Революція гідності не знищила олігархічної системи в Україні, проте значно її послабила, вважає український філософ Сергій Дацюк. На його думку, зараз важливо не відволікатися від головного – потрібно виграти війну і все ж таки демонтувати олігархію.
– Чи дасть нового поштовху цим процесам звільнення з російського полону української льотчиці Надії Савченко?
– По-перше, Надії Савченко потрібно розібратися у нинішній ситуації, яка склалася в Україні. Дві речі для мене суперечливі вона зробила. Перше – вона сказала, що Мінські домовленості – це добре. Ми будемо брати в них участь. Друге – що вона буде брати участь у звільнені полонених.
Сергій Дацюк
Як на мене, головною метою війни є відвоювання власного суверенітету, власної ідентичності. Вирішення питання з полоненими, з тими, хто воював – надання їм соціальних пільг – це 3-е, 4-е, 5-е питання війни. Бо якщо не вирішені оці два питання, то ми знову і знову будемо отримувати полонених. І знову, і знову будемо їх визволяти. Це будуть вічні полонені і вічне їхнє визволення.
– Отже, чи суспільство насправді може розвернути цю дискусію до того, що для нього є головним?
– Сьогодні тренди дискусії – такої загальногромадської – не задають більше ЗМІ, зокрема телебачення. Телебачення жорстко виконує настанови олігархів, порушує винятково ті теми, які вигідні владі і олігархам. Тому це залишається робити блогерам. І такі питання обговорюються в соцмережах.
На хвилі Майдану значно було змінено склад парламенту. Цей склад парламенту був достатній для того, щоб не дати протягнути фейкову Конституцію. Навіть коли вони проголосували там в основному, то все рівно рахували-обраховували, перераховували і все рівно зрозуміли, що 300 голосів вони не набирають на те, щоб протягнути узгоджену за спинами української громади десь в Європі з Росією Конституції. Тобто і це вже є результат Майдану. Тобто – вибори все-таки працюють. Вони працюють не на 100%, але вони працюють достатньо для того, аби поступово люстрація відбувалася. Нові вибори – це ще більша люстрація, ще більше представників правлячого класу, які на боці громад.
Олігархи самі по собі не є проблемою. Проблемою є олігополія – тобто система олігархії, яка закріплена в інститутах, в економічних нормах і в привілеях, на які заплющують очі
Олігархи самі по собі не є проблемою. Проблемою є олігополія – тобто система олігархії, яка закріплена в інститутах, в економічних нормах і в привілеях, на які заплющують очі. Зокрема, стратегія уряду нового, яка зафіксована у його проголосованій в парламенті програми, в його плані пріоритетних кроків – показує, що: по-перше, деолігархізації уряд робити не буде. Не йде мова ні про офшори, ні про повернення цих грошей в Україну.
По-друге, весь тягар, здійснення реформ буде перекладено на середній клас. Тому що перше, що зробив уряд – підвищив тарифи, і він не проголосив податкову реформу, яка спрямована на покращення становища середнього класу.
Всі ці речі, які він робить, важливі, але дрібні. Вони не системні.
Тобто, ось було засідання, де вони розбиралися з митницею, де вони розбиралися з ліками. Це все потрібно, але це не вирішує системних проблем.
– З приводу виборів. Якщо вибори відбуваються за тим законом, який нині існує і керівництво партії може замінювати членів партії в парламенті так, як воно вважає за потрібне...
Всі механізми, які вважаються громадським контролем за виборами – парламент вести не може. Це вже не кажучи про відміну недоторканності депутатів. Це, взагалі, якесь посміховисько
– Оце велика дилема. У нас існує проблема, яка повторюється з виборів до виборів і навіть з десятиліття в десятиліття. Проблема ця називається так: парламент не може змінювати закони щодо себе. Він в принципі не може прийняти закон, який би ставив під контроль громади вибори. Тобто відкривав партійні списки, дозволяв громаді впливати на ці партійні списки і так далі, і так далі. Тобто всі ті механізми, які вважаються громадським контролем за виборами – парламент вести не може. Це вже не кажучи про відміну недоторканності депутатів. Це, взагалі, якесь посміховисько. Щодо постановки цього питання, то парламент розписується в повній недієздатності щодо елементарного голосування цього питання.
Закон про лобіювання лежить вже понад 20 років у парламенті, який не можуть не лише проголосувати, а й поставити на голосування
Чи, наприклад, закон про лобіювання, який лежить вже понад 20 років у парламенті, і який не можуть не лише проголосувати, а й поставити на голосування не можуть. Тобто є маса таких речей, які парламент щодо себе в принципі зробити не може. Тому важливо тут потрібно виносити всі питання, що стосуються парламенту на референдум. Тому що, ну так сталося. Не може парламент голосувати закони щодо себе. Дуже ласим виявляється факт збереження своєї влади і це проблема.
– При умові, якщо референдумом не будуть маніпулювати. В наших умовах ми знаємо, як відбувалося з попередніми референдумами.
– Звичайно. Бо тоді це втрачає ефект.
– Останнє запитання про нову революцію. Чи вона можлива, і чи вона могла би призвести...
– Ні, ні. Мова йде про звершення тієї революції, що незавершена, тієї, що все ще не відбулася. Тобто мова не йде про нову. Мова йде про завершення. От про що йде мова.