6 червня – офіційна дата створення 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь». Після оборони та виходу з Дебальцева підрозділ зустрічає другу річницю створення знову в зоні АТО. Під час скромних урочистостей серед імен нагороджених бійців «Київської Русі» цього разу прозвучало і два грузинських. 25-й батальйон став першим підрозділом у складі Збройних сил України, куди на службу потрапили іноземці. Відповідна законодавча база, зокрема законопроект № 2389, була ухвалена у Верховній Раді, а згодом і набула чинності ще восени минулого року. Втім, перші іноземці до лав української армії змогли увійти лише у 2016-му. За словами комбата 25-го батальйону, грузинів він узяв на власний страх і ризик, оскільки механізм їхнього переходу досі не відпрацьований. Зараз у складі підрозділу служить півдесятка іноземців. «Легіонери» тримають оборону на одній із передових позицій поблизу Дебальцева.
Річницю створення батальйон відзначає на подвір’ї однієї зі шкіл у селищі неподалік Попасної. Все традиційно і по-військовому. Командир звернувся до бійців, вручив відзнаки, оголосив при присвоєння чергових звань і нагадав про дисципліну, на випадок, якщо хтось планував продовжити святкування.
Your browser doesn’t support HTML5
Легіонери: за що воюють грузини під Дебальцевом (відео)
Грузинам звань не присвоювали. Як пояснив командир 25-го окремого мотопіхотного батальйону Євген Лавров, незважаючи на попередні посади та досвід, у складі Збройних сил України іноземці можуть служити лише на позиції рядових.
У батальйон бійці потрапили після попереднього відбору в «Грузинському національному легіоні». Це добровольче військове формування, що почало свою діяльність на території України після подій Майдану. Лавров особисто знав командира об’єднання, тому почати «експеримент» із іноземцями в ЗСУ вирішили саме з грузинів.
4 червня 25-й окремий мотопіхотний батальйон «Київська Русь» святкував другу річницю створення
Відібрані військові мають чималий досвід служби в силових структурах, брали участь у збройних конфліктах, зокрема в російсько-грузинському протистоянні 2008 року. Частина бійців – офіцери, були командирами армійських підрозділів. Саме бойовий досвід, вважає командир батальйону Євген Лавров, є головною цінністю грузинів. Відтак, хоч ті й мають номінальний статус новачків у батальйоні, українці не соромляться звертатись до них за порадою.
«Знаєте, є таке прислів’я: за одного битого двох небитих дають. Солдат до першого бою – ще не зовсім солдат. Він стає нормальним солдатом, коли вже почув, як свистить міна, коли по ньому стріляли, коли стріляв він, якщо він бачив убитого ворога чи пораненого товариша. З того бою виходить зовсім інший солдат. Але люди частково ламаються. У нас навіть були «афганці», на яких на цій війні нападав такий страх, така паніка, що вони не могли воювати. А от ці люди – це вже відібраний особовий склад, який може воювати», – говорить комбат.
Отримав догану за те, що я їх узяв – комбат
Окрім грузинів, у батальйоні були бійці зі США. Теж військові з досвідом, втім, після кількох місяців служби вони залишили підрозділ. Не витримали реалій української війни, пояснює Лавров. Однак, розповідає підполковник, навіть та незначна група, яку вдалось зберегти, працює радше всупереч, аніж завдяки волі військового командування.
«Напевно, є якісь люди, які заважають. Тому що закон є, щоб брати іноземців на службу, а процедура не прописана. Цих людей я взяв на свій страх і ризик. Отримав догану за те, що я їх узяв. Мене позбавили частини заробітної плати. Але мене це не лякає. Якби треба було зробити це другий раз, я б учинив так само. Але поки що я в Україні єдиний, хто має такий досвід і хто має іноземців на службі», – скаржиться Лавров.
Військові залишають позиції на позашляховиках
Попри святкову дату, відзнак грузини отримати не змогли. Для зустрічі з «легіонерами» треба ще близько години їхати розбитими дорогами в бік передової. Асфальт змінюється ґрунтовкою, та зрештою зникає і вона. Останні кілька сотень метрів автомобілі долають суцільним бездоріжжям. Позиції 25-го батальйону знову в районі Дебальцева. Втім, тепер саме місто вже під контролем проросійських бойовиків.
«Це не та місцевість, де можна чекати на небезпеку з якогось одного боку. Тут ми стоїмо в глибині їхніх позицій. Вони і перед нами, і ліворуч, і праворуч. Вони бачать нас, як на долоні. У будь-який момент можуть спробувати оточити», – описує становище 41-річний Джамбул Лелашвілі.
У Грузії останні шість років він працював командиром підрозділу у поліцейському спецназі. Його основним завданням була боротьба з терористами, небезпечними злочинцями, звільнення заручників. Коли у 2008 році розгорівся російсько-грузинський конфлікт, разом із військовими брав участь у бойових діях у Південній Осетії. Він каже, що від того часу тактика російських військ не зазнала значних змін. Українською особливістю він називає ландшафт, що значно відрізняється від грузинської гористої місцевості, а також відсутність авіаударів із боку росіян, що відіграли визначальну роль у 2008-му.
Брат брату завжди йде на допомогу – грузинський військовий
Біля укриття, що слугує кухнею, на позиціях грузинів чути стукіт сокири. Військові отримали від волонтерів український прапор і намагаються прилаштувати його якомога вище.
Зураб Чихелідзе встановлює на бліндаж український прапор із написом «Слава Україні! Слава мужнім синам Грузії!»
«Слава Україні. Слава мужнім синам Грузії», – повільно, зате українською читає напис на стягу Зураб Чихелідзе. У 2008 році у складі 4-ї піхотної бригади боєць заходив із грузинськими військами у Цхінвалі. Тоді відбити це місто в Південнй Осетії грузинам так і не вдалося. Втім, причини, щоб приїхати тепер в Україну, пояснює Чихелідзе, в нього з товаришами з’явились ще на початку 1990-х, коли розгорілось протистояння в Абхазії.
«Коли нам було важко в 90-і роки, коли ми Абхазію втратили, на допомогу нам прийшли українці. З УНА-УНСО там воювало понад сто осіб. 19 хлопців з України загинули в Грузії. По-друге, у нас спільний ворог. І так, як він учинив з нами, так тепер він учиняє і тут – відбирає землі. І де буде можливість боротись зі спільним ворогом, треба її використовувати. Ну, не чужа ця країна для нас. А брат братові завжди йде на допомогу», – пояснює мотивацію свою та товаришів Чихелідзе.
На забезпечення та побутові умови грузини не скаржаться, хоч і відзначають, що вони відрізняються від того, що було у них вдома.
«Тут все стоїть на волонтерських плечах. Це якось незвично для нас, бо в Грузії все відбувалось навпаки: армія допомагала біженцям, а не народ допомагав нам», – дивується військовий.
Справжній бліндаж уперше побачив в Україні – грузинський військовий
Ґіорґі Убірія розповідає про те, що вперше побачив справжній бліндаж. У 2008 році, під час російсько-грузинського конфлікту, не було часу на їхнє спорудження
34-річний Ґіорґі Убірія вісім років прослужив у грузинському війську. Втім, зізнається він, справжній бліндаж побачив тільки в Україні. Характер останнього конфлікту в Південній Осетії не передбачав спорудження таких довготривалих конструкцій, пригадує власний досвід тепер уже рядовий української армії.
Бліндаж доволі просторий, бо тепер у ньому живуть тільки троє військових. Раніше було вдвічі більше. Довкола звичні полиці з екіпіруванням і господарськими дрібницями. Два хрестики звисають з дерев’яних балок перекриття. У куті – буржуйка. Хоч надворі вже літо, та раз на тиждень треба опалювати бліндаж, пояснює Ґіорґі. Інакше через сирість та вологу будуть проблеми з легенями.
Військовий уникає відповідей на запитання про стратегію, яку обрало українське командування. Все ж він тепер частина цієї армії, а «накази не обговорюють». Однак він визнає, що затяжний характер цієї війни – теж чимале випробування.
«Спочатку в тебе є якийсь стимул. Ти знаєш, що робиш. Ти йдеш і день, два, три, місяць активно працюєш. Потім приходить момент, от як зараз, коли просто сидиш і нічого не відбувається. І чекаєш незрозуміло чого. Це, скажімо так, просто набридає. Ось так сидіти без діла», – з помітним жалем говорить Убірія.
9 грузинів уже залишили батальйон
Грузин Мамука Бужадзе вийшов на позиції після провокативної атаки проросійських бойовиків. Команда була: спостерігати
Спершу до складу 25-го батальйону «Київська Русь» було зараховано 15 грузинських військових. За перші місяці на службі їхня кількість скоротилась до шести. Як розповів комбат Євген Лавров, у грузинів, як і в українців, не всі здатні дотримуватись армійської дисципліни.
«Всі грузини на випробувальному терміні. У 25-му батальйоні досить сувора дисципліна. У нас вживання алкоголю – це надзвичайна подія жахливого масштабу. І якщо десь так само попадається іноземець, чи з невиконанням наказу, чи з повільним виконанням, він, значить, не витримав випробувальний термін, і він тоді відраховується», – пояснив комбат.
Та попри це, за словами грузинських «легіонерів», число їхніх співвітчизників, які хочуть потрапити на контракт у Збройні сили України, не зменшується. Ще п’ять кандидатів уже прибули до Києва. Окрім того, як повідомили у 25-му батальйоні, що став своєрідним майданчиком для «експерименту» з іноземцями, вже невдовзі до підрозділу мають приєднатись португалець, бельгієць та ірландець.