Насильство в сім’ї. Говорять учасники АТО

Ілюстративне фото

Що думають бійці з приводу сімейного насильства, чому воно стається і чи можна цьому зарадити? Щоб дізнатися точку зору військових, була організована зустріч в рамках інформаційної кампанії «Війна, яка не відпускає», спрямована проти насильства в сім’ях учасників АТО.

Упродовж кількох місяців, як цю кампанію проводить Центр інформації про права людини за підтримки Українського жіночого фонду, неодноразово лунало в коментарях, що говорити про цю проблему, значить, стигматизувати військових. Зрештою, своє бачення проблеми висловили і бійці.

На зустріч прийшли п’ять учасників АТО. Усі вони добре знають один одного, служили в одному батальйоні. За плечима – дві військові кампанії. Усі з вищою освітою. Мають хто дружину, хто подругу, здебільшого по двоє-троє дітей. Модерував зустріч фахівець із військової психології, психотерапевт по роботі з кризами та психологічною травмою у гештальт-підході Назар Лосюк.

І хоч зустріч відбувалася за зачиненими дверима, чоловіки з воєнним досвідом відкривалися не одразу. Найперше говорили про адаптацію в мирне життя, перший контакт із суспільством, як почали реагувати на конфліктні ситуації і як досвід війни вплинув на стосунки з близькими.

Що «провокує» насильство

Період адаптації, який проживають бійці, супроводжується непорозуміннями в сім’ї, конфліктами, сварками. І це є складовою адаптації, переконаний Назар Лосюк.

Розглядаю агресію як силу, яка спрямована на зміни ззовні, як індикатори про те, що у стосунках щось не так
Назар Лосюк

«Роздратування, злість, гнів – це негативні почуття, що містять у собі агресію. Але я розглядаю агресію не як негативні, асоціальні почуття, яким не має місця у стосунках, а як силу, яка спрямована на зміни ззовні, як індикатори про те, що у стосунках щось не так. Агресія – це не обов’язково бійка та насилля. Більше того, навіть ніжність може бути агресивною, якщо інша сторона її не хоче.

Хтось не згодний, сперечається, аргументує і доводить своє, інший влаштовує бійку і трощить меблі – що вже є деструктивним шляхом
Назар Лосюк

Рівень агресії може бути різним: від суперечки до батальної стадії. Хтось не згодний, сперечається, аргументує і доводить своє, інший влаштовує бійку і трощить меблі – що вже є деструктивним шляхом і неприйнятним для довколишніх.

Підвищення рівня агресії у ветерана або його дружини певною мірою компенсує період адаптації, допомагає подолати кризу при повернені до мирного життя.

Утім, від того, який характер у людини, від того, наскільки вдало і непорушно для власної психіки вона пережила бойові дії, залежить як відбуватиметься адаптація у соціумі при поверненні з війни. Хтось тихо переживає, а хтось буде агресивним до суспільства в цілому…» – коментує фахівець військової психології.

Учасники розмови, доповнюючи один одного, висловили думку, якщо насильство в сім’ї мало місце раніше, то ступінь насильства після війни, найімовірніше, загостриться. Або проявиться вперше і буде новою формою взаємодії у критичних обставинах.

«Можливо, ті люди, які якось стримувалися раніше, після проходження бойових дій більше уже не стримуються… і вони борються. Якщо там боролися з противником, то тут борються в сім’ї, коли їм щось нав’язують, або коли із чимось не згодні», – каже Єгор. Він є фельдшером, одружений, має сина.

Агресію в сім’ї Єгор пояснює так: «Якщо раніше чоловік міг змиритися, то зараз йому хочеться відповісти, піти на конфлікт. Хтось психологічно починає душити – доводить до сліз». Коли ж така людина не може психологічно вплинути, тоді показує свою силу інакше – починає бити.

Війна нічого не змінила. Хіба вона показала людей – там, як скло

«Війна нічого не змінила. Хіба вона показала людей – там, як скло. Тому що один в одного на очах», – додав Сергій. До участі в АТО він працював у будівельній сфері, тепер, каже, ціни і правила гри не ті. Зараз – волонтер української армії, хоче повернутися назад, але через поранення вагається.

Віктор – тренер із плавання, має дружину, двох дітей. Він кілька разів наголосив про важливість ретельного відбору в армію – причому найсуворіший відбір має бути психологічний. І спочатку у військкоматі, потім психологічний супровід після бойових зіткнень. Не менш важлива психологічна робота у період карантину – коли бійці вийшли із зони боїв, але ще не відбулася перша зустріч із суспільством. І, звісно, психологічна реабілітація вже в цивільному житті.

Також Назар Лосюк припускає, що через агресію на іншу людину- подразник іде позбавлення від негативних емоцій, які накопичилися всередині людини від постійного психоемоційного напруження, або того, що очікування бійця від війни і себе у бойових діях не справдилися.

«Наприклад, він очікував що буде безстрашним, справжнім захисником і патріотом, а сталося так, що при першому обстрілі його заціпило від страху і захотілося бути подалі від того, що наводить жах. Це дуже суттєвий негативний досвід, який згодом лягає в основу самооцінки. Відповідь на запитання: хто я, яким я був?», – коментує Назар.

Віктор та інші учасники зустрічі таких бійців назвали «я воював» – які через те, що не змогли реалізувати себе в бою, вчасно не дали відсіч, продовжують «воювати» в мирному житті.

«От у них щось не так. Ті, хто безпосередньо брав участь у бойових контактах, розуміє, що його агресія йде зсередини, тому реально він не такий агресивний. Як ті, котрі щось бачили, щось чули, майже там не були, але нічого з ними не трапилося. І зараз вони себе позиціонують, як «я воював», – пояснює Віктор.

Інший учасник зустрічі Олександр (юрист, має дівчину) каже: «Насильство – це як і інші вади… А якщо ще й із поправкою «я воював», то «мені належить 100 грам»».

Психолог Назар Лосюк називає ще одну з причин агресивної поведінки – наслідок надзвичайного напруження, що провокує емоційну нестабільність та зриви.

Перша навичка, яку доводиться опановувати на війні бійцю і якій потрібно навчитися дуже швидко, це адекватна реакція на зміни. Вислів «адекватна реакція» можна взяти в лапки, бо вона є адекватною до ситуації в бою. Тут немає місця для роздумів, є ситуація загрози і є адекватна відповідь – відсіч.

По-друге, чітка команда та якнайшвидше беззастережне її виконання. Думати не треба, треба діяти – це зберігає життя.

Третє – небезпека за кожним рогом. Це постійне напруження. Артобстріл може статися коли завгодно. Кожен снаряд летить у тебе, але просто не потрапляє. І все ж ти його «зустрічаєш», як такий, що підготовлений саме для тебе. Це постійне, неймовірне напруження в умовах, які постійно загрожують життю.

Усі ці навички закріпляються дуже швидко і дуже глибоко, вони рятують життя, вони дуже корисні для війни, але вони вбивають у людині навички дипломатичного спілкування.

Цей військовий досвід, безумовно, накладається на мирне життя, принаймні на якийсь час, потім рефлекси слабшають. Однак у критичній ситуації ці рефлекси спрацьовують першими. Дія, а потім аналіз – у «сухому залишку» у ветерана назавжди.

Не дати насильству шанс

Для кожного з учасників зустрічі сім’я – це опора. І порозуміння в ній – багато важить для повернення до мирного життя.

«Зрозуміло, що сім’я – це одна команда. Якщо команда гарно складена, тоді в родині все добре», – розповідає Олексій, юрист за освітою, одружений, має трьох дітей. Коли Олексій демобілізувався, у нього народилася двійня, і після повернення в чоловіка не було часу для осмислення себе у війні, як він пояснює.

«Коли дітей двоє, це вдвічі складніше, проблемніше… Може, я вимагав більше уваги від дружини, бо відчувалося нестача її. Вона ж більше уваги приділяла дітям, а я був наче десь збоку…», – ділиться Олексій.

Чоловік розповідає, що він відчуває, наче його «недодемобілізували». «У мене таке відчуття, що я застряг – і не там, але ще не тут. Тому хочеться інколи десь поїхати у Польщу… полуницю збирати. Але від цього може страждати родина», – каже Олексій.

Олександр в усіх непорозуміннях з близькою людиною намагається відшукати причини, «розібратися в собі в першу чергу».

Бувало й таке, що я перекладав на близьку людину якісь негаразди в роботі

«Бувало й таке, що я перекладав на близьку людину якісь негаразди в роботі. І замість того, щоб розібратися зі співробітниками, я висловлював претензії до неї. Уже потім, коли я чув від неї, «нехай я не права, але чому ти так жорстоко зі мною, як не до коханої людини…», я усвідомлював, що «переводив стрілки», – розповідає Олександр.

Однак він переконаний, що локальні конфлікти, які вирішуються, тільки сприяють росту стосунків.

Деякі бійці також відзначили, що в стосунках інколи більшу агресію почали провокувати саме їхні дружини – або спрямовувати на них, або на дітей.

Як коментує психолог Назар Лосюк, у сім’ї деколи хтось із партнерів перебуває у нересурсному стані, проявляє низьку активність, і тоді іншому необхідно брати відповідальність за життя і за сім’ю на себе, бути більш згрупованим, міцним і непохитним при вирішенні побутових справ, у вихованні дітей та іншому.

Інколи жінці поневолі і несвідомо доводиться займати агресивну позицію, щоб зняти з мілини сімейний човен і мати силу проштовхувати ці стосунки далі

«Часом дуже складно пояснити іншій людині, що тебе всередині трясе… А в дружини чи коханої можуть бути свої очікування: ось зараз він відпочине, віддихається і все буде, як колись. Однак такі очікування не підтверджуються, звісно, агресія партнерки проявляється більше, мовляв, коли ти вилізеш зі своєї ями. Інколи жінці мимоволі й несвідомо доводиться займати агресивну позицію, щоб зняти з мілини сімейний човен, і мати силу проштовхувати ці стосунки далі», –коментує Назар Лосюк.

Бійці радять

  • Дружинам – поступово залучати чоловіків до сімейних турбот, не навантажувати всім і одразу.
  • Побратимам – розмовляти з коханими, мати сміливість вирішувати побутові турботи – на війні під обстрілом було значно складніше.
  • Якщо виникають якісь суперечки, краще вийти на кілька хвилин, дати час охолонути всім, і тоді ухвалювати рішення.
  • Також важливо бути постійно чимось зайнятим, проявляти соціальну активність
  • Подивитися на ситуацію війни як на позитивний досвід, який допоміг стати сильнішим, і коли в житті стало, якщо не легше, то, принаймні, цікавіше.
  • Психологам – надавати супровід не тільки бійцям, а й усій родині одразу. Учасники АТО висловилися, що їм украй не вистачає спільних поїздок, програм реабілітації для всієї родини

За інформаційною та правовою консультацією слід звертатися на телефони «гарячої лінії»:

0 800 500 335 – Національної «гарячої лінії» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації (супроводжує Міжнародний правозахисний центр «Ла Страда Україна»).

068-101-76-83 – Центр допомоги учасникам АТО та членам їхніх родин «Право на здоров'я»

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини

Матеріал підготовлено у рамках кампанії проти насильства над жінками учасників АТО «Війна, яка не відпускає» за підтримки Українського жіночого фонду.