Олігарх не здатен підняти футбол у масштабах України – Франков

Гості передачі «Ваша Свобода»: Артем Франков, головний редактор журналу «Футбол»; Леонід Швець, політичний оглядач.

Олександр Лащенко: Футболісти України першими з 24-х збірних-учасниць фінальної частини Чемпіонату Європи у Франції втратили всі шанси на вихід до наступного етапу. Два матчі, дві поразки, жодного гола… Завтрашній матч зі збірною Польщі буде для підопічних Михайла Фоменка грою престижу. Провал футболістів України на «Євро-2016» – поразка держави чи невдача в шоу, про яку швидко забудуть?

Ваша Свобода | Провал футболістів України на «Євро-2016» – чи є це поразкою держави?

Ми також звернулися за коментарем до людини, яка й досі є рекордсменом навіть у світовому футболі за кількістю голів в одному матчі фінальних етапів престижних турнірів, – Олега Саленка. Ось як він оцінив виступ збірної України на «Євро-2016».

Олег Саленко (переклад): Незрозуміло що відбувається, я думаю, у колективі. І те, що немає, особливо у другій грі, я дивився, не було у гравців навіть бажання бігти і забивати, що це було необхідно зробити. Ось цього і не вистачає.

Усі вважають, що вони вже всі досягли чогось. Чого? Я вже перед чемпіонатом Європи говорив, що потрібні такі гравці, щоб для колективу, як Олег Гусєв. Для мене це загадка, що його не взяли. Я вже чимало говорив про те, що ось такі, які створюють саме атмосферу, які можуть завжди повністю відпрацювати на полі.

Я думаю, що все ж таки Фоменко – це його стиль, манера гри, що необхідно грати більше в атакуючий футбол. Що необхідно робити? Я думаю, що необхідно було шукати проти Північної Ірландії, не можна проти них грати в їхній же футбол, треба атакувати, через фланги навішувати. А головою боротися немає кому. Треба скрізьні передачі робити, Ротаня ставити.

Я не знаю, як вони збираються грати вже з Польщею? Тому що я на місці Фоменка вже випускав би молодь, щоб перевірити, хто може скласти команду в майбутньому, хто має потенціал у збірній.

– Пане Франков, Ви ж були у Франції, бачили ситуацію на власні очі, ігри ці. І більш-менш можете судити про психологічний стан збірної. Що призвело до такого результату, на Ваш погляд? Може, протистояння цих угруповань, якщо вони були, «Шахтар» – «Динамо» (Київ)? Можливо, тактика? Все ж таки від оборони грали, на відміну від того, що сказав пан Саленко? Що?

Артем Франков

​Артем Франков (переклад): Зазвичай до краху призводить сукупність причин. Я думаю, що було і те, і те, і це. І взагалі, чесно кажучи, у мене часто складається враження, що вболівальники переживають поразку іноді сильніше, ніж футболісти. Тому що Саленко в принципі правий, коли він говорить, що за поведінкою футболістів непомітно, що для них це був турнір усього їхнього життя.

Хоча вони повинні, з іншого боку, прекрасно розуміти, що вони працюють не тільки на збори, не тільки країну, але й на самих себе. Вони себе продають. Інше питання, що, можливо, їм це і не потрібно. Можливо, життя у них і так вдалося? Я не знаю. Ось цього ставлення я не розумію. Це, звісно, припущення. І нам доведеться ще серйозно розбиратися.

– Невже казуси Мілевського, Алієва, це і Ярмоленка стосується, і Зозулі, і всіх українських гравців, які чекають багатомільйонних контрактів… Невже навіть з точки зору меркантильної…?

Артем Франков: У них і так, чесно кажучи, контракти не маленькі. Треба сказати. Ось для мене, я не знаю… Я зі своєю зарплатою розумію, що якщо у тебе є два мільйони, то чи буде в тебе п’ять, уже… Завжди говорили про те, чим радянські футболісти відрізняються від легіонерів. Це Вуядін Божков говорив, який був тренером «Сампдорії». Він говорив, що радянський футболіст заробляє мільйон і починає його пропивати, а легіонер думає про те, як заробити більше…

– ... можливо, саме через такі упередження Божков гнобив у «Сампдорії» Олексія Михайличенка разом із Манчіні та Віаллі…

Артем Франков: … принаймні Вуядін Божков так добре знав психологію футболістів, що при ньому вони виграли чемпіонат Італії.

– Пан Швець скромно (видам маленьку таємницю), коли ми його запрошували на ефір, сказав, що не дуже розбирається у футболі. Я правильно розумію?

Леонід Швець

​Леонід Швець: Якщо порівнювати з ключовими експертами України…

– Але, судячи з дописів, активно коментує. І не лише події «Євро-2016». З точки зору пересічного, все ж таки уважного вболівальника, що це – випадковість, те, що сталося зі збірною України? Можна очікувати наступних все-таки успіхів? Чи це закономірність?

Леонід Швець: Я скажу так, що саме тому, що я не вважаю себе таким досконалим експертом у футболі і не є фанатичним уболівальником, такий простий приклад – я ніколи не дивлюся ігри чемпіонату України. Мені не цікаво. Може, це в мені видає такого поганого вболівальника. Але я із задоволенням дивлюся матчі англійського чемпіонату.

– Лігу чемпіонів дивитеся?

Леонід Швець: Обов’язково!

Це важкенько, маючи такий чемпіонат, щось демонструвати в іграх збірної. Тим більше, якби вона була укомплектована цілком з гравців, які грають за кордоном, наприклад, тоді немає питань. Але в такому випадку це мало б позначитися.

І, справді, як тут уже було сказано, якщо в такому чемпіонаті за таку гру люди отримують такі гроші – ну, у них немає дійсно стимулу кудись переходити.

Я колись чув про цю проблему, коли працював у газеті від свого спортивного журналіста, редактора відділу спорту, який зараз «Трибуну» очолює: навіть дублюючий склад «Динамо» нікуди не хоче – у них усе нормально.

– Дублюючий склад «Динамо» в радянському чемпіонаті вигравав майже щоразу перше місце.

Леонід Швець: І їм нічого не треба.

Артем Франков: Це «Динамо»-2 у нас завжди першу лігу вигравало.

Леонід Швець: Так.

Але, дійсно, ця відсутність амбіцій доказати всім, що ти найкращий… Знаєте, весь світ на днях дивився, як Рональду промазав.

– По 50 голів у чемпіонаті Іспанії, а в збірній не може жодного забити.

Леонід Швець: Але ж дійсно це бренд. Це людина-бренд. І він пахав. Це спорт.

І коли навіть наші програли – це ж спорт, то можуть програти і найсильніші, а вискочити можуть за рахунок якогось збігу обставин і слабкі. Ми за це спорт любимо. Але ми бачимо, як пашуть, просто пашуть, як звірі, дійсно професійні гравці. І на цьому фоні ця якась трішечки «любітєльщина». Тому я мушу сказати, що я не був здивований цьому програшу.

– Леоніде, Ви не дивитеся матчі чемпіонату України, але ж, напевне, дивитеся гру «Шахтар» (Донецьк) – «Динамо» (Київ)?

Леонід Швець: Не дивлюся.

– Пане Франков, Ви ж, напевне, точно дивитеся всі ігри!

Леонід Швець: Якби іще він не дивився!

– Усі ці бійки, які були у цих матчах, Степаненка і Ярмоленка, інші речі, кинута на газон футболка Ярмоленком – це далося взнаки? Можливо, у команді був мікроклімат такий? Були ж угруповання? Ви ж це бачили?

Артем Франков: Пан Фоменко після матчу з Північною Ірландією про це і сказав, що не було єдиної команди. Це значить, що тренери не виконали свою роботу, вони не змогли нівелювати всі конфлікти. Прорив у нас дійсно відбувся в чемпіонаті якийсь. Цей кубковий матч «Зоря» – «Дніпро» з набігом Зозулі й Ротаня. Цей конфлікт під час матчу «Динамо» – «Шахтар». Буцімто все спеціально стало проти нас, проти збірної. Плюс після цього абсолютно незрозуміле рішення (я тоді акуратно з цього приводу пройшовся) – відрахування Олега Гусєва зі збірної.

– Які Ваші версії, чому не взяли Гусєва?

Артем Франков: Загадка. Немає розумного пояснення, чому вони заважали, що Гусєв не годиться навіть на свої там 20-30 хвилин. Тому що ця людина з таким характером навіть, напевне, проти такої команди, як Північної Ірландії, був би дуже до місця.

От у мене щодо нашої збірної є ще враження. Дійсно, говорили з досвідченим психологом. Склалося враження, що прийшло покоління гравців, які не дуже дорослі.

Ще попереднє покоління, якщо згадати покоління Олексія Михайличенка, коли грали у фіналі Чемпіонату Європи, і коли вигравали Олімпіаду…

• …1988 рік...

Артем Франков: … покоління тих, хто виграв у 1986 році Кубок кубків і виходили у півфінал Кубків чемпіонів, були далеко не ідеальними людьми в плані дотримання режиму. Але, по-перше, вони знали, коли собі це можна дозволити, по-друге, вони були кожен особистістю, особистістю, яка сформувалася.

Інколи у деяких наших футболістів, не називаючи прізвищ, складається враження, що це великі діти, які заробили великі гроші. А до цього має бути якийсь саморозвиток.

– Тобто та ж сама «мілевщина», «алієвщина» процвітають і досі?

Артем Франков: Ці приклади просто на виду – Алієв і Мілевський, які загубили свої футбольні таланти багато в чому самі. А є люди, яких ми не помічаємо, як вони вбивають свої таланти. Тому що у них на певному етапі пропадає мотивація, тому що вони не вміють самовдосконалюватися, працювати над собою.

Коли я чую, що «тренер нам не пояснив, що робити»… Йолки-палкі, ти ж візьми пару дисків (зараз усе є в інтернеті), закачай собі пару матчів і дивися, дивився, дивися, як гратиме твій опонент! Ти, Ярмоленко, дивився, як проти тебе гратиме захисник ВБА Джонні Еванс. Ти ж мрієш про Англію! Він взагалі тобі потрібен. Ти, якщо туди потрапиш, проти цього ВБА доведеться грати! Хто такий «Вест Бромвіч Альбіон», і хто такий ти зараз? Ти вважаєш, що ти зараз зірка європейського масштабу. Ми всі оголошуємо…

– «Лестер Сіті» показав в останньому чемпіонаті Англії, що можна і без зірок вигравати.

Артем Франков: Абсолютно.

Коноплянка – проти нього грає теж захисник Аарон Г'юз, 36 років, без клубу, останній сезон провів у «Мельбурн Сіті» в чемпіонаті Австралії. Теж могутня організація. І що? І що?! Ти вивчив? Ось ти індивідуально?

Так, припустимо, тренери не провели індивідуального заняття. Моурінью завжди по парах індивідуально розписував, його помічники робили нарізку, як діє опонент у кожному матчі. У нас, я не знаю, робили це чи не робили, але футболісти самі цілком спроможні заповнювати цей пробіл.

І не можу утриматися від паралелей зі збірною Росії.

– Як же ж без цього…

​Артем Франков: До певної межі найбільш убоге враження на чемпіонаті справляли збірна України і збірна Росії.

– У Росії є ще шанс. Сьогодні грають.

Артем Франков: Росії пощастило відскочити в останні хвилини в абсолютно програному матчі. Давайте говорити, це…

– Боролися до кінця? Добре-добре. Росію хвалити – це не «комільфо».

Артем Франков: Так-так. Що спільного між збірними України і Росії? Це величезна кількість гравців, які виступають у національному чемпіонаті в своєму. Правда, це спільна риса і зі збірною Англії. Але там все-таки, я думаю, інша історія, тому що інший чемпіонат. Так?

І знову ж таки наші чемпіонати – ось їхній рівень. Нам дається взнаки, як то кажуть. Тим більше, що рівень нашого чемпіонату настільки відкотився назад. Якщо наші футболісти грають чотири-п’ять матчів у внутрішньому чемпіонаті, де дійсно треба грати з повною віддачею, а все решта – можна не викладатися на повну…

– Маємо те, що маємо?

Артем Франков: Так. У нас фактично великі клуби тримають команди тільки для єврокубків.

– А чи може бути у державі, найбіднішій державі за ВВП на душу населення у Європі, у державі, де триває війна і на жоден день не припиняється, щодня трупи є, якийсь взагалі футбол?

​Леонід Швець: Тут, може, теж пан Франков мене трішечки поправить. Але саме тому, що країна бідна. Взагалі у бідних країнах або у бідних верствах спорт – це найголовніший соціальний ліфт. Не маючи можливості отримати вчасно якусь освіту або нормальну роботу, ось ці діти з бідних сімей, оці…

– П’ятиразовий чемпіон світу Бразилія. З фавел – Роналдо. Так? Якщо я не помиляюся.

Леонід Швець: Ви пригадайте Камерун, які виходили на матчі босими. Їм докуповували бутси перед самим чемпіонатом! Вони, уявіть, що отримали. Ось мотивація – вирватися з цього!

А у нас найбідніша країна, але хто у нас найбагатший, якщо не брати кількох бізнесменів та політиків? Футболісти! У них усе добре, у них все нормально! Ви ж розумієте, що значить, потрапити до чемпіонату Іспанії, Італії, Англії, тобто в перші якісь турніри? Там треба ж викладатися, там не можна ж сказати, що «я ось тут зараз до клубу, може, поїду, а там...». Все, там ти вже не зірка!

Артем Франков: …Там ти повинен усе робити самостійно.

– Панове, виходить, що тільки варіант Лобановського – 300 днів на рік на базах, на матчах? Сам Валерій Васильович не ходив, а Коман ходив, дивився і нюхав, чи є перегар у футболіста. Тільки такий варіант – може бути «команда-зірка»?

Артем Франков: Не тільки так. Треба було ще й додому прийти і постукати. Якщо тобі не відчинять, то організувати цілодобовий пост під квартирою, поки хто-небудь звідти не вилізе – так все ж таки, зібралася там компанія побухати чи ні? Так же ж було?

– То тоді у нас не буде більше футболу? СРСР…

Артем Франков: Пан Фоменко був серед тих, хто займався подібною роботою, перевіркою, як і Михайло Михайлович Коман.

Питання полягає в тому, що люди поміняються рано чи пізно. Люди вже змінилися. Але у мене таке враження, що ми все добре, що було за СРСР, втратили, а нове на його місце так і не прийшло. В силу різних причин не прийшло. Це, як завжди, все розвалили і сидимо й радіємо серед цих розвалин. Те ж саме і з системою медицини, з системою освіти. І так далі. Коли розвалилася радянська система футболу, то на її місці було надскладно без допомоги держави вибудувати щось нове.

Усі зборні, які зараз піднялися, наприклад, Бельгія, Німеччина, яка пережила футбольну кризу, відсутність гравців, наприклад, збірна Франції, яка свого часу здійснила стрибок, то це була розроблена програма державного рівня, як треба виховати футболістів.

– Не лише пара олігархів, які бавляться володінням певних двох-трьох клубів.

​Артем Франков: Абсолютно. Тому що не спроможний олігарх, навіть маючи премудру голову, люблячи футбол і Батьківщину всією душею абсолютно щиро, але він не здатен реалізувати це в масштабах усієї країни. Тут дійсно необхідна участь держави.

Алея жодного разу в нашій державі, можливо, у якийсь момент перед «Євро-2012», не зустрічав розуміння того, наскільки важливим є для нас футбол.

Погляньте, ви навіть піднімаєте питання, наскільки це позначається на іміджі країни. Я навіть не думав про це, про зовнішню сторону цього питання. Я просто сам переживав шок після цієї поразки з Північною Ірландією і уявляв, як люди. Вони ж теж пишуть смс, дзвонять, кажуть: так ми ж 2 500 кілометрів…!

– Пане Швець, деякі критики щодо цього чемпіонату у Франції казали, що на мікроклімат у збірній Україні не може не вплинути та ситуація, що був же ж президентом Федерації футболу України Коньков, людина, як стверджують, Бориса Колеснікова, ще при Януковичі. Його прибрали. Прийшов Павелко. І тут Григорій Суркіс, той самий, «великий і могутній», знову взяв «бразди правління» у свої руки. І Заварова відсторонили як помічника Фоменка, нав’язали нібито Андрія Шевченка.

До речі, Андрій Шевченко буде новим головним тренером?

Артем Франков: Я не знаю. Я не готовий коментувати. Я, чесно кажучи, задумався б дуже серйозно над усім, що відбулося, і зачекав би на аналіз того, що відбудеться, у тому числі і того, який ступінь відповідальності Андрія Шевченка за те, що відбулося.

Не можна ж сказати, що всі тренери винні, а тренерська бригада, безумовно, винна, якщо вона не зуміла дати результату, якщо наша збірна продемонструвала настільки невиразну гру, яку і грою складно назвати, то давайте дочекаємося аналізу, тоді й ставитимемо запитання.

Більш того, Андрій Шевченко всерйоз претендує бути головним тренером збірної? Ми ж офіційних жодних заяв ні від нього, ні від когось щодо цього не чули. Зараз йому (уявіть собі!) прийняти збірну на моторошному негативі, не маючи можливості ні на чому це відіграти, тому що відбірковий турнір-2018 – це в нас окрема тема, тобто напівполітична, напівфутбольна… Нам ще говорити і говорити на цю тему.

Щодо Коньков-Павелко, то я вважаю, що вплив на ситуацію Григорія Суркіса, м’яко кажучи, перебільшений. Так, безумовно, Фоменко ще призначався за Конькова. І Павелко не мав жодного приводу для того, щоб взяти і звільнити Фоменка, що він не думав би і як не ставився б до гри збірної за цього головного тренера, але головне завдання було виконане – пройдено відбір на «Євро». Як можна було після цього прибрати тренера?

Коли зараз кричать: невже ви не бачили?! Але, псячі ноги, наша збірна востаннє грала дійсно яскраво епізодами. Давайте про це говорити. Якщо пригадати виступ на чемпіонаті світу-2006, то, вибачте, два матчі з чотирьох збірної України були одноголосно занесені вболівальниками в число найгірших на чемпіонаті.

– Пане Швець, от перемогла Джамала на «Євробаченні» – дійсно тріумф. Усі чекали успіху збірної України на цьому «Євро». Чимало вболівальників навіть менше цікавилися потенційними успіхами Фоменка, ніж невдачами збірної Росії. Отака серйозна увага шоу? Усе ж таки це шоу, у той час, коли дійсно країна продовжує котитися в прірву, з корупцією, м’яко кажучи, боротьби обмаль, війна триває – що це таке? Це взагалі нормально, отака, як стверджують критики, істерія навколо футбольного чемпіонату? Чи це, до речі, калька з російського ставлення, бо для них це «Сталінград»?

Леонід Швець: По-перше, немає нічого поганого в тому, коли люди вболівають за власну ж збірну.

– Ніхто не заперечує.

Леонід Швець: Це така ситуація в усіх країнах. Тут ми не виняток. І це таке наше горе сталося, що вони програли... Саме задля цього цей масовий спорт і є. Це нормально.

Інша справа, що зараз, якщо казати про наші інші фронти та напрямки, то ми не можемо не бачити, що нам поки що вдача посміхається, Боженько трішечки для нас шпаринку відчинив. І ми чомусь вважали, що зараз ми проскочимо, що вона працює і в футболі теж.

Але, знаєте, це стосується і не лише спорту, але й інших царин. Удача удачею, але треба працювати. І системно працювати. І вибудовувати майбутні перемоги, не чекати на те, що, може, проскочимо зараз, може, доля зараз знову посміхнеться. А щоб це було незвично. Рональду промахнувся і ми всі: ну як, це незвично, так не мало бути! Всі знають, що це системно людина працює над собою, над футболом і так далі. А в нас: може, зараз знову повезе? Досить! Давайте працювати, робити перемоги. А якщо не повезе – ну, тоді, може, буде не так гірко. Знаєте?

– Чемпіонат світу з футболу буде в Росії у 2018 році…

Леонід Швець: Чи не буде.

– Ще не факт. Що це буде – така війна вже прямо? Як Ви вважаєте?

Артем Франков: Ще лишається два роки. Давайте переживати неприємності, як вони з’являтимуться.

Зараз у нас категорична неприємність – це наш провал на чемпіонаті Європи. Зараз нам треба проаналізувати, зробити висновки, прийняти відповідні кадрові рішення і ув’язатися в битву під назвою відбірковий турнір.

Зрештою, я вірю, що у нас все рівно є потенціал, і все рівно українська земля багата у тому числі і на футбольних талантів.