Білоруська письменниця та нобелівська лауреатка Світлана Алексієвич озвучила власну версію подій Другої світової війни. Вона заявила, що «карателі», які тоді нищили євреїв на території Білорусі – «всі були з України». Українські історики це спростовують: німці майже не довіряли ці жорстокі завдання іншим. А дослідниця творчості Алексієвич пояснює таку заяву радянським мисленням лауреатки.
«Я вам більше скажу. Наприклад, карателі, які працювали на території Білорусі, вони були всі з України. Не тільки у Литві і Латвії нищили євреїв до того, як прийшли німці. Це було і в Україні», – заявила Світлана Алексієвич, виступаючи в Нью-Йорку.
За її словами, «у Литві та Латвії самі нищили євреїв до того, як встигли прийти німці». А найгірше до євреїв під час Другої світової, вважає Алексієвич, ставились поляки.
Такі слова білоруської письменниці (яка, утім, сама себе вважає російською авторкою) обурили багатьох. В українському Міністерстві закордонних справ сказали, що аналізують цей виступ та поки не готові коментувати. А польське МЗС назвало це «заявами, які не підкріплені фактами і вкрай несправедливі».
З українського боку найбільш здивовані історики та прихильники творчості письменниці. Адже Світлана Алексієвич написала не одну книжку про війну та завжди позиціонувала себе як людину, яка розуміється на цьому. Для «Цинкових хлопчиків» вона їздила до Афганістану. А пишучи «У війни не жіноче обличчя», говорила з багатьма свідками Другої світової.
Доктор історичних наук Юрій Шаповал називає це «дилетантською позицією».
Ні в якому разі не можна приймати, що євреїв нищили тільки і в основному українці. Якби це було так, то ні в якому разі Нюрнберзький трибунал не обійшов би цю тему стороною. Німці ці акції нікому не довірялиЮрій Шаповал
«Ну ні в якому разі не можна приймати, що євреїв нищили тільки і в основному українці. Якби це було так, то ні в якому разі Нюрнберзький трибунал не обійшов би цю тему стороною. А у повних документах трибуналу не було факту про українців у таких масових акціях. Німці ці акції нікому не довіряли», – коментує історик Юрій Шаповал.
За словами експерта, до таких заяв слід обережно ставитись, адже Алексієвич може сама не розуміти, про що говорить. Водночас її слова не містять фактажу, тож залишається спростовувати загальні фрази, каже він.
Алексієвич і Україна
На початку квітня Алексієвич приїжджала до Києва з презентацією нової книжки «Чорнобильська молитва». Багато говорила про Україну, Небесну сотню, Майдан, називала анексію Криму Росією «політичним розбоєм». Утім ні таких, ні навіть подібних заяв про «карателів» перед українцями не виголошувала.
«Україна – моя друга батьківщина, я дуже переживаю за вас», – говорила Алексієвич у квітні.
Алексієвич – людина радянської культуриОксана Левкова
«Вона виглядала штучно», – вважає Оксана Левкова, громадська активістка та дослідниця творчості Алексієвич. Левкова багато їздила до Білорусі, спілкувалась із друзями письменниці, аналізувала її мислення. Тож напередодні приїзду Алексієвич до Києва радила не зачаровуватись нею. «Алексієвич – людина радянської культури», – пояснює Левкова.
«Сучасна Україна для Алексієвич, з одного боку, – селянські хатки, де вона росла колись дуже давно. Це Україна, яка ну трішки краща, ніж Білорусь у сенсі динамічності мислення і розвитку. Але все-одно Україна – це такий самий «совок», як Білорусь колись була, Росія і всі ми – «слов’янська душа», – говорить дослідниця.
За словами Левкової, письменниця є дуже нединамічною людиною і «не оновилася за останні 30 років».
Алексієвич народилася в Україні, в Івано-Франківську в 1948 році, згодом її родина переїхала до Білорусі. У жовтні 2015 року вона стала лауреатом Нобелівської премії з літератури. У Шведській королівській академії наук оголосили, що премію, розміром приблизно 960 тисяч доларів, Алексієвич вручають за «її поліфонічні тексти, пам’ятку страждань і мужності у наш час».