Опозиція до ліберального Брюсселя – це автоматично схиляння на бік Путіна – Поморський

Варшава – Понад чвертьсторіччя польське суспільство не було поділене так, як тепер. Одна частина поляків палко підтримує партію влади «Право і справедливість», очолювану Ярославом Качинським, інша виходить на масові демонстрації, аби протестувати проти змін у законах, які, на їхню думку, обмежують демократію та свободу слова. Законодавчі ініціативи польських правих, спрямовані на реформування Конституційного суду, критично оцінили в Європарламенті та Венеціанській комісії. На думку багатьох європейських політиків, польський уряд, фактично, унеможливив процес ухвалення рішень про конституційність законодавства. Тим часом, партія, яка в жовтні минулого року виграла парламентські вибори, говорить про відновлення у Польщі соціальної справедливості, ставку на консервативні цінності та повернення польському народові почуття національної гідності. Про причини приходу правих сил до влади у Польщі та ймовірний розвиток подій Радіо Свобода запитало польських інтелектуалів – Адама Поморського, Міхала Сутовського та Здзіслава Найдера.

​
Адам Поморський, голова польського ПЕН-клубу, вважає, що процеси, які нині відбуваються у Польщі, схожі на ті, що саме розгортаються в кількох сусідніх країнах, зокрема, в Угорщині, Чехії, Словаччині та Австрії. У цих державах зростає вплив правих сил, які, як твердить Поморський, не можна вважати консервативними. За словами голови ПЕН-клубу, консервативні політики повинні дбати про збереження статусу-кво та плекання традицій. Натомість, зауважує він, щодо правих політиків центральноєвропейських країн доречніше вживати таке поняття як «революційні консерватори».

Поморський розмірковує: «Починається відтворення дуже небезпечної тенденції, чи традиції, яка існувала в країнах так званої Центральної Європи – а точніше, в тих, які колись належали до Астро-Угорщини. Консервативна революція – це рух, який піддає сумніву формальну правову демократію, її демократичні процедури, натомість робить ставку на політичну волю. Сувереном цієї політичної волі є народ, який створює певний політичний рух або партію, котра, в свою чергу, висуває лідера. Я думаю, що нам загрожує щось схоже, але, очевидно, безпосереднього повторення історії не буває, бувають тільки типологічні подібності».

За словами Поморського, після анексії Росією Криму та з початком війни на Донбасі Центральна Європа, так би мовити, зникла. Мовляв, до 2014 року це був простір, включно з Польщею та Україною, на якому в період трансформації обійшлося без етнічних конфліктів і кровопролиття. Саме цей регіон був протилежністю до Росії, Кавказу чи Балкан, та внаслідок російського втручання ситуація змінилася.

«Є щось дуже небезпечне, ці процеси, без сумніву, стимульовані ззовні – з одного боку, крайніми правими рухами, які є на Заході, а з другого – путінською Москвою, яка грає на цій крайньо-правій клавіатурі. Дуже небезпечні ці, так би мовити, австро-угорські сентименти, нічого доброго з цього не виникне, бо, з одного боку, це означало б зміну кордонів, а з іншого – це нетолерантні, етнічні рухи, у кожній з цих держав є явища етнічної нетолерантності, навіть расизму. Опозиція до ліберального Брюсселя – це автоматично схиляння на бік Путіна», – зазначив Поморський.

У Польщі стався політичний та світоглядний розлам суспільства

Схожі міркування у Міхала Сутовського, польського політолога та публіциста. Він наголошує, що консерватизм у світовій практиці – це підтримка структур, які вже існують, а також визнання великого значення держави, до реформування якої консерватори ставляться з великою обережністю.

Сутовський твердить: «Все це не підходить до опису управління державою партією «Право і справедливість». Очевидно, в нарації цієї партії є багато консервативних лозунгів, як, наприклад, ті, що стосуються поняття традиційної моделі сім’ї. Але методи дій цієї партії більше нагадують консервативну революцію, а не консервативну політику, яка означає поміркованість, обережність, відданість ідеалу єдності, турботу про стабільність суспільства, а не роздмухування суспільних конфліктів».

Антиурядова акція протесту у Варшаві. 7 травня 2016 року

Про те, що теперішні внутрішні конфлікти у Польщі сильні, як ніколи за часів демократії, говорить професор Здзіслав Найдер, який у 1980-их був керівником польської редакції Радіо Вільна Європа. За його словами, польське суспільство поділилося на два табори – прихильників і противників правлячої партії «Право і справедливість».

Найдер розчарований методами, які ця партія застосовує в управлінні державою. Він каже: «Я не сподівався, що колись житиму в Польщі, яка буде настільки далекою від тієї Польщі, за яку ми боролися. Тобто у Польщі, в якій уряд намагатиметься всілякими способами накидати свої рішення, свої погляди».

Адам Поморський побоююється, що внутрішній антагонізм у Польщі може спричинити непередбачувані наслідки для країни. «Ми маємо виразний супільний та політичний конфлікт. Як і в багатьох західних країнах, у Польщі стався політичний та світоглядний розлам, це розлам суспільства, або, якщо хочете, народу, на дві частини. Це дуже очевидно, і саме так це потрібно окреслювати», –зазначив він.

Попередня центристська влада втратила авторитет, бо відірвалася від народу?

Як же сталося, що на зміну правоцентриській «Громадянській платформі», яка надала Польщі позитивну динаміку в макроекономічному розвитку, прийшла права євроскептична партія? Міхал Сутовський пояснює зміни на польському політичному Олімпі надмірною самовпевненістю та зарозумілістю попередньої владної команди. «Громадянській Платформі» вдалося провести Польщу через період глобальної економічної кризи без спаду макроеномічних показників, та великою мірою ціну за це заплатили пересічні поляки.

«Думаю, що усвідомлення небезпек, особливо, в соціальній сфері, невпевненість у майбутньому, відсутність якихось перспектив для доброї роботи, все це одночасно із таким ура-оптимізмом попередньої влади спричинило серед частини населення сильне розчарування і бунт, результатом якого були погані результати на виборах «Громадянської платформи» і добрі – «Права і справедливості», а також хороші результати вкрай демагогічних політиків, таких як Павел Кукіз, чи Корвін-Мікке», – сказав Сутовський.

На брак діалогу попередньої польської влади з суспільством звертає увагу Здзіслав Найдер. Саме це, на його думку, спричинило фундаментальні зміни на політичній карті країни. Він пояснює: «Партія «Громадянська платформа» занедбала роботу з людьми, на місцях. Вона зайняла таку позицію, що, мовляв, не розмовлятиме з людьми, бо саме вона найкраще знає, що людям потрібне. Тобто було занедбане джерело демократії».

У свою чергу, Адам Поморський звертає увагу на масову міграцію з Польщі, яка посилилися після вступу країни в ЄС. Країну залишили понад 2 мільйони поляків, здебільшого молодих та інціативних. Голова ПЕН-клубу розповідає: «Є дуже цікава кореляція. Польська Національна бібліотека проводить щорічні дослідження того, як поляки читають. Від моменту вступу Польщі в ЄС спостерігається постійне зниженння інтересу поляків до книжки, показники читання знизилася на 20 відсотків. Це саме та група, ці 2,5 мільйона людей, які виїхали з країни».

Антиурядова акція протесту у Варшаві. 7 травня 2016 року

Поморський переконаний, що масовий виїзд з країни енергійних і креативних людей помітно вплинув на результати минулорічних виборів, на яких до влади прийшли праві. Водночас, голова польського ПЕН-клубу зауважує: «Нема підстав до катастрофізму, натомість, потрібно усвідомити, що це серйозні загрози, і вони міжнародні, це не є внутрішні польські справи. Це значні процеси, однозначно потрібно мобілізуватися, не можна піддатися втомі, бо це було б фатально».

У свою чергу, Здіслав Найдер теперішню ситуацію в Польщі називає «виховним моментом». Він сподівається, що поляки зуміють подолати кризову ситуацію, але вважає, що станеться це не так скоро, як хотілося б.