Він закриває обличчя, бо йому ще повертатися на фронт. Не називає свого прізвища, лише позивний, і просить не згадувати, звідки він родом. Адже в його краях нині хазяйнують сепаратисти.
З Максимом, позивний «Богун», ми зустрілись у закинутій військовій частині під Києвом, де тренуються резервісти. У перервах між заняттями зі снайперської справи та штурмового альпінізму він розповідає свою історію. ІТшник за професією, пішов на війну добровольцем.
«Тому що це моя країна, а я чоловік», – каже він.
Воював з батальйоном «Донбас», у серпні 2014 року потрапив в Іловайський «котел». Потім був вихід крізь так званий «зелений коридор», де, каже він, російська армія розстрілювала їх як у тирі. Потім – кругове оточення в крихітному селі і полон.
«Висунули ультиматум: або ви зараз складаєте зброю, або ми відводимо свій особовий склад, накриваємо вас із «Градів», потім розрівняємо це село танками», – розповідає Максим.
Спочатку їх утримували професійні російські військові, відтак, передали «Моторолі» у підвал Донецького СБУ. Там у колишньому радянському бомбосховищі 110 полонених бійців батальйону «Донбас» просиділи кілька місяців. Готувалися до найгіршого.
«Найбільше думали про прилюдну страту, що виведуть на площу, до людей, і як карателів повісять чи розстріляють», – згадує боєць.
Стало прикро, що об мою країну витирають ногиМаксимом, позивний «Богун»
Саме там, у застінках «ДНР», і розпочалася ця неймовірна історія з прапором. Його кинули полоненим під ноги, коли ті вперше мали переступити поріг своєї тюрми. Наказали витерти об нього взуття.
«Ніхто не погодився, і дуже жорстоко нас били після цього. Практично в усіх були прострелені ноги з пневматичної зброї», – розповідає «Богун».
Пізніше, кілька тижнів по тому, коли їх уже почали виводити нагору для робіт, Максиму вдалося потай підняти з порога прапор і заховати у підвалі під котлами поряд із бомбосховищем. А восени, коли полоненим передали від волонтерів теплий одяг, він зашив його під підкладку куртки. Він так і проходив з українським державним прапором під підкладкою весь полон, хоча й знав, що важить життям щохвилини.
«Стало прикро, що об мою країну витирають ноги», – пояснює свій вчинок.
Своє звільнення з полону Максим вважає чудом, бо міняли кого завгодно, але не бійців «Донбасу». Але перед новим 2015 роком стався великий обмін полоненими. До них у бомбосховище зайшли і зачитали список, у якому було і його ім’я. Максим як ніхто інший знає, що це таке – сидіти у підвалі і не мати надій. Але твердо знає й те, що є ціна, яку за своє звільнення він ніколи не прийняв би.
«Питання в тому, які умови вони висувають? Якщо це суверенітет, повна амністія терористів і присутність у Верховній Раді, то лише самогубець прийме такі умови», – переконаний доброволець Максим із позивним «Богун».