(Рубрика «Точка зору»)
Сенат Польщі 7 липня ухвалив резолюцію у справі «вшанування жертв геноциду (саме так зазвичай перекладається вжитий у резолюції термін ludobójstwie), здійсненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Речі Посполитої упродовж 1939-1945 років». У резолюції віддається найвища пошана загонам «кресової самооборони» (samoobronom kresowym), воякам Армії крайової (АК), Батальйонам хлопським й іншим організаціям, які вступили в боротьбу на захист жертв. «Жертв злочину, здійсненого в 1940-х роках українськими націоналістами, до цього часу не вшановано належним чином, а масові вбивства не було названо геноцидом, згідно з історичною правдою», – наголошується у документі. «Cенат Польщі пропонує Сейму встановити 11 липня Національним днем пам’яті жертв геноциду, здійсненого українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої».
А ще у резолюції йдеться про понад сотню тисяч замордованих цивільних поляків і про «повагу до жителів кресів і їхніх нащадків, які десятиліттями вимагають правди про геноцид». Утім, віддана там і пошана тим українцям, «які, ризикуючи власним життям, рятували поляків».
Іншими словами, головні крапки над «і» польською стороною розставлено (за резолюцію голосувало 60 сенаторів, проти були 23, ще 1 утримався). Тепер слово за Сеймом – він, найшвидше, відгукнеться на заклик Сенату й ухвалить відповідні документи, тим самим не тільки надзвичайно порадувавши Путіна та російську «п’яту колону» в Україні, не тільки надихнувши проросійських терористів на сході України, а і серйозно «підставивши» Польщу та завдавши серйозного удару по науково-правовому розумінню феномену геноциду.
Бо ж створюється прецедент, коли геноцидом можна буде оголосити будь-яку трагедію з кількома тисячами людських жертв, отже, геноцид утратить статус найбільш тяжкого злочину проти людства і людяності – що і потрібно сучасним і майбутнім тиранам усіх країн і народів.
Геноцид – це наукове поняття, а не іграшка політиків
Цікава річ: Рафаель Лемкін, автор і самого терміну, і відповідної теоретичної концепції, і міжнародних правових норм щодо геноциду, ніде й ніколи, наскільки відомо, не називав криваві події на Волині у 1943-му чи дії УПА або АК геноцидом. Разом із тим громадянин другої Речі Посполитої, учасник оборони Варшави у 1939 році, Лемкін на еміграції у США, де він прожив понад чверть століття під час війни і після неї, не міг не мати достатньої інформації про всі аспекти польсько-українського протистояння не лише на Волині, а й на Холмщині, Підляшші, Берестейщині та Галичині у 1940-44 роках. Але поняття «геноцид» із діями обох сторін (нерідко справді кривавими) він не пов’язував. Натомість «класичним випадком геноциду» він вважав Голодомор і пов’язані з ним винищення інтелігенції, знищення УАПЦ та руйнацію здобутків українізації. Лемкін визначав геноцид наступним чином: «Взагалі кажучи, геноцид не обов’язково означає негайне знищення нації, крім випадків, коли здійснюються масові вбивства всіх членів нації. Він, скоріше, означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп, з метою їхнього знищення. Метою такого плану буде розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування національних груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров’я, гідності та навіть життя осіб, що належать до таких груп».
Якщо вчитатися у це визначення, то етнічні чистки (це той термін, який тут, як на мене, слід застосувати; йдеться не лише про винищення, а й насильницьке витіснення певної етнічної групи), проведені на Волині УПА, ніяк не підпадають під визначення геноциду (тим більше, двобічна стихійна різанина між українцями та поляками на тій же Волині) – так само, як й етнічні чистки, проведені АК на Холмщині та Берестейщині у 1942-му.
Можна погоджуватися з Лемкіним, можна не погоджуватися, але принаймні, поважати його позицію і зважати на неї слід обов’язково.
Тим більше спадкоємцям другої Речі Посполитої, яка вела колоніальні війни не лише проти українців, а й проти литовців і чехів. Утім, це інша тема; тут же зазначу, що детальний розбір правомірності вживання понять «геноцид» й «етнічні чистки» щодо масових убивств є у ґрунтовній статті Андрія Козицького «Волинь: невдала спроба «остаточного розв’язання» наукової проблеми», а про ведення емігрантським урядом другої Речі Посполитої й АК колоніальної війни проти українців у 1940-44 роках автор цих рядків ще у 2009 році писав у статті «Волинська трагедія: те, про що зазвичай мовчать історики». Там же я писав, що обидві сторони діяли однаково, тільки УПА воювала проти колонізаторів, натомість АК намагалася приборкати за будь-яку ціну норовливих українців (яких тоді на Волині було майже 80%)…
Небезпечні «дзвіночки»
Першим «дзвіночком», що засвідчив політичні маніпуляції з боку польського Сейму, як на мене, стала ухвала від 31 серпня 2012 року, в якій винищення НКВД у 1937-38 роках понад 110 тисяч етнічних поляків, що жили в СРСР, назване «геноцидом». Попри всю страхітливість цієї акції, загрозу самому національному існуванню поляків вона не становила. (до речі, так само, як і операція «Вісла», проведена комуністичним урядом 1947 року проти українців, які жили в Польщі: злочин? безумовно, але це не був геноцид).
Ще одним таким «дзвіночком» щодо наявності маніпуляцій є кількаразове вживання у щойно згаданій резолюції Сенату поняття «креси» й похідних від нього. То ж виходить, що Волинь і Галичина – не українські етнічні землі, що, до речі, в 1919-20 роках було зафіксовано Антантою шляхом установлення так званої «лінії Керзона», а прикордонні території Речі Посполитої. Чи подумали сенатори, якого джина вони випустили з пляшки? Адже у складі нинішньої Польщі чимало земель, які у ХХ столітті належали Німеччині та Росії…
І не тільки в цьому плані «підставили» свою країну сенатори. У Росії чимало «істориків у цивільному» стверджує, що у польських таборах було навмисно знищено до 80 тисяч червоноармійців, які потрапили у полон після невдачі походу Червоної армії на Варшаву. «К истории геноцида русских в Польше 1920-1921 гг.» – такі заголовки неважко знайти в російських мас-медіа. В даному разі йдеться про комуністичний сайт; але так оцінюють ті події не лише комуністи. І хоча реально загинуло від епідемій 16-20 тисяч полонених, хто тепер – є прецедент! – заважає Держдумі ухвалити постанову «Про геноцид росіян у Польщі»? За німців Дума теж може вступитися, заявивши про геноцид, вчинений поляками на німецьких землях у 1944-46 роках…
Ну, а які ухвали – за польським взірцем та з посиланням на нього! – намалює російська Дума щодо «геноцидів» проти «росіян і російськомовних» з боку України (особливо «націоналістами на Донбасі»), Грузії, Литви та Естонії, й говорити не варто. Чи будуть удячні чинній польській владі «націоналісти» всіх цих країн за «пас» у бік Путіна? Сумніваюсь… А на загал, зниження «планки» вчинених злочинів проти тих чи тих народів і розмивання поняття «геноцид» можуть дорого коштувати, і не лише полякам й українцям…
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції