Про методи російських спецслужб, пов’язаних із негласним наглядом за опозиціонерами і правозахисниками, а іноді і звичайними громадянами, давно ходять легенди. Після анексії Криму ця російська традиція стала реальністю і для кримчан. Факти політичного стеження за ними згадують у дослідженні російської правозахисної організації «Агора». Про негласний зовнішній контроль із самого початку захоплення півострова говорять і багато кримських журналістів.
Дослідження «Агори» про політичні стеження за громадянами в Росії і у Криму після окупації охоплює період за дев'ять останніх років (з 2007 до 2016 року). Висновки засновані на матеріалах ЗМІ та інших відкритих джерелах, зокрема відомостях статистики судового департаменту. У моніторингу не враховують випадки проведення оперативно-розшукових заходів для розслідування і запобігання реальним злочинам, а також фейкові листування чи аудіо-відеозаписи, оприлюднені за цей час у ЗМІ.
Навіть наявної інформації досить для того, щоб говорити про систематичне політично вмотивоване вторгнення держави у приватне життя громадян
«Моніторинг для цієї доповіді проводився в ретроспективному режимі, тому ми не можемо стверджувати, що в нього потрапили всі факти незаконного стеження, проте навіть наявної інформації досить для того, щоб говорити про систематичне політично вмотивоване вторгнення держави у приватне життя громадян. Наприклад, пік таких фактів, що припадають на 2014 рік, зумовлений масовими облавами на кримських татар, що почались після «приєднання» півострова до Росії», – зазначають автори.
Обшук у кримських татар, Бахчисарай, травень 2016 року
Надалі вони обіцяють продовжувати моніторинг.
Ми ж наводимо результати цього дослідження для того, щоб кримчани мали уявлення про те, чим є «всевидюще око» Росії, і могли за можливості ухилятись від його «невсипущого погляду».
Що хоче знати про вас російська влада
Перша персональна інформація про людину, що дає можливість відстежувати її діяльність, потрапляє до російських спецслужб у найпростіший спосіб – при видачі громадянину паспорта. Іншу інформацію вони легко можуть отримати від будь-яких інших органів, відомств і підприємств (зокрема і приватних). Таким чином, можливості російських спецслужб відстежувати громадян на підконтрольній їм території досить широкі.
І якщо в демократичних країнах активність спецслужб обмежують закон, незалежний суд і цивільний контроль, то в таких країнах, як Росія, єдиним обмежувачем є фінансова й технологічна оснащеність, відзначають автори дослідження.
Російська влада застосовує такі способи стеження, як аналіз активності в соцмережах, контроль фінансових операцій, збір і аналіз біометричних даних. У деяких випадках застосовується метод провокацій і фальсифікацій із залученням державних ЗМІ, в першу чергу, телебачення.
Таким прикладом у Криму може служити історія затримання журналіста Миколи Семени за звинуваченням у сепаратизмі. Його ім'я після цієї історії згадували основні пропагандистські ЗМІ півострова, іноді з прямими звинуваченнями.
До ще одного способу стеження за громадянами правозахисники «Агори» відносять оформлення квитків на громадський транспорт. З 2001 року в Росії запроваджені вимоги продажу залізничних квитків при наданні паспорта, з реєстрацією особистих відомостей пасажирів. З 2004 року ця вимога поширилась на авіаперевезення, а з 2012-го – на міжобласне автобусне сполучення. Таким чином, як тільки громадянин купує квиток, його відомості стають доступними владі, відзначають правозахисники.
Як приклад «квиткового стеження» за громадянами в Росії правозахисники «Агори» наводять історію з керівником Нижегородського правозахисного союзу Сергієм Шимоволосом. Його прізвище було внесене до бази даних, доступної МВС, тому він неодноразово стикався з підвищеною увагою з боку правоохоронців, щоразу ризикуючи під надуманим приводом бути знятим з рейсу. Щоб уникнути цього, правозахисник змушений був постійно міняти квитки безпосередньо перед відходом поїздів, щоб гарантовано дістатися до місця призначення. Таким чином, він позбавляв свій «хвіст» можливості встигнути отримати оновлену інформацію про своє пересування через російську залізничну базу даних «Експрес».
В ході розгляду в Європейському суді з прав людини з'ясувалося, що приблизно з 2000 року органи внутрішніх справ Росії використовують базу даних «Розшук-магістраль», до якої вносяться громадяни, розшукувані Інтерполом, іноземці, підозрювані в скоєнні злочинів в Росії або яким обмежений в'їзд в країну, особи, підозрювані в деяких серйозних правопорушеннях, лідери етнічних спільнот, керівництво і активні члени організованих злочинних угруповань. Наказ про створення та порядок функціонування цієї бази ніколи не публікувався, відзначають в «Агорі».
У 2005 році ця база була доповнена розділом з кодовою назвою «Сторожовий контроль», в який вносили відомості про потенційних екстремістів.
Систему контролю за громадянами також складають механізми зламу електронної пошти і соцмереж, перехоплення листування, телефонних переговорів, прихованої аудіо- та відеофіксації, зовнішнього спостереження і так далі.
За ким стежили в Криму
Одним із тих, хто потрапив під стеження спецслужб в Криму після окупації, правозахисники «Агори» називають директора Міжнародного фонду досліджень і підтримки корінних народів Криму Надіра Бекірова. У вересні 2014 року він мав брати участь у Всесвітній конференції ООН з питань корінних народів, яка відбувалась у Нью-Йорку (США). Напередодні вильоту невідомі в балаклавах на вулиці забрали у нього паспорт і, таким чином, закрили йому дорогу на конференцію.
Схожі проблеми виникли ще в чотирьох делегатів цієї конференції з Росії. Паспорт одного з них зіпсували вже російські прикордонники в аеропорту. Ще на одного члена делегації дорогою в аеропорт напав невідомий, який намагався вирвати в неї сумку з документами. Ще одній людині залили клеєм вхідні двері, через неможливість потрапити у квартиру вона запізнилась на літак.
Щонайменше четверо делегатів міжнародної конференції в різних регіонах одночасно перебували під контролем спецслужб
«Таким чином, щонайменше четверо делегатів міжнародної конференції в різних регіонах одночасно перебували під контролем спецслужб», – роблять висновок автори дослідження.
Популярним способом збору інформації про людину в Криму, за повідоменнями правозахисників, залишається дактилоскопіювання (зняття відбитків пальців). Незважаючи на те, що, за російським законодавством, обов'язкова геномна реєстрація передбачена лише для іноземців, призовників, військовослужбовців, правоохоронців і осіб, які відбувають покарання за тяжкі злочини, її активно застосовують до кримських татар.
«За останні три роки зразки слини для геномної реєстрації примусово брали лише в Дагестані у справах, пов'язаних із незаконними збройними формуваннями, і в Криму у кримських татар – щонайменше, у 2014 і 2016 роках. Зняття відбитків пальців і відбір зразків слини активно використовують співробітники органів на території Криму. Тільки в листопаді 2014 року, за інформацією правозахисників, затримали не менше ніж 160 чоловіків, яких допитували, знімали в них відбитки пальців, фотографували і брали слину для аналізу ДНК. У березні 2016 року збройні люди в масках затримали 35 кримських татар, які також зазнали примусового дактилоскопіювання», – стверджують в «Агорі».
Спецслужби – біля дому, на роботі і в пивницях
Про ознаки негласного контролю щодо себе говорять і багато журналістів, які залишаються на анексованому півострові або виїхали звідти.
Максим Кошелєв
Колишній власкор телеканалу «Інтер» у Криму Максим Кошелєв від самого початку збройного захоплення півострова став отримувати анонімні дзвінки з погрозами і помічати біля свого будинку групу невідомих, яка з’являлась там щоразу, коли він виїжджав на зйомки або повертався додому.
Щойно диспетчер зателефонував, що машина під’'їжджає, ця група знову з’явилась. Я майже впевнений, що нас, журналістів, «пасли». І варто мені було сісти у вагон поїзда на Київ, як дзвінки з погрозами або мовчанням у слухавці припинилисьМаксим Кошелєв
«Я щоразу викликав таксі, і в цей час чомусь завжди біля під’їзду «вимальовувалась» група спортивно складених хлопців. Вони не говорили і не чіплялись до мене, і, можливо, я накручував себе. Але одного разу вирішив перевірити: викликав таксі, вже будучи на вулиці, а в цей час збоку спостерігав. І щойно диспетчер зателефонував, що машина під’їжджає, ця група знову там з’явилась. Я майже впевнений, що нас, журналістів, «пасли». І варто мені було сісти у вагон поїзда на Київ, як дзвінки з погрозами або мовчанням у слухавці припинились», – розповідає він.
Сергій Мокрушин
Інший кримський журналіст Сергій Мокрушин натрапив на те, що одного разу співробітник ФСБ звернувся до нього на прізвище, ім’ям та по-батькові ще до того, як йому були надані документи. «Коли я приїхав на обшук в квартирі матері Олександра Костенка (кримського політв’язня – ред.), співробітник ФСБ звернувся до мене на ім’я-прізвище та по-батькові, коли я ще не встиг показати документи. Він демонстрував непогану обізнаність про видання, з якими я на той момент співпрацював», – каже журналіст.
Ірина Седова
Він із сильним московським акцентом повідомив, що представляє «самооборону Криму». Я не маю сумніву, що він з ФСБІрина Седова
Ще одну історію розповідає колишня головний редактор кримського інтернет-видання Kerch.fm Ірина Седова: «Після початку окупації, але ще до «референдуму», «зелені чоловічки» захопили поромну переправу в Керчі. Ми з каналом «Аль-Джазіра» поїхали туди знімати і помітили, що за нами стежать на легковику ВАЗ. Коли ми заїхали на гору, де видно всю переправу, з цієї машини вийшов тип у цивільному з рацією і сказав, що знімати тут не можна. Ми запитали, хто він такий. Він із сильним московським акцентом повідомив, що представляє «самооборону Криму». Я не маю сумніву, що він з ФСБ».
Кримські журналісти розповідають, що іноді на публічних заходах вони зустрічають співробітників ФСБ, які підходять поспілкуватись і ніби ненароком цитують їхні пости у Facebook, зокрема, і обмежені для загального перегляду.
Ми чекали на журналістку з допиту біля будівлі ФСБ, а за рогом організувався «пивнячок» із «тусячими бухарями». І тут із будівлі виходить ФСБшник, підходить до них, і тут один із «бухарів» тверезіє і йде в будівлю разом з ФСБшником
«Я пам’ятаю, був смішний приклад, коли почались обшуки і допити колишніх співробітників Центру журналістських розслідувань. Ми чекали на журналістку з допиту біля будівлі ФСБ, а за рогом організувався «пивнячок» із «тусячими бухарями». І тут із будівлі виходить ФСБшник, підходить до них, і тут один із «бухарів» нереально перетворюється, чарівним чином тверезіє, починає щось говорити, а потім іде в будівлю разом з ФСБшником», – розповідає місцевий журналіст, який не побажав назвати своє ім'я.
Багато кримських журналістів, які змушені були залишити півострів, вважають, що російські спецслужби не перешкоджали їм лише тому, що знали з прослуховування телефонних розмов, що в Криму вони працювати більше не збираються.
Ці історії є яскравою ілюстрацією до того, як кримчани, які не беруть участі в жодній кримінальній або протизаконній діяльності, стають об'єктами стеження.
Оригінал публікації – на сайті «Крим.Реалії»