Українські виші в світі: де рейтинг, а де якість?

Найкращі позиції рейтингу QS – 2016 посідають американські, британські, швейцарські виші. В топ-5 потрапили Технологічний інститут Масачусетса, Університет Стенфорд, Гарвард, Кембридж, Каліфорнійський технологічний інститут. Найкраща позиція російського вишу – 108 сходинка.

На найкращий для України позиції (382-й) – Харківський національний університет імені Каразіна. Далі йдуть Національний університет імені Тараса Шевченка (Київ), Київський політех, Донецький національний університет, Харківський політех, Сумський держуніверситет.

Критеріями рейтингу є академічна репутація вишу, якість випускників, кількість публікацій викладачів, наявність іноземних студентів та викладачів.

Головний редактор порталу «Освіта.ua» Ілля Парашин зазначає, що минулого року ця ж українська шістка була представлена в рейтингу. Лише Харківський національний університет імені Каразіна здійснив прорив – піднявся на понад 100 позицій.

«Нас випереджають наші сусіди. Такі маленькі країни-сусіди, як Словаччина. В них взагалі 6 чи 8 університетів на всю країну. У нас більше 300 університетів і всього 6 представлені в рейтингу – вважаю, що це не так багато. З іншого боку, те, що вони там є в умовах нашої економічної ситуації і війни, тут можна поставити плюс», – пояснює редактор.

Важливим елементом рейтингу вишів Ілля Парашин називає саме наукову діяльність, адже за кордоном в університетах проводять важливі дослідження і представляють цікаві винаходи, чого в українських вишах бракує.

Випускники деяких вишів працевлаштовуються краще, ніж з «рейтингових» – ректор

Цей рейтинг є абсолютно умовним, каже Станіслав Ніколаєнко, колишній міністр освіти України, а зараз ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Університети самостійно подають заявки і їх перевіряють за встановленими критеріями, каже ректор і зазначає, що його виш теж подав заявку та не відстає від вказаних у рейтингу українських університетів.

Просування сходинками рейтингу вимагає витрат і не завжди це свідчить про якість освіти. Одне з недешевих капіталовкладень – публікації робіт викладачів міжнародною мовою, зауважує Станіслав Ніколаєнко.

«Скільки тисяч доларів треба заплатити за публікацію в журналі, який визнаний? Не всі лауреати Нобелівської премії. Є люди, які просто займаються наукою, і нормальні мають результати, але там треба скрізь платити гроші», – зазначає ректор.

Якість освіти не завжди пов’язана із науковою діяльністю і передусім залежить від уваги держави до освітніх закладів, додає Ніколаєнко.

«Наприклад, торговельно-економічний не в рейтингу і наука в нього слабенька, але його випускники працевлаштовуються набагато краще, ніж ті, хто попали в рейтинг. Скільки коштів виділяє держава, скільки бізнес вкладає у вищу освіту і суспільство, така і вища освіта. Не може бути в країні з відсталою економікою найкраща освіта. Вона в нас набагато краща, ніж економіка і набагато краща, ніж могла би бути при такому ставленні до вищої освіти взагалі», – наголошує екс-міністр освіти.

Заперечує необхідність значних витрат на публікацію наукових робіт в журналах Інна Совсун, освітній експерт, колишня заступниця міністра освіти. Вона запевняє, що провідні міжнародні наукові видання не вимагають оплати.

Щодо представлення України в рейтингу QS, Інна Совсун зауважує, що в світі єнабагато престижніші рейтинги, до яких українські виші ще не наблизились.

«Рейтинг QS один із світових рейтингів, але не найсильніший. Попри те, тільки 6 українських університетів туди потрапили. Цей конкретний рейтинг вимірює значною мірою репутацію університету. Він бере до уваги публікації, результативність роботи окремих вчених. Це, більшою мірою,репутаційний рейтинг. На відміну від шанхайського рейтингу, який побудований на аналізі дослідницької, наукової роботи університету. І туди Україна найближчим часом, мабуть, не зможе потрапити в принципі. Тому що, на жаль, наукова робота українських університетів є не на достатньому рівні», – наголошує експерт.

Покращувати рівень вищої освіти буде окремий орган

Українські виші відірвані від ринку праці, студентам важко знайти роботу. За спостереженнями Микити Андрєєва, президента Української асоціації студентського самоврядування, за знаннями до вишів приходять 50% студентів. Інші здобувають або оцінки для стипендій, або тримаються на плаву, щоб отримати диплом.

Зараз близько 80% школярів вступають до вишів. На думку, Микити Андреєва не повинно так бути, коли майже всі школярі вступають до університетів. Це мають бути ті 50%, які прийшли саме за знаннями. Інші – мають шукати себе на ринку праці чи в професійно-технічній освіті.

Голова студентського самоврядування виступає за більш жорсткий фільтр на етапі ЗНО. Він був учасником комісії зі встановлення порогового балу по ЗНО і стверджує, що він проходить на рівні «сліпого вгадування», тож має бути піднятий.

«Треба понижувати відсоток тих, хто йде у вищу освіту, але паралельно треба розвивати професійно-технічну освіту, яка є зараз окремою проблемою», – наголошує Андреєв..

В країні з осені починає роботу нова державна інституція – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.

Микита Андреєв є її членом. Каже: основне завдання – розробити та затвердити нові правила акредитації вишів.

«В умовах акредитації зазначено, що університет повинен мати певну кількість квадратних метрів на одного студента. Цей показник нічого не каже про якість освіти і таких безглуздих неефективних критеріїв безліч. А якщо ми скажемо, що один з критеріїв для акредитації – це середній рівень заробітних плат випускників цього університету, або кількість залучених грантових коштів, або кількість спільних програм з європейськими світовими університетами, які входять в топ-500. Коли в університетах зрозуміють, що їм треба орієнтуватись не на кількість квадратних метрів, а на реальні показники, які кажуть про якість освіти, тоді ми зможемо конкурувати і займати в рейтингах більш високі місця», – вважає Андреєв.

Україна перебуває серед лідерів за показником освіченості нації – понад 75% населення мають вищу освіту. Цей показник є набагато вищим за середній у країнах ЄС. Проте якість освіти при цьому залишається на досить низькому рівні, більше того вона падає, резюмує Інна Совсун.