До і після: День пам'яті жертв депортації кримських татар у вільному та анексованому Криму (2006 – 2015)
Рік 2006-й, Сімферополь, площа Леніна.
Центральна площа міста через непорозуміння все ще носить ім'я Леніна, який ніколи в Криму не бував. Кримські татари з національними та державними прапорами вимагають справедливого вирішення земельного питання.
Рік 2006-й, Сімферополь, площа Леніна.
Молитва – невід'ємна частина жалобного мітингу, адже депортація – це не лише виселення з дідівських будинків, це ще й численні людські жертви. Депортація – це геноцид. Україна визнала цей факт лише в 2015 році, Росія – не визнала досі.
Рік 2007-й, Сімферополь, площа Леніна.
Серед гасел на транспарантах – вимога повернути Криму його «справжнє обличчя» –відновити історичну топоніміку. Лише в цьому році влада України виявила бажання вирішити цю проблему в рамках декомунізації.
Рік 2007-й, Сімферополь, вулиця Кірова.
Перед жалобним мітингом на площі проходить хода центральними вулицями міста. Зазвичай, і міліція, і городяни з розумінням ставилися до перекриття вулиць
Рік 2008-й, Сімферополь, площа Леніна.
Балкон Українського драматичного театру – ідеальний майданчик для звернення до народу. На трибуні – духовні і світські лідери кримських татар і керівництво АРК.
Рік 2008-й, Сімферополь, площа Леніна.
Відсутність рішень кримськотатарських проблем багато хто розцінював як продовження геноциду. Але лише сьогодні гасло на цьому плакаті перетворилося з сильної метафори в констатацію жахливої реальності.
Рік 2009-й, Сімферополь, площа Леніна.
Трагедія кримських татар має підтримку в лавах українських націоналістів – червоно-чорний прапор на задньому тлі тому підтвердження. На жаль, розуміння важливості кримсько-українських відносин прийшло надто пізно.
Рік 2009-й, Сімферополь, площа Леніна.
День пам'яті жертв депортації – це день єдності поколінь. Ті, хто бачив «теплушки» на власні очі, і ті, хто народився у вільному Криму – сьогодні разом.
Рік 2010-й, Сімферополь, площа Леніна.
Якби українська влада більше дослухалася до вимог кримських татар і, зокрема, пішла б по шляху створення кримськотатарської національної автономії – анексії могло б і не статися.
Рік 2010-й, Сімферополь, площа Леніна.
Кримські татари спростовують радянські і російські міфи про «дезертирів» та «колабораціоністів». На грудях у учасника мітингу – портрети кримських татар – Героїв Радянського Союзу і кавалерів Ордена Слави
Рік 2011-й, Сімферополь, площа Леніна.
Кількість людей з кожним роком не стає меншою, і однозначно більше з'являється прапорів. На задньому плані – румунський прапор; через цю країну чимало кримських татар емігрували під час Другої світової війни.
Рік 2011-й, Сімферополь, вулиця Кірова.
Всупереч розповідями російської пропаганди, 18 травня відзначали не лише кримські татари. Всі люди, небайдужі до проблем сусіднього народу, приєднувалися до вуличної ходи. І знову учасники вимагають визнати депортацію геноцидом.
Рік 2012-й, Сімферополь, площа Леніна.
Точне число учасників жалобного мітингу завжди було предметом спекуляцій у звітах кримської міліції і в повідомленнях ЗМІ, але такі фотографії свідчать самі за себе.
Рік 2012-й, Сімферополь, площа Леніна.
Лідер кримськотатарського народу, голова Меджлісу і багаторічний дисидент Мустафа Джемілєв звертається з промовою до присутніх на площі людей.
Рік 2013-й, Сімферополь, площа Леніна.
За рік до окупації Росією Криму кримські татари вільно збираються, щоб вшанувати загиблих жертв депортації.
Рік 2013-й, Сімферополь, площа Леніна.
Страшне пророцтво. Росія ще визнає територіальну цілісність України, Крим ще перебуває під синьо-жовтим прапором, але навчені досвідом старі кримські татари знають, звідки може прийти біда.
Рік 2014-й, Сімферополь, селище Ак-Мечеть.
Перший рік російського контролю над півостровом – і вперше за два десятиліття кримські татари позбавлені можливості провести мітинг 18 травня на центральній площі.
Рік 2014-й, Сімферополь, селище Ак-Мечеть.
Незважаючи на протидію російської влади Криму, число присутніх на жалобному мітингу кримських татар не поменшало. Особливо впадає в очі відсутність державних прапорів України: синьо-жовті стяги і тризуби – під фактичною забороною.
Рік 2014-й, Сімферополь, селище Ак-Мечеть.
Дощ, прохолода та демонстративний російський тиск не завадять молодим кримським татарам продемонструвати свою повагу до предків і свою приналежність до народу.
Рік 2015-й. Сімферополь, набережна Салгира.
Російській владі півострова було недостатньо витіснити кримськотатарський мітинг 18 травня з центру міста на околицю. У цьому році вперше централізованого збору не було зовсім.
Рік 2015-й, Ялта, автовокзал.
Цього року головними місцями пам'яті 18 травня стали регіональні точки відправки кримських татар у депортацію. Оскільки станція Бузок була «зайнята» офіційною делегацією керівництва «Республіки Крим», вільні кримські татари збиралися в інших місцях.
Рік 2015-й, Сімферополь, селище Ак-Мечеть.
Спроба провести автопробіг 18 травня натрапила на протидію російської влади Криму. Як тільки кримськотатарська колона покинула селище Ак-Мечеть, її одразу заблокували машинам ДПС і автозаками.
18 травня – лакмусовий папірець, як ніщо інше чітко проявляє ставлення влади до кримських татар. Україна раніше не те, щоб особливо допомагала, але хоча б не намагалася заважати. Росія взяла курс на повне знищення традиції увічнювати пам'ять жертв депортації, тому що Радянський Союз не міг здійснювати злочинів і «взагалі, вони самі винні». Заборона Меджлісу як «екстремістської» організації, як видається російській владі, може поставити крапку в історії Дня пам'яті 18 травня. Але вільні кримчани знають – це лише три крапки ...