Режим Путіна вже взявся за вуличних музикантів?

Тверський суд Москви 4 липня оштрафував на 10 тисяч рублів вуличного музиканта Івана Харківського. За кілька днів до цього так само покарали віолончеліста Семена Лашкина – його справа отримала великий резонанс. Їх обох звинувачують у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 20.2.2 Кодексу Росії про адміністративні правопорушення «Організація масового одночасного перебування і (або) пересування громадян в громадських місцях, які призвели до порушення громадського порядку». Але справи музикантів – далеко не найабсурдніші.

У грудні 2015 року В.О. Лапшина пропонувала перехожим сфотографуватися з ручними голубами в центрі Москви і тим самим, як вважає суд, «організувала масове одночасне перебування громадян у кількості приблизно 20 осіб, яке не є публічним заходом,.. створюючи тим самим перешкоду руху пішоходів і проходу громадян до об'єктів соціальної інфраструктури» . Дії Лапшиної В.О. кваліфіковані за частиною 1 статті 20.2.2 Кодексу Росії про адміністративні правопорушення. Суд першої інстанції зобов'язав жінку виплатити штраф. Друга інстанція, Московський міськсуд в особі судді Орєхової, залишив це рішення чинним.

«Перешкоду руху пішоходів» створювала і неназвана в постанові Самарського обласного суду №4 а-908/2014 людина, яка вирішила розім'ятися. «Як вбачається з матеріалів справи *** 06.04.2014 року брав участь в організованому масовому громадському заході (зарядка), що створило перешкоди для руху пішоходів [...] доводи заявника про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення направлені на переоцінку наявних у справі доказів, які судовими інстанціями були досліджені в повному обсязі. Така поведінка *** свідчить про його бажання уникнути адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення, тобто є способом захисту».

Громадянина Білорусі А.Н. Кузьміна затримали в червні 2015 року за те, що він співав пісні в костюмі Нептуна, «створивши тим самим перешкоди руху пішоходів і доступу громадян до об'єктів соціальної інфраструктури, розташованим у пішохідній зоні».

У подібній ситуації вже опинялися читці, гуслярі, кришнаїти і барабанщики. І всі вони неодмінно «створювали перешкоди руху пішоходів і доступу громадян до об'єктів соціальної інфраструктури».

Московський юрист Григорій Вайпан працює в Інституті права і публічної політики. Він займається моніторингом застосування права за статтею 20.2.2 Кодексу Росії про адміністративні правопорушення і виступав одним із захисників у справі Семена Лашкина.

– Текст статті написаний таким чином, що під склад правопорушення потрапляє практично будь-яка дія, вчинена в публічному просторі. Якщо звернутися до постанови у справі віолончеліста Семена Лашкина, якого затримали в центрі Москви, повний текст якого ми отримали, можна побачити, що по суті конституюючими ознаками правопорушення є три обставини: він подзвонив друзям, запросив їх погуляти; він сидів на вулиці Нікольській, поруч з кафе і ресторанами, тобто об'єктами соціальної інфраструктури, за логікою суду; і третє – навколо нього стояли перехожі. Цих трьох чинників, на думку Тверського районного суду, достатньо для того, щоб людину визнати винною за статтею 20.2.2. І це, звичайно, серйозно якось коментувати важко, тому що це вже повний абсурд.

– А чому це відбувається? Розмиті формулювання?

– Це стаття, яка з'явилися в Кодексі про адміністративні правопорушення, для того щоб боротися з політичними протестами, з опозицією, але, оскільки політичні протести можуть набувати різних форм, то складно визначити склад правопорушення. Тому під статтю 20.2.2 стали підпадати всі підряд. Конституційний суд Росії вже звертався до трактування статті 20.2.2, і він, поки в форматі відмовного визначення, дав загальнообов'язкове тлумачення цієї норми. Конституційний суд каже, що повинні бути присутніми обов'язково, як мінімум, два елементи для того, щоб був склад правопорушення за статтею 20.2.2. По-перше, у масового заходу, який організовується, повинна бути заздалегідь визначена мета, а учасники повинні сповідувати якийсь єдиний задум. І другий елемент – повинні бути присутніми явно виражені негативні наслідки, вони перераховані в статті 20.2.2: перешкоди руху пішоходів, перешкоди руху транспорту, порушення санітарних норм і правил. Все це там перераховане. Проблема в тому, що позиція Конституційного суду на сьогоднішній день абсолютно очевидно ігнорується судами загальної юрисдикції, які розуміють ці критерії суто формально. Тобто навіть ми зараз із вами в форматі проведення інтерв'ю вже створюємо натовп, і, за логікою Тверського районного суду, це вже створює перешкоди для руху пішоходів.

– Але навіть у визначенні Конституційного суду є якась неясність. Натовп туристів все одно зібрався з певною метою – подивитися місто, і вони будуть, напевно, заважати – фотографуватися з селфі-палицею, наприклад.

– Абсолютно правильно! З моєї точки зору, статті 20.2.2 взагалі не повинно бути! Тому що будь-які порушення громадського порядку, які цією статтею покликані каратися, підпадають так чи інакше під інші норми Кодексу про адміністративні правопорушення. Якщо люди смітять у громадському місці, це буде підпадати під статтю про порушення санітарних норм і правил. У нас є стаття про дрібне хуліганство. У контексті вуличних музикантів, наприклад, актуальні статті регіональних кодексів про адміністративні правопорушення, про порушення тиші та спокою громадян у нічний час. Усі ці норми вже є в законодавстві, і потреби в додаткових нормах, які забороняли б ще раз те, що і так заборонено, немає. Тобто ця стаття, в принципі, не має сенсу.

Як говорить Європейський суд з прав людини, ця стаття не має під собою легітимної мети. Тут слід зазначити, що в громадському просторі, в тому числі, згідно з правовими позиціями ЄСПЛ, повинен діяти принцип: якщо нас не влаштовує поведінка іншої людини, ми вільні покинути те місце, де це відбувається, наприклад, якийсь музичний перформанс. Нас ніхто не змушує слухати віолончеліста на вулиці Нікольській, ми можемо пройти далі. Цим суспільний простір відрізняється від особистого простору. Від житла, наприклад.

– А що тепер музикантам робити? Не збиратися?

– Хороше запитання... Ми вважаємо, що подібне виконання музичних творів, і не тільки музичних, взагалі виконання художніх творів на вулицях Москви, на площах, у парках, воно саме по собі захищається правовою системою. Наша Конституція містить статтю 29 – про свободу вираження поглядів, свободи слова, і вона містить статтю 44 – про свободу творчості, в тому числі свободу художньої творчості. Відповідно, будь-які обмеження, які вводяться законами, повинні бути строго пропорційними, повинні мати легітимну мету. Музичне виконання, особливо спонтанне, на яке не продаються квитки і яке не є в строгому сенсі масовим заходом, в принципі, правом регулюватися не повинне.

– А ось за фактом, якщо зараз хтось ще захоче вийти на Нікольську, Ви що порадите? Не виходити?

– Тут, на жаль, потрібно констатувати, що подібні затримання музикантів, які були впродовж останніх двох тижнів, створюють те, що ЄСПЛ називає «охолоджуючим ефектом». Досить одного затримання, щоб музиканти вже з доброї волі самі не захотіли б виходити ні на вулицю Нікольська, ні на вулицю Арбат, ні на якісь інші вулиці. І це цілком природний ефект, і цілком закономірно, що музиканти не захочуть жертвувати своєю свободою, піддаватися ризику затримання на строк до трьох годин, ризик вилучення їхніх музичних інструментів, які становлять для них велику матеріальну і нематеріальну цінність. Тому ефект, який ця норма зробить на поведінку музикантів, поведінку громадян, абсолютно зрозумілий. Інша справа, що такі обмеження є необґрунтованими.

– У Вас своя відповідь на запитання «навіщо?». Навіщо затримувати хлопця, який сидить і грає на віолончелі?

– Ну, знаєте, відповідь проста, насправді. Це деградація, хибне розуміння норми на низовому рівні. Норма створювалася в Держдумі в 2012 році, вона створювалася під одні цілі, але норма права, випущена у вільне плавання, завжди починає жити своїм життям. Законодавець, фіксуючи ту чи іншу норму в законі, завжди повинен передбачати наслідки, до яких призведе те чи інше формулювання. У цьому випадку ми маємо випадок несумлінного тлумачення положень. Те, що придумувалося під політичні цілі, на низовому рівні перетворилося в окошмарювання простих людей.

– Ви спілкувалися з московськими чиновниками. Яка у них позиція?

– У суботу відбувалася дискусія про міських музикантів. Позиція тих офіційних осіб, які виступали, зводиться до того, що Москва зацікавлена в тому, щоб громадські простори використовувалися представниками творчих професій, але все це повинно бути чітко регламентовано. Повинні бути регламентовані місця для виступів, час для виступів, жанр виступу. Тут є два принципових заперечення. Перше заперечення полягає в цензуруванні контенту, якщо можна так висловитися. Дуже дивно, що в парках, які належать нам усім як жителям Москви, вводиться якась диференціація за ознакою змісту виконуваних мистецьких творів. І по-друге, ті правила, які розробляються московською владою, при всій їх логічності, містять один важливий недолік. Вони не враховують такого фактора виконання вуличними музикантами своїх творів, як спонтанність.

Випадок Семена Лашкина – це якраз той випадок, коли людина, яка не заробляє собі на життя виконанням музичних творів, виходить на вулицю пограти просто тому, що він класний музикант і таким чином хоче провести дозвілля. Модель, з якою ми зіткнулися, цього фактора не враховує. Все, що не вписується в режим ліцензування, отримання попередніх дозволів і погоджень, оголошується таким, що виходить за рамки правового режиму.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода