського патріархату, запитала, чому я не пояснюю прихожанам, за кого голосувати на виборах. Я їй відповів, що з повагою сприйму будь-який її вибір.

– Ви народилися в Росії?

– У Росії, а хрещений у церкві Московського патріархату. Мого батька направили на службу в Полтаву. Там я закінчив школу, потім Полтавський педагогічний університет за спеціальністю «російська мова, світова література і практична психологія». Моя віра почалася з читання Євангелія і книги святих отців. Я свідомо обрав церкву Київського патріархату, тому що вона є правильною і канонічною. Виходить, що я – росіянин за походженням і українець за віросповіданням. Батьківщина не завжди там, де ти народився, а там, де ти готовий проливати кров, ростити дітей і куди збираєшся лягти кістьми.

Олександр Дедюхін

– Якісь позитивні почуття у Вас зараз історична батьківщина викликає?

– Я люблю російську мову. І мені сумно, що вона перетворилася на блатну феню, якою говорить президент Путін. З якого дива «ватники» раптом вирішили, що вони російською мовою спілкуються? Російська мова – це мова Лермонтова і Буніна. Достоєвського і Волошина. Пастернака.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода