Відома російська правозахисниця та журналіст Зоя Свєтова, яка активно допомагає і захищає права утримуваних у російських в’язницях та колоніях громадянам України, закликає не зменшувати уваги до потреби в дотриманні прав ув’язнених українців. Також Свєтова наполягає на потребі активніших зусиль для звільнення всіх українських політичних в’язнів, яких на сьогодні – після звільнення Надії Савченко – нараховується 28, а за деякими даними – й 37. Під час перебування у Празі, де Свєтова виступала в парламенті Чехії, вона також відвідала Радіо Свобода і відповіла на запитання про ситуацію з українськими «заручниками Кремля» після недавнього звільнення Надії Савченко, коли в багатьох є відчуття певної ейфорії через те, що вона вже на волі… Але, вочевидь, заспокоювати ще не варто, адже ще багато українців залишаються за ґратами в Росії?
– Ви знаєте, навпаки, ейфорія вже минула. І мене найбільше турбує те, що ще багато українських громадян у Росії перебувають у заручниках і сидять у російських тюрмах і колоніях. Я за ці два роки особисто спілкувалася і займалася справами 11 українських громадян, включно з Савченко. Зараз мене найбільше турбує Юрій Солошенко – це 74-річний колишній директор військового заводу в Полтаві. І він уже понад місяць у Лефортовській в’язниці очікує на помилування президентом (Росії) Путіним. З’явилася свіжа інформація з посиланням на Віктора Медведчука, що Солошенка та Геннадія Афанасьєва дуже скоро обміняють на двох російських громадян, яких звинувачують у підпаленні Палацу профспілок в Одесі в 2014 році. Ось ці дві справи можуть вирішитись найближчим часом.
Найдраматичнішою історією є історія Станіслава Клиха та Миколи Карпюка. І мене дуже турбує Клих, бо багато говорять про те, що через тортури, яких він зазнав під час слідства, він майже збожеволів і потребує якнайшвидшого лікування. Через два місяці має бути апеляція у Верховному суді Росії, і що буде з ним далі – невідомо. Скільки часу він буде чекати або помилування, або можливої екстрадиції в Україну, ми не можемо сказати. Дуже турбує ситуація з Олегом Сенцовим, бо його утримують у Якутську, а це дуже далеко. І всі екстрадиційні документи вже заповнені, але ніякого просування не відбувається. І я не можу зрозуміти позицію Кремля: чи вони будуть милувати цих українських громадян, чи висилатимуть їх в Україну через екстрадицію? Що буде з цими людьми і чи хоче Кремль це робити? Ось що мене турбує.
Микола Карпюк (праворуч) та Станіслав Клих під час засідання суду. Архівне фото
– Росія територіально дуже велика, і специфіка утримання українських громадян у тому, що ці місця дуже розкидані географічно. Чи це утруднює доступ до в’язнів?
– У російських колоніях мати доступ для адвокатів – проблем немає, вони можуть приїздити, але тут питання грошей. Уявляєте, скільки треба коштів, щоб адвокати літали в Якутськ до Олега Сенцова? Також українські консули можуть відвідувати своїх громадян, але треба для цього дозвіл. Також є можливість дзвінків із телефона-автомата… Серед інших справ я б назвала і справу Валентина Вигівського – це 32-річний українець, якого засудили за шпигунство на 12 років, і зараз його утримують у колонії в Кіровській області. Його зараз посадили в одномісну камеру, бо була небезпека, що з ним хотіли «поспілкуватися» деякі в’язні з Луганської області, які негативно налаштовані до України. Тобто добре, що керівництво колонії пішло на його ізоляцію з міркувань безпеки. Ми знаємо, що Геннадій Афанасьєв – фігурант у справі Олега Сенцова – перебуває зараз у Лефортовській в’язниці, а до цього він сидів у камері в Республіці Комі, і там на нього здійснювався психологічний тиск, і коли я його недавно бачила, то він сказав, що він дуже важко сидів у Республіці Комі. Тому дуже тривожно за цих в’язнів, яких російські правозахисники вважають політичними в’язнями.
Олег Сенцов (ліворуч) та Олександр Кольченко під час засідання суду. Архівне фото
– Навіщо взагалі Кремлю потрібні були всі ці справи?
– Взагалі російська політика так влаштована, що коли Росія з кимось воює, то правоохоронні органи починають ліпити і фальсифікувати справи проти громадян тієї національності. Так було з Чечнею, так було з Грузією – у нас були грузинські шпигуни, чеченські терористи… А зараз, коли почалася війна з Україною, то кількість сфабрикованих справ проти українців є безпрецедентною! І фабрикація відбувається за різними напрямками. Наприклад, Надія Савченко – це «вбивця», Олег Сенцов із групою – це «терористи», Солошенко і Вигівський – це «шпигуни», Сергій Литвинов – це «каратель», а потім – «розбійник». І ще є Віктор Шур, хоча про нього мало говорять, адже він громадянин Росії, але в нього був дозвіл на проживання в Україні, і його засудили за «державну зраду» – практично за шпигунство на користь України. Тобто він має цілий спектр звинувачень, які передбачають дуже великі терміни ув’язане. Все це було потрібно для дискредитації України та її громадян. Це таке собі полювання на відьом. Таке класичне полювання! І також я припускаю, що створюється такий собі «обмінний фонд» – як би цинічно це звучало, але цих людей потім можна буде міняти. Тому українців ловили для того, щоб можна було їх потім міняти на росіян, які засуджені або перебувають під слідством в Україні. А по-друге, все це потрібно було, щоб показати, що українські громадяни приїздили в Росію для здійснення якихось страшних злочинів. І вся машина Слідчого комітету і ФСБ Росії була на це заточена і люди отримували зірки за те, що розкривали такі «злочини».
– В Україні є маловідомою тема росіян, які симпатизують Україні і переслідуються в Росії за свої політичні погляди…
– Так, це дуже цікава річ, бо прийнято вважати, що 86 відсотків росіян підтримують політику Путіна. Але в невільній країні довіра до соціологічних опитувань практично дорівнює нулю. І ми бачимо, що як тільки почалась анексія Криму і почалися воєнні дії на сході України, то було чимало росіян, які цього не підтримували і виходили на мітинги, пікети. Звичайно, були багатотисячні мітинги, як у Москві, але були й одиночні пікети росіян – ось, скажімо, Ельдар Дадін отримав два з половиною роки за те, що виходив на несанкціоновані пікети. Володимир Іонов, Ірина Калмикова, Катерина Мальдон – це активісти, які регулярно виходили на захист Надії Савченко, Олега Сенцова, їх затримували і потім їм були висунуті звинувачення кримінального характеру за новою 212-ю статтею, коли людей засуджують за участь у несанкціонованих пікетах, незважаючи на те, що вони вже відбули адміністративне покарання за це саме. Іонов і Калмикова виїхали в Україну, бо боялися, що їх засудять як Дадіна. Також цікава справа вчителя німецької мови Олександра Бившева, який написав вірші на захист України, проти анексії Криму і на нього написали донос у місті Кроми Орловської області і йому дали шість місяців виправних робіт і заборонили на кілька років учителювати. Для нього це такий «чорний квиток», адже він уже не зможе працювати вчителем. Також уже є кілька свіжих справ, коли людей засуджували за терміни в колоніях за перепости в соціальних мережах із підтримкою України і проти анексії Криму. Причому це не москвичі, а росіяни в регіонах. Перепости в соцмережах проходять за статтею про екстремізм. І цей Дамоклів меч нині висить на багатьма активними російськими блогерами, над людьми, які мають активну громадянську позицію і не хочуть мовчати.
– Те, що ви описуєте, виглядає як ситуація нездорова, адже від політики Кремля страждають українці, страждають багато активних і небайдужих росіян…
– Так, ми відчуваємо в Росії, що гайки закручують, деякі закони, які ухвалює Державна дума, і потік новин залишає відчуття якоїсь маячні, відчуття якогось часткового повернення в Радянський Союз. Але надихає те, що є багато людей, які залишаються в Росії і не виїздять і які подають голос і підтримують політичних в’язнів – і українців, і наших (росіян – ред.). От бачите, зараз Петра Павленського звільнили, і він на свободі. Це дуже гарний знак, і його можна сприймати так, що Кремль не бажає повторення таких скандальних справ, як з Pussy Riot, що він не хоче воювати з художником. І це була така перемога сміливої люди і приклад для інших, що все ж таки можна мати спротив, і звільнення Павленського дає якусь надію на те, що Кремль може відступати з якихось своїх прагматичних міркувань. Звільнили Савченко, зараз звільнили Павленського, і нині ми чекаємо, що, може, всіх решту українців звільнять, бо немає сенсу всіх цих людей тримати за ґратами.