Павло Шеремет у березні 2016-го: Росія вже не поставить Україну на коліна

Убивство журналіста Павла Шеремета 20 липня шокувало весь журналістський світ України, Росії та Білорусі – країн, де загиблий працював у різний час. Його колеги висловлюються з приводу трагедії, а колишні інтерв'ю самого Павла Шеремета тепер набувають особливого значення.

Радио Крым.Реалии | Эфир памяти журналиста Павла Шеремета

Російський та український журналіст і радіоведучий Матвій Ганапольський: «Це була зовсім не радикальна, збалансована людина. Так, він не любив президента Білорусі Олександра Лукашенка і навіть створив цей сайт «Білоруський партизан», але не закликав нікого скидати. Як і будь-який журналіст, Павло Шеремет писав, що президент йому не подобається, аргументуючи свою точку зору. Не подобався йому і Володимир Путін. В Україні Павло Шеремет був прозахідною людиною, і я не можу уявити, щоб за це його тут хтось настільки незлюбив. Критикував він завжди акуратно і професійно».

Російський та український журналіст і телеведучий Євген Кисельов: «Павло займався такою вельми респектабельною, на мій погляд, журналістикою. Він брав інтерв'ю у великих українських політиків, чиновників, бізнесменів. Робив це артистично, незрівнянно. Ці інтерв'ю були поживою для розуму, і навіть якщо окремі матеріали були досить жорсткими, я не можу уявити собі, що через них людину можуть убити. Журналіста можуть убити не тому, що він веде якесь конкретне журналістське розслідування чи взяв у когось інтерв'ю, і той образився. Журналіста можуть убити для науки іншим, тому що він багато на себе брав, а також із провокаційною метою, щоб хтось ззовні міг вказати на те, які жахи нібито чиняться в так званому демократичному Києві. Все це лише мої припущення».​

Павло Шеремет виступав як експерт з українських питань у російських ЗМІ. Так, у програмі «Обличчям до події» Російської редакції Радіо Свобода 1 березня 2016 року Павло Шеремет ​розмовляв із ведучим Михайлом Соколовим про головні тенденції в українській політиці та інших сферах життя, використовуючи влучні, об'єктивні і багато в чому критичні характеристики:

– Ситуація в Україні неоднозначна, динамічно дуже розвивається. У чомусь це нагадує водевіль, у чомусь це нагадує героїчний епос, десь це звичайна політична робота, з якої не потрібно робити якихось страшних висновків. Як каже мій один єврейський друг, що анекдот, який розповідає він, – це безневинний єврейський жарт, а якщо анекдот про євреїв розповідаю я, то це прояв антисемітизму. Тому коли українці, описуючи політичну ситуацію в своїй країні, кричать – жах, жах, жах, це не те саме, коли «жах» кричать росіяни. Не такий страшний чорт цієї політичної кризи, як про це розповідає російська пропаганда, російські медіа. Але ситуація складна. Так, незадоволені люди роботою уряду. Причому люди незадоволені тим, що недостатньо активно йдуть реформи. Вони йдуть, але українці хочуть, щоб вони йшли швидше. Йшли радикальніше, йшли серйозніше тощо.

– А якісь реформи проведені, можна щось конкретне сказати? Люди виходили на Майдан, вимагали іншого життя, припустімо, за два роки що вдалося зробити?

– За два роки вдалося зробити наступне. Перше: вдалося повністю позбутися монополії «Газпрому». Тобто Україна, навіть якщо завтра «Газпром» перекриє засувки, не залишиться без газу, а може проіснувати взагалі без російського газу. Вдалося відновити українську армію. Тому що до Майдану української армії як такої не існувало. Вдалося розпочати глибокі реформи в Міністерстві внутрішніх справ, не тільки створити патрульну службу, але зараз іде переатестація всієї системи МВС, причому не так, як це було в Росії, а із залученням громадськості. Створені абсолютно нові структури для боротьби з корупцією, Національне бюро протидії корупції, воно почало працювати буквально два місяці тому, кожен день відбуваються якісь арешти, затримання, гучні справи. Як у румунському антикорупційному бюро, де телебачення чергує цілодобово, тому що привозять заарештованих міністрів вдень і вночі, так тепер і біля українського Національного бюро боротьби з корупцією ледь не постійно є журналістський пост. Почався процес підготовки до приватизації підприємств. При цьому ключові підприємства української економіки забирають в олігархів. Наприклад, Ігор Коломойський контролював всю нафтову галузь не через те, що у нього там були частки, а через те, що він там розставляв своїх людей, як колись Борис Березовський робив у Росії.​

Павло Шеремет. Ким він був?

​– Так і тепер Володимир Путін робить це в Росії.

– Але тут державний капіталізм, а там намагаються вибудувати ринкові умови. Тобто багато досить зроблено кроків уперед. Законодавство щодо боротьби з корупцією – одне з найпрогресивніших у Східній Європі. Тепер постає питання імплементації, тобто виконання цього законодавства. Відстають реформи в економічній сфері – це серйозна проблема. Хоча за останній рік дуже багато приведено у відповідність з європейськими нормами, з європейськими законами внутрішньо українських правил тощо. Просідають якісь гіганти промисловості, в першу чергу металургія, вугільна галузь. Але це багато в чому ще пов'язане з війною на Донбасі. Якісь галузі, сільське господарство бурхливо розвивається, компенсує втрати в металургії прибутками валюти від сільського господарства.

– Незважаючи на те, що Росія перестала багато закуповувати в Україні?

– Звичайно. Гривня більш-менш стабільна. Якщо рік тому вона обвалилася в три рази, після Майдану вона падала стрімко, за останній рік вона впала на 10%.

44 года жизни Павла Шеремета (видео)

– Падіння прибутків населення 16% рік до року. Це досить багато.

– Це багато, але в умовах війни, в умовах російських санкцій. Потрібно не забувати, що російський ринок повністю закритий тепер для більшості українських підприємств. Не можна сказати, що нічого не відбувається, зміни дуже великі, але вони недостатні, особливо в частині протидії олігархам, особливо в частині економічних реформ. Основна претензія до Арсенія Яценюка полягає в тому, що він слабкий прем'єр-міністр з точки зору рутинної роботи

– Павле, війна йде чи ні?

– Звичайно, йде війна.

– До речі, відомості «Левада-центру»: 25% росіян вважають, що йде, і 60%, що ні. У Києві, напевно, було б усе навпаки.

– У цьому полягає принципова провина, історична провина російського керівництва. Тому що розрив і прірва між Україною та Росією завдяки цій політиці російській стають все ширшими і ширшими. В Україні до того, що відбувається в Криму, до того, що відбувається на Донбасі, ставляться як до війни з Росією або як до війни Росії з Україною. Тут уже нюанси.

– З Росією чи з режимом Путіна? Як це все виявляється?

– Це складне питання. Я насправді дуже вдячний багатьом українцям за те, що вони все ще проводять поділ між Путіним і росіянами, між Путіним, Росією і росіянами. Є ненависть до Путіна, є ненависть до Росії як до держави, але немає такої ж ненависті стосовно росіян. Далі такий поділ українцям буде робити все складніше і складніше, якщо не буде миру, ми маємо це розуміти. Росія втрачає щодня свого дружнього сусіда, прірва стає величезною. Підуть потім десятиліття на те, щоб відновити нормальні стосунки. Тут, у Москві, ось ці войовничі мракобіси мають розуміти: вони можуть «відкусити» від України якусь ще частину, вони можуть ще «відкусити» Донбас, Харківську область, ще щось відкусити. Але Україну на коліна вони вже не поставлять. Всією Україною ці войовничі мракобіси подавляться. Тому потрібно зупинитися, потрібно сісти за стіл переговорів і потрібно припинити цю агресивну політику. Тому що я бачу настрої українського народу. Ті, хто розраховує, що в результаті економічної кризи скинуть владу Петра Порошенка і прийдуть проросійські сили, вони глибоко помиляються.

Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»