Для України є важливим саміт НАТО, а не обласні голосування в Італії – італійський експерт

Рим – Українцям не варто звертати надто уваги на громадську думку європейців, а слід покладатися на власні сили і продовжувати обраний шлях до членства в Євросоюзі. Так вважає італійський вчений Федеріґо Арджентієрі, професор світової історії та політології John Cabot University в Римі. В інтерв’ю Радіо Свобода він поділився думками про діяльність проросійських популістів у Європі, про можливі наслідки «Брекзиту» для України і безперспективність Мінських угод.

– Хвиля регіональних резолюцій, ініційованих італійською крайньо правою партією «Північна Ліга», буде поширюватися далі країною чи легісти зупиняться лише на півночі – території свого електорату?

​– Можливо, легісти спробують ухвалити подібні резолюції ще в кількох областях, але вони не принесуть бажаного для них ефекту. Головним нині для України є підсумок саміту НАТО у Варшаві минулого тижня. Важливим є результат не стільки у військовій, як у політичній сфері: глави держав одностайно вирішили посилити співпрацю між ЄС і НАТО. А ці обласні голосування нічого не значать. Це типові маніфести проросійських політичних сил, які поширені у різних країнах ЄС.

– У Великобританії популістські сили привели країну до виходу з ЄС…

– Так, «Брексіт» кардинально змінив ситуацію. Він став великим успіхом для Кремля і великою невдачею для ЄС. Також успіхом для Путіна став результат референдуму в Нідерландах щодо Угоди про асоціацію ЄС та України. Очевидно, щось подібне будуть намагатися зробити і в інших країнах.

В Італії відомі друзі Путіна – це праві партії «Північна Ліга», «Рух 5 зірок» і частина партії Берлусконі «Вперед, Італіє!». Я думаю, деякі з них отримують фінансову підтримку Кремля, хоча не можу цього стверджувати, бо не маю доказів.

– Резолюції за скасування санкцій проти Москви в Італії, Франції, на Кіпрі, хоч і не мають юридичних наслідків, але складається враження, що європейці таки відштовхують українське питання на задній план. Чи справді тут так втомлені Україною?

– Дійсно, є таке ставлення. Але європейці так само були колись втомлені Югославією, Німеччиною й іншими конфліктними країнами. З іншого боку, свого часу саме німецький народ скористався сприятливими політичними умовами для об’єднання своєї країни. Демократичним рушієм для змін став народ Німеччини, а тепер черга за народом України. Можливо, потрібна буде чергова революція, щоб завершити процес зближення з Європою. Тож, громадська думка на Заході не має такого суттєвого значення. Важливо, що західні уряди у Варшаві підтвердили свої намагання захищати балтійські держави і таким чином по можливості створювати для України сприятливіші умови.

– Чи вплине «Брекзит» на євроінтеграційні плани Києва?

– На короткотривалий період може вплинути (деякі питання гальмуватимуть), але на подальшу перспективу руху до ЄС це не матиме впливу. Перед нами нині розділена Україна: східна частина під домінуванням Росії і центрально-західна частина, яка, сподіваємося, зможе долучитися до євроспільноти. Ситуація нагадує трохи німецьку і трохи кіпрську. Можливо, прийде час і центрально-західна Україна стане членом ЄС, а Східна Україна залишиться під контролем Росії. Сподіваємося, що фінал буде як у Німеччині, котра об’єдналася, а не як на Кіпрі, де розв’язання конфлікту між греками і турками не видно.

– Ви згадували про так звані «досягнення» російського президента, а чи можна говорити про успіхи України за останній рік-два?

– На жаль, Україні наразі є мало чим пишатися. Була політична криза, триває непорозуміння, реформи просуваються з великими труднощами. У цьому плані стабільності не видно. Залишається до того ж велика проблема війни на Донбасі. Якщо буде пряме втручання Заходу на підтримку України, тоді можуть виникнути дуже серйозні проблеми. На жаль, думаю, Україні треба розраховувати на свої сили. І це не буде вирішено у близькій перспективі.

– Яка роль Мінських угод за таких обставин і чи потрібні вони?

– Мінські угоди були створені для окозамилювання. Це типові трактати, які укладають за конфліктних ситуацій, і вони не приносять жодного ефекту. Насправді ніхто не вірив у їхнє виконання. Адже війна триває, досі офіційно не визнаний ключовий момент: Росія каже, що не воює, а насправді веде війну. А тепер досить: або Росія знімає маску, або ситуація безвихідна.