Свій сороковий рік народження кримський кінорежисер Олег Сенцов проведе у виправній колонії Якутська. Він є найбільш відомим політв'язнем з Криму, утримуваним у Росії. «Крим.Реалії» вирішили нагадати, чим український кінематографіст був відомий до свого арешту, яким Олега Сенцова знають його колеги, соратники і близькі.
«Народився в понеділок, 13 числа. Напевно, тому й життя проходить весело. Дитинство було як дитинство – світла пора. Виріс у селі, в напівінтелігентній сім'ї: мати – вихователь, батько – шофер. Жили бідно, але поганого згадати нема чого», – так сам Олег Сенцов описує свої дитячі і юнацькі роки у власному оповіданні під назвою «Автобіографія».
До 17 років він прожив у селі Скалисте Бахчисарайського району. У школі робив успіхи: багато читав і на відмінно писав твори. Проте стосунки із багатьма вчителями в Олега були натягнутими. Вже в шкільному віці у ньому проявився норовливий характер. У своїй автобіографії він визнає, що грубіянив вчителям, адже його дратували люди, «які вважають себе розумнішими за інших, але такими не є».
«З дитинства у мене в пам'яті ясно відклалася така картина. Я пам'ятаю, коли всі боялися шторму, Олег стояв на каменях. Його вмовляли злізти з цих каменів, тому що це небезпечно, але він щось не дуже слухав дорослих», – розповіла кореспонденту «Крим.Реалії» двоюрідна сестра Сенцова Наталія Кочнєва.
У 1993 році Олег переїхав до Сімферополя – вступив до філії Київського державного економічного університету. Через три роки в його родині сталася трагедія – помер батько.
Двоюрідна сестра Олега Наталя розповіла, що її брат вирішив вступити до економічного університету, бо в майбутньому планував займатися бізнесом. Зрештою це і сталося – разом із компаньйоном Сенцов спробував свої сили у сфері торгівлі. Але спочатку справа не пішла: Олег вліз у борги, і його матері, як розповідає Наталя, навіть довелося продати машину, щоб допомогти синові.
Пізніше Сенцов влаштувався в комп'ютерний клуб адміністратором і захопився кібер-спортом. Домігся на цьому терені значних успіхів у сфері комп'ютерних ігор, і навіть став чемпіоном України.
У 2002 році в Олега народилася дочка, яку він назвав Аліна, а в 2004-му на світ з'явився його син Владислав.
Згодом Сенцов вирішив поєднати підприємницькі навички й захоплення кібер-спортом і відкрив комп'ютерний клуб у центрі Сімферополі, який з часом став найпопулярнішим у кримській столиці.
Незважаючи на те, що бізнес приносив Сенцову непоганий прибуток, він не відчував радості: як неодноразово зізнавався сам Олег, йому не давали спокою творчі ідеї. Щоб висловити їх, він писав оповідання, п'єси й повісті. Але потім у його голові почали з'являтися кінематографічні образи і задумки, і Олег Сенцов загорівся ідеєю знімати свої фільми.
Кіно з перервою на революцію
Реалізувати свою задумку було непросто: у кримчанина не було ні навичок режисури, ні зв'язків серед кінематографістів. Сімферопольський фотограф Євгенія Врадій розповідає, що одного разу в 2008 році Олег запросив її до себе в клуб і запропонував зайнятися зйомками фільму.
Ми почали знімати з короткометражок, тому що досвіду не було ніякогоЄвгенія Врадій
«Ми почали знімати з короткометражок, тому що досвіду не було ніякого. Ми повчилися. Спочатку зняли «Добре ловиться рибка-бананка» за Селінджером, тому що він його дуже любить. Потім «Ріг бика» за Хемінгуеєм. Отримали певний досвід і технічний, і роботи з людьми. А потім уже приготувалися до повного метру», – розповіла Євгенія.
За її словами, перед зйомками повнометражного фільму Олег планував повчитися на режисерських курсах у Москві. Однак, як розповіла Євгенія, там Сенцов не знайшов спільної мови з викладачами, і зрозумів, що в його віці вже не місце за партою. Олег вирішив вчитися кіновиробництву самостійно, на практиці.
У його дебютному фільмі під назвою «Гамер» описується життя підлітка із Сімферополя, захопленого комп'ютерними іграми. На запитання журналістів про те, які ідеї він хотів висловити в кіно, Олег відповідати відмовлявся з неприхованим роздратуванням.
«Якщо режисер зняв кіно і може до нього ще щось додати, щось про нього розповісти, значить це поганий режисер і погане кіно», – говорив Олег.
Бюджет «Гамера» склав лише 20 тисяч доларів – заощадження Сенцова, отримані за рахунок роботи його комп'ютерного клубу. До зйомок він залучив непрофесійних акторів, які разом з усією іншою командою працювали на чистому ентузіазмі і не отримували зарплату.
Євгенія Врадій, яка була оператором і режисером монтажу «Гамера», розповіла, що, незважаючи на відсутність освіти, Сенцов без особливих труднощів упорався з кінематографічними завданнями. За її словами, найскладнішим для нього було зближуватися з людьми, чого від нього вимагала нова професія.
«Йому було складно взаємодіяти з акторами і командою, йти на компроміси. Хоча він не йшов на компроміси, якщо йшлося про його ідеї. Йому було складно організаційно. Грошей було мало, і всі працюють безкоштовно, окрім кількох людей. А Олег не любив бути винним. Йому потрібно було про всіх нас піклуватися, годувати. А це дуже сильно відволікає від самої творчості», – зізналася Євгенія.
Зйомки дебютного фільму Сенцова тривали рік, постпродакшн – ще шість місяців. Потім готову роботу Олег намагався запропонувати українським фестивалям. Як він зізнався згодом, спочатку кінематографісти сприймали його роботу як «саморобку». Але згодом «Гамер» потрапив на один із найпрестижніших європейських фестивалів авторського кіно, який проходить у Роттердамі. У результаті фільм заробив високу оцінку критиків і почав свій великий шлях світовими фестивалями і майданчиками.
Молодого кримського кінематографіста помітили, і Олегу Сенцову вдалося отримати вже більше фінансування для свого другого фільму під назвою «Носоріг» – 2 мільйони доларів. У 2013-му разом зі своєю командою кримчанин розпочинає роботу над цією картиною, але відбувається подія, яка змусила його відкласти зйомки – революція.
На хвилі протестів
На Майдані Олег опинився вже в перші дні протестів і практично безвиїзно перебував у наметовому містечку протестувальників. Він став учасником Автомайдану і брав активну участь у житті цього руху.
«Коли в захопленому «Українському домі» з'явився офіс Автомайдану, він займався організацією побуту: виписував бейджи, купував канцтовари, завідував бензином, розподіляв зміни. Він повністю координував роботу: від дотримання чистоти до харчування. Можна сказати, що він був головним офіс-менеджером», – розповіла активістка Автомайдану Мар'яна Короненко.
Те, що Олег – кінорежисер, він не афішував, і, за словами Мар'яни, ніхто з його соратників не знав про рід діяльності свого товариша. Сенцов ночував в «Українському домі» і Жовтневому палаці разом з іншими учасниками протесту і зрідка зупинявся у продюсера «Гамера» Ольги Журженко.
Надалі, вже після арешту, на одному із судових засідань Олег сказав, що Майдан – це головне, що сталося в його житті.
«Це не означає, що я якийсь радикал, спалював «Беркут» або пив чиюсь кров. Ми виступали проти свого президента-злочинця», – сказав він.
Після повалення Віктора Януковича політична ситуація в Криму загострилася, і Сенцов вирушив до Сімферополя. Там він став одним з найбільш активних учасників руху проти військового вторгнення Росії до Криму.
Геннадій Афанасьєв
«Він – один із небагатьох людей, який повернувся з Майдану й обороняв Крим до останнього. По-перше, допомагав українським військовослужбовцям та їхнім родинам виїжджати з окупованої території. Він орендував транспорт, у який вони вантажили свої речі. Можливо, якби він цього не робив, українські військові не змогли б залишити Крим або покинули б, але залишилися ні з чим», – розповів у коментарі для «Крим.Реалії» фігурант «справи Сенцова» Геннадій Афанасьєв, який був звільнений у червні цього року.
За його словами, разом з активістами Автомайдану Сенцов проводив автопробіги на підтримку України, не боячись за те, що його машину можуть просто розбити. До «референдуму» Олег займався мобілізацією кримчан на проукраїнські мітинги, допомагав іноземним журналістам.
У результаті його активність привернула увагу російських спецслужб. 12 травня 2014 року його зі власної квартири з мішком на голові вивезли люди в штатському в будівлю «кримського офісу» ФСБ Росії. Як повідомив сам Сенцов, його близько трьох годин били, душили пакетом, знущалися, погрожували зґвалтувати і вбити.
Наприкінці травня прес-служба ФСБ Росії повідомила, що в Криму за підозрою в створенні «терористичного угруповання» «Правого сектору» затримані чотири особи: Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Геннадій Афанасьєв і Олексій Чирній. Організатором цієї групи слідчими був оголошений Сенцов. Всю «кримську четвірку» вивезли в московське СІЗО «Лефортово». У серпні 2015 року справу Олега Сенцова почав розглядати Північно-Кавказький окружний військовий суд. Кінорежисера судили разом з анархістом Олександром Кольченком. Обидва назвали звинувачення на свою адресу абсурдними.
Олег Сенцов і Олександр Кольченко на суді
«Я ніколи не закликав нікого до насильницьких дій, поготів до таких, які могли привести до якихось жертв серед мирного населення. Ніколи не створював ніяких терористичних груп і тим більше не маю ніякого стосунку до «Правого сектору», – наголосив Сенцов у суді.
Результат суду вразив світову спільноту, що стежила за процесом, своєю жорстокістю – 20 років колонії суворого режиму. У лютому 2016 року Олега Сенцова епатували в Якутію, і зараз він перебуває там у виправній колонії №1.
За цей час на його підтримку висловилися сотні кінематографістів, десятки кіноакадемій, західних урядів і міжнародних організацій. На останньому Каннському фестивалі демонстрацію кожного фільму передував показ фото Олега Сенцова із закликом його звільнити.
За той час, поки кримський режисер перебуває під вартою в Росії, в Україні вийшло дві книги з його розповідями. Близькі Олега кажуть, що за ґратами він написав уже чотири сценарії, які, як він переконаний, стануть основою для його бурхливих фільмів.
Оригінал публікації – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»