«Найбільше досягнення України – її прозахідний вибір» – Юрій Андрухович

Прага – Найбільше досягнення України – її прозахідний вибір, та історично склалось так, що 25-ліття своєї незалежності Україна змушена зустрічати, захищаючи свої кордони від багатотисячного війська агресора, зазначив в інтерв’ю Радіо Свобода український письменник Юрій Андрухович.

– На сьогодні це виглядає так, що це є безумовний європейський, прозахідний курс країни. В Україні люди скептичні, звичайно, і влади нашої ми ніколи не любимо, але ось те, що відбулося протягом останніх двох років, по завершенні Революції гідності. Це напевно вперше в нашій історії влада країни – просто під тиском обставин зовнішніх і внутрішніх – змушена відмовитись від цієї традиційно української лінії поведінки на багатовекторність, ця влада змушена просто однозначно вибрати курс на Європу.

Насправді перспектива у нас є і повинна бути лиш одна – це європейська перспектива. Я думаю, що є ще низка таких, як би часткових феноменів. От дивіться: мені зовсім не зрозуміло, тобто не зрозуміло до кінця, чому, скажімо, не надто великі досягнення в сенсі української мови в Україні. Тобто мовна ситуація виглядає приблизно так, як і 25 років тому. Але чому в той же час так переконливо себе утвердили всі інші форми державної символіки, тобто однозначно синьо-жовтий прапор, однозначно тризуб, однозначно гімн. Це приймають і сприймають фактично всі, хто себе вважає українцем. І в цьому теж є певний здобуток.

– А з цієї самої часової перспективи, за тих 25 років Незалежності України, що б Ви назвали найбільшою невдачею чи помилкою в її історії?

– Передусім те, що ми маємо, на жаль, не ефективну економіку і всі пов’язані з нею складники.

– А чому так склалось?

– Це загально відомі речі, тому що це країна, в якій неправильний розподіл фінансових потоків, власності і так далі. Але початки цьому були закладені десь ще в перші роки Незалежності, коли «червоним директорам» ще за першого президента Кравчука (а їх боялися, вони дириґували страйковим рухом, особливо на Донбасі) – їм віддали на відкуп ще тоді економіку країни. З того часу, звичайно у багатьох з них це відбирали, появлялися нові власники, з’явилося рейдерство, з’явилися великі гроші в парламенті, в політиці, але суть залишилась та сама, тобто грабіжництво і розкрадання.

– Ви говорите про олігархів?

– Це велика складова частина, тому що згадані мною «червоні директори», з них багато хто потім ставав саме отим олігархом. Деякі з них вже не живуть, декого вже розстріляли, натомість приходили нові гравці на цю сцену, приходили нові покоління цих злодіїв і грабіжників. Але я кажу про той принцип, який почав тоді застосовуватися, він так і домінує на сьогодні.

– Кожен з п’яти президентів України, вступаючи на свою посаду, складав Присягу президента України, присягав «на вірність Україні», зобов’язувався «боронити суверенітет і незалежність України», «виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників». Чи всі справились з обов’язками, чи були вірними присязі? Звичайно, якщо оминути Віктора Януковича – президента-втікача, який зараз переховується за кордоном.

– З усіх, кого Ви назвали, зрештою, його якимось спеціальним рішенням парламенту позбавили цього звання. Тобто в сенсі моральному, в сенсі символічному його не можна називати президентом. Це був абсолютний ставленик, виконавець чужої політичної волі, ми можемо винести його «за дужки». А щодо Вашого запитання: текст присяги є текстом ідеалістичним, він передбачає певну ідеальну особу, яка надається до виконання цих обов’язків і яка їх виконує 100-відсотково в дусі тексту цієї присяги.

Присяга є присяга, а реальність створює дуже різні варіанти і комбінації. Тобто я сказав би так: ми завжди залишаємось глибоко розчаровані нашими президентами. Власне кажучи, це така посада, яка в силу певних ментальних особливостей українського народу, насправді передбачає більше критики, ніж схвалення, передбачає більше нелюбові, гніву, аніж підтримки. Тут уже ця людина, яка для себе вирішує, що вона на це йде, вона має погодитися з тим, що любити її потім не будуть. Відповідно в цьому є якесь протиріччя, яке працює, тобто людина, потрапивши на таку посаду, починає захищати значною мірою свої особисті, приватні інтереси, чи інтереси свого угруповання, і вони досить часто, і це логічно, починають іти врозріз із інтересами суспільства і країни.

– І все ж, пане Андруховичу, який із п’яти українських президентів своєю працею, своїми вчинками найкраще довів, що є вірним присязі?

– Ніхто, ніхто, жоден! Мені дуже легко відповісти на це Ваше запитання. Знову ж таки, повертаємося до сьогоднішніх днів: є ціла сума зовнішніх чинників, які напевно змушують актуального, теперішнього президента бути охайнішим, бути акуратнішим у своїй поведінці. І все одно, умовно кажучи, цієї Липецької фабрики йому ніхто не спускає, тобто вона стає таким своєрідним «мемом» для всіх можливих і неможливих атак на його постать.

Я не хочу сказати, що він такий чудовий президент, я хочу сказати те, що він єдиний, що він уперше поставлений під дуже радикальний зовнішній тиск. Цей тиск, з одного боку, зрозуміло, здійснює ворожа нам країна, країна-агресор, а з іншого боку цей лагідний тиск здійснює на нього західна спільнота, Сполучені Штати і Європейський союз. І ось тут хочеш- не хочеш, доводиться бути, повторю це слово, бути найчистішим, як кажуть у нас – «вигрібати» якось у цій нелегкій ситуації.

– Чи матимуть вибори до Державної думи в Росії , які відбудуться у вересні, вплив на ситуацію на фронті, на дії російського агресора щодо України?

– Мені здається, що вибори в Росії ще раз підтвердять велетенську залежність російського суспільства від правлячого клану, від особи Путіна і його оточення, тобто нічого доброго я від них насправді не очікую.

– А як із «закручуванням гайок», обмеженням прав і свобод людини в Росії?

– Вони в них закручені вже настільки, що мені здається, росіяни потрапили у свою улюблену звичну стихію «закручених гайок». Мані здається, що вони без цього просто не можуть, їм тепер добре в цій ситуації. Не хочу це говорити про всіх, але там якийсь мінімальний, мізерний відсоток можливо зберігає якесь незадоволення, цей дискомфорт від цього.

Натомість маси, по моєму, навіть дуже не зле з тим чуються, але маси там ніколи нічого не вирішать, тому якщо в Росії й дійде до якихось політичних змін, то це не буде шляхом виборів, це не станеться через вибори. Це станеться через якийсь «двірцевий» переворот. Якщо достатньо путінська політика спричинить там, усередині Кремля, якийсь розбрат і будуть інтереси якихось там груп ущемлені, то можливо. В будь-якому разі ці вибори, я на них би не покладав жодної надії. Вони передусім засвідчать отих 87 відсотків підтримки, що має їхній президент, стільки теж і його партія отримає на цих парламентських виборах.

– Пане Андрухович, коли закінчиться російсько-українська війна, чого ще можна чекати від агресора, чи відбудеться активізація воєнних дій на Сході?

– Я не маю тут жодного прогнозу, тобто важливо, щоб це зараз не вибухнуло черговою ескалацією в околицях власне нашого Дня Незалежності, тому що мені здається, ступінь загрози цієї дуже високий. Що це означало б? Напевно те, що в планах Росії є, мабуть, захоплення ще якихось більших фрагментів, більших шматків української території. Ось треба бути дуже готовими до такої ескалації. При чому, знову ж таки, після того, як мине День Незалежності, це не означає, що можна буде зітхнути з полегкістю і розслабитись, що мовляв, не заатакували, і не заатакують.

Так чи інакше, там скупчено велетенські військові сили, неймовірна кількість бойової техніки. Це знаєте, якщо так порівнювати з цією рушницею в першому акті вистави, яка десь чомусь з’являється, то під завершення вистави вона мала би вистрілити.

– Чи Ви думаєте, що Путін піде далі?

– Все можливе. І головне, що будь-які логічні, аналітичні розробки цієї ситуації не дадуть чіткої відповіді на запитання, і тим більше – не дадуть ніякої певності в тому, як усе відбудеться, тому що проти нас, скажімо так, дуже і дуже нетиповий, дуже особливий ворог і агресор. Прогнозувати в довгостроковій перспективі тим більше складно. Але мені здається, що тут є один дуже такий однозначно прямий зв’язок: якщо – то.

Отже, якщо би відбулося щось цілком несподіване із Російською Федерацією, тобто якби вона почала розвалюватися, якби почалася якась її катастрофа, якийсь катаклізм, якась криза, то попри всі ризики цього процесу в нас би з’явилися цілком непогані шанси на повернення оцих територій, про які Ви кажете.

– Тобто це відбудеться тільки за цієї умови?

– Мені здається, так.