В такій країні, як Росія, жити не рекомендується – «в’язень Болотної», який відсидів майже 4 роки

Ще один фігурант «болотної справи», 54-річний кандидат фізико-математичних наук Сергій Кривов 15 липня вийшов на свободу з колонії в Брянській області, відбувши повний термін покарання. У 2014 році російський суд визнав його винним в участі в «масових заворушеннях» і в «застосуванні насильства щодо співробітників поліції» під час опозиційної акції 6 травня 2012 року на Болотній площі в Москві. Кривов отримав один з найсуворіших термінів у цій справі – 3 роки і 9 місяців. В інтерв'ю Радіо Свобода Сергій Кривов зізнається: термін міг бути і меншим, якби він «мовчав в тряпочку». Він розповів докладніше про причини своєї принциповості, про те, що відбувалося на Болотній площі, і про те, як сильно змінилася Росія з 2012 року.

– Зміни дуже великі, причому, в гіршу сторону, хоча я поки що не можу сказати, що розібрався, що до чого. Ці зміни я поступово відстежував і по телевізору, і через «Нову газету», і журнал The New Times, тому для мене вони не відбулися раптом і не стали новиною. Проте я прекрасно відчуваю і розумію, що та країна, що була в 2012 році, і та, що в 2016 році, – це дві принципово різні країни. Свобод, звісно, стало набагато менше, набагато більше репресивних законів, які ухвалила остання дума. У цих рамках взагалі практично нічого не можна..

– За ці дні, що Ви на свободі, встигли зустрітися з друзями, з родичами? Які враження від цих зустрічей, від розмов?

– Звичайно, встиг зустрітися. Скажімо так, ніхто мене не лає майже, крім дружини, звісно. А так, позитивні відчуття. Тому що всі привітно налаштовані, всі вітають, бажають всього найкращого.

– Ваша тактика в суді на тлі інших хлопців надзвичайно відрізнялася. Ви були одним з найактивніших учасників усіх судових засідань.

– Так, був, тому що я вважав, що практично гірше від цього не буде. Так воно і сталося, якщо дивитися на терміни. Звісно, термін був би меншим, якби я мовчав в тряпочку. Але тут вже, розумієте, півроку туди, півроку сюди – це не принципово. Звісно, потрібно захищатися на всі гроші. Ну, не для того ж виходили, щоб потім зливати, грубо кажучи, протест. Це ж було не для того, щоб домогтися якогось позитивного рішення на свою користь. Це продовження акції. Для мене це було продовженням боротьби просто опозиційної. Вона може відбуватися будь-де – і в суді, і без суду, і на Болотній, і не на Болотній.

– І Ваші досить тривалі серйозні голодування – це теж продовження цієї ж історії для Вас?

– Взагалі так. Я під час обох голодувань прекрасно розумів, що мої вимоги не будуть виконані. З другим голодуванням я погарячкував, скажімо так. Але відступати... Основне завдання було привернути увагу, якось розгойдати ситуацію. Тому що домогтися результату, особливо в першому випадку, коли була розмова про запобіжний захід, було взагалі нереально.

– Ви – не єдиний, кого скривджено на Болотній площі, але при цьому влада так несправедливо розслідувала ці випадки. Як Ви це пояснюєте?

– У судових документах, наприклад, є такі докази. Дві машини швидкої допомоги були присутні на Болотній площі. Вони вели журнал з травмами, де відзначали ім'я-прізвище, місце проживання всіх, кого вони брали. Там, наскільки я пам'ятаю, 48 цивільних осіб, у яких щось приблизно 17 струсів мозку, 13 черепно-мозкових травм, пошкоджень м'яких частин черепа – здебільшого по голові били. І троє поліцейських, які звернулися за медичною допомогою на площі. З 48 цивільних осіб визнані потерпілими тільки двоє людей. Першого ззаду вдарив камінь, а у другого загорілися штани і на нозі був опік від кинутої пляшки із запальною сумішшю. Хто кинув пляшку – невідомо. І хто кинув камінь – теж невідомо. Вони припускають, що це зробили учасники мітингу, тому тільки цих двох осіб визнали потерпілими. Решту потерпілими не визнають, тому що ці 46 осіб – потерпілі від поліції. Хто ж буде розслідувати нанесення травм поліцією? Це ніби не за поняттями.

Сергій Кривов під час пікету. 2012 рік

– Громадська комісія, яка розслідувала події на Болотній площі, дійшла висновку, що це саме московська влада і поліцейські спровокували сутичку. Ви поділяєте цю точку зору?

– Я теж дійшов такого ж висновку. Тільки я вважаю, що це не московська влада, а влада країни. Москва в цьому випадку – не той рівень, де вирішуються ці питання. Там були провокатори. Я прекрасно бачив: вийшов чоловік вперед в масці, в обох руках по шматку асфальту. Я тоді подумав, що це таке чорне, я проти світла дивився. Я спочатку думав, що це чорнозем кидають, тому що асфальт скрізь був чистий. Виходить ця людина і жбурляє один камінь, потім перекладає другий, жбурляє другий. Стоїть міліціонер. Я стою і дивлюся на одного, на другого – чи то мені сказати: «Ти що жбурляєш?», чи то піти до міліціонера і сказати. Міліціонер на нього подивився, відвернувся і пішов. Люди, які реально кидали каміння, міліцію взагалі не цікавили. Так само як і ті, хто кидав каміння, – знали, що їм міліція нічого робити не буде.

– Виходить, що вся ці історія була спланованою провокацією. Як Ви її пояснюєте? Які цілі переслідувала влада цією справою? Чи вдалося їх досягти?

– Це був перший мітинг після закінчення виборів. Всі великі мітинги були в діапазоні між грудневими і березневими виборами. 6 травня, напередодні інавгурації, владі вже не було чого боятися. Якщо почати якісь силові дії перед виборами, то це, звісно, могло обернутися проти них. А після виборів боятися нічого, будемо вас крутити-вертіти. І після цього пішли репресивні закони, зміна закону про вибори, ходи, пікети і демонстрації.

– Зараз почався черговий виборчий цикл. З огляду на всі ці нововведення законодавчі і загальний клімат, загальну атмосферу в країні, чого чекати від цих виборів?

– Фактично альтернатива така: пройде хоч одна опозиційна партія в парламент чи не пройде. Ще одномандатники є, це теж допомагає. Я вважаю, що обов'язково потрібно всім 14 відсоткам йти на вибори. Всім, хто зможе, йти в спостерігачі, тому що недостатньо просто піти і проголосувати, потрібно ще обов'язково контролювати. Без фальсифікації в нинішній ситуації владі просто ніяк.

– Якщо говорити про ці чотири роки, які Ви провели в ув'язненні, наскільки там було важко отримувати якусь інформацію про те, що відбувається зараз в Росії? Як Ви дізнавалися про події? Які події за цей час Вас вразили найбільше?

– Мені виписували «Новую газету» і «Новое время», хоча нормально вони стали приходити тільки в колонії. Я читав ці видання, намагався дивитися новини. Десь це було простіше, десь це важче. Наприклад, останні 3 місяці я фактично жив без телевізора, тому що не хотів народ дивитися ніякі новини. Там включали «Муз-ТВ», де якийсь популярний кліп сотий разу крутили. Я вже це слухати не міг. Але телевізор – це, самі розумієте, інформація упереджена. З приводу подій – звісно, це «приєднання» Криму і війна на Донбасі. До речі, в колонії багато українців було. Кордон же поруч. Там був один чоловік, сам він з Росії, а дружина у нього звідти, він одружився в Україні. І ось в Краматорську були бойові дії. І я кажу: «Коли ти там був востаннє?». Він каже: «Ну, ось п'ять років тому був. Все там було добре, прекрасно». Я кажу: «А утискають там росіян?» – «Та ти що, – каже. – Всі прекрасно мирно жили. Ніяких проблем, нічого там немає». Тобто ніхто нікого не утискав, ні росіян, ні українців. Звідки це все береться? Чому нам розповідають в телевізорі, що там якась небезпека для когось, що там якась ворожнеча? Ворожнеча у нас в телевізорі розпалюється між двома спорідненими націями. Ну, не можна ж просто так воювати за їх «світле майбутнє», якщо у них все добре. Треба сказати, що у них все погано.

– Зараз Ви – на свободі в Москві. Які у Вас плани? Чи пов'язуєте Ви своє подальше життя з Росією? Чи немає думки виїхати кудись?

​– Загалом я розумію, що в такій країні жити не рекомендується. Якщо у людини є можливість, бажання, в її ж інтересах виїхати. Але я спочатку якось відчуваю себе російською людиною. Я боюся, що я в будь-якій країні буду відчувати себе якщо не гастарбайтером, то іммігрантом, чужим. Я не можу собі уявити, що я живу в іншому місці. Я вважаю, що цілком можна їхати і навіть потрібно комусь, але сам я, боюся, на це не здатний.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода