Захист Миколи Карпюка – про нові докази, що «розвалюють» справу

Марія Томак – координатор кампанії LetMyPeopleGo, журналіст Центру громадянських свобод

У вівторок, 17 травня, після двох поспіль відкладень, у Верховному суді Чеченської Республіки Росії нарешті мають розпочатися дебати – завершальний етап у справі Миколи Карпюка та Станіслава Клиха. Нагадаємо, що громадяни України обвинувачуються в участі у бойових діях у Чечні, створенні банди та вбивстві російських військовослужбовців. Вони були заарештовані, відповідно, у березні та січні 2014 року, із того часу утримуються у різних місцях несвободи переважно Кавказу. Зараз вони перебувають у СІЗО Грозного. На перший етапах слідства, відразу після затримання, до обох, за їхніми твердженнями, застосовувалися жорсткі тортури, про що вони змогли повідомити та подати відповідні заяви тільки після вступу до їхніх справ незалежних адвокатів – Докки Іцлаєва та Марини Дубровіної.

Під час судового процесу захисту вдалося повністю спростувати позицію обвинувачення як у частині змісту обвинувального висновку, так і в частині алібі обвинувачених. Однак, головуючий суддя, Вахіт Ісмаїлов, майже всі клопотання захисту щодо долучення матеріалів або проведення експертиз відхиляв, на відміну від клопотань зі сторони державного обвинувачення.

Єдиним свідком обвинувачення, який прямо вказав на начебто участь Карпюка та Клиха (а також Арсенія Яценюка та інших видних українських політичних діячів) у бойових діях у Чечні, став громадянин України Олександр Малофеєв. Раніше він проживав у Криму, де мав кілька судимостей ще наприкінці 1990-х-початку 2000-х років, далі у Новосибірську, де 2009 року він був засуджений вже до 23 років позбавлення волі за вбивство двох або більше осіб, розбій. А 2015 року він був засуджений уже в рамках «чеченської справи» в якості «бойовика УНА-УНСО». При цьому, «УНА-УНСО» заявляє, що Малофеєв ніколи до лав організації або партії не належав. Через угоду зі слідством його справа була виділена в окреме провадження. У вересня 2015 року Шатойський районний суд Чечні засудив Малофеєва до 24,5 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.

Отже, до винесення вироку Миколі Карпюку та Станілаву Клиху залишаються лічені дні. І хоча оголошення доказів зі сторони захисту вже завершилося, адвокати українців заявляють, що продовжують отримувати нові й нові підтвердження невинуватості своїх підзахисних. Так, наприкінці минулого тижня захисник Миколи Карпюка Докка Іцлаєв повідомив нам про отримання документа, який спростовує частину фабули вироку Шатойського райсуду щодо Олександра Малофеєва. Це означає, що частково його засудили незаконно, але це також змушує ще більше засумніватися в правдивості решти його свідчень.

Про подробиці щодо цього нового документу ми поговорили з адвокатом Доккою Іцлаєвим.

Докка Іцлаєв

– Нагадаю, що єдиним свідком обвинувачення у справі Карпюка і Клиха виступає Малофеєв Олександр Валерійович, 1976 року народження, громадянин України, – говорить Іцлаєв. За версією державного обвинувачення, Малофеєв увійшов до складу УНА-УНСО та був учасником банди під назвою «Вікінг», в складі якої з грудня 1994 до січня 1995 року спільно з іншими її членами неодноразово брав активну участь в боях із російськими військовослужбовцями на площі Мінутка і в районі залізничного вокзалу міста Грозного. Під час цих сутичок щонайменше 30 військовослужбовців загинуло і ще 13 солдатів отримали поранення.

А з 29 лютого до 1 березня 2000 року, як стверджується, Малофеєв к складі групи бойовиків під загальним керівництвом Басаєва і Хаттаба взяв участь у бою в районі села Улус-Керт проти військовослужбовців 6-ї роти 104-го полку 76-ї Псковської дивізії Повітряно-десантних військ Росії. При цьому, Малофеєв, як встановили слідчі, зі снайперської гвинтівки і автомату Калашникова прицільно стріляв у військовослужбовців. Всього в тому бою загинуло 84 військовослужбовці, ще 4 отримали поранення.

Вироком Шатойського районного суду Чеченської Республіки від 29 вересня 2015 року Малофеєв був визнаний винним в участі в боях на площі Мінутка та в районі залізничного вокзалу міста Грозного з 31 грудня 1994 року до 5 січня 1995 року, з 29 лютого до 1 березня 2000 року – в селі Улус-Керт, де загинуло 84 російських десантника.

Однак, свідчення Малофеєва у Верховному суді Чеченської Республіки у справі за обвинуваченням Карпюка і Клиха настільки суперечили загальновідомим обставинам, історичним фактам, показам свідків і потерпілих, що відразу ж викликали сумніви в тому, чи справді брав Малофеєв участь у тих подіях...

– В кінці минулого тижня Вам вдалося отримати рішення Керченської міської суду від 2000 року, яке спростовує участь Малофєєва в чеченських подіях 2000 року. Що це за документ, і про що саме він нам повідомляє?

– Малофеєв свідчив у суді про те, що з жовтня-листопада 1999 року до березня 2000 року брав участь у бойових діях в Чечні, і, зокрема, у відомому бою у селі Урус-Керт.

У своєму вироку від 29 вересня 2015 року Шатойський районний суд встановив, що Малофеєв брав участь у бою з 29 лютого до 1 березня 2000 року біля згаданого села і причетний до загибелі більше 80 десантників.

Після оголошення у Верховному суді Чеченської Республіки свідчень вітчима Малофеєва про те, що той двічі був засуджений у Криму, мною було заявлено клопотання про витребування з Криму відомостей про судимості Малофеєва. У результаті Верховний суд Чечні отримав вирок Керченського міського суду від 17 серпня 2000 року, з якого випливає, що 13 і 23 лютого, 6, 10, 12 і 15 березня 2000 року Малофеєв здійснив низку крадіжок у Криму, у зв’язку із чим був засуджений до 5 років позбавлення волі.

Тобто в лютому-березні 2000 року Малофєєв ніяк не міг бути в Чеченській Республіці та брати участь у бою в селі Улус-Керт.

Окрім того, Малофеєв також заявив у суді, що в травні 2000 року перебував у загоні Салмана Радуєва у Веденському районі Чечні. Однак, допитаний в судовому засіданні свідок Олександр Черкасов (російський правозахисник, який представляє правозахисний центр «Меморіал», що досліджував проблему зниклих безвісти під час чеченських воєн – ред.) засвідчив, що в травні 2000 року Салман Радуєв уже перебував під вартою. Як за таких обставинах Малофеєв міг перебувати в його загоні, якого вже давно не існувало, залишається загадкою!

Рішення Керченського міського суду щодо вироку для Малофеєва – надзвичайно цікаве чтиво. Цей документ дозволяє скласти певне уявлення про те, хто такий Олександр Малофеєв. У вироку перераховують епізоди правопорушень, у яких, як встановив суд, брав участь головний свідок проти Карпюка та Клиха. Серед них – викрадення «шести качок на суму 97 грн», мідних дротів, металевих стовпів, розпилювачу та шлангу до нього, запчастин ліфту, металевих драбин, кольорових металів на вокзалах та в помешканнях людей і на підприємствах, 8 метрів кабелю із даху коксодробильного цеху і т.д. Усього у вироку перераховано 7 епізодів. Усі ці крадіжки здійснювалися Малофеєвим у Криму. Публікуємо тут фрагменти вироку.

Зверніть увагу на дати. Усі ці крадіжки вчинялися Малофеєвим від 13 лютого до 15 березня 2000 року. 15 березня він був затриманий – при намаганні викрасти кабель із аглоцеху, і надалі утримувався під вартою, а після суду – відбував покарання. А тим часом у «чеченській справі» Малофеєв саме в ці дні якимось дивовижним чином бере участь у боях і детально їх описує. Наприклад, у цій явці з зізнанням, датованій 4 жовтня 2013 року. Подаємо фрагменти документу.

– У зв’язку з тим, що представлення доказів із боку захисту вже завершилося, та й навряд чи суд в принципі взяв би до уваги наявність таких серйозних суперечностей, як Ви маєте намір розпорядитися цією інформацією? – Запитуємо Докку Іцлаєва.

– Планую подати заяву на ім’я головуючого судді Ісмаїлова до Верховного суду Чечні із тим, щоб суд направив матеріал в слідчі органи для порушення кримінальної справи за фактом дачі завідомо неправдивих свідчень Малофеєвим, а також його незаконного засудження в частині участі в бою 29.02-01.03.2000 року, – каже адвокат. – Аналогічну заяву направлю і в Слідчий комітет Росії.

– Які ще суперечності містяться в свідченнях головного свідка обвинувачення?

– Приміром, допитаний в судовому засіданні 17 листопада 2015 року Малофеєв заявив, що він нібито проходив військову підготовку в УНА-УНСО зі стрільби в покинутому кар’єрі, недалеко від села Приозерне в Криму. Його готували на снайпера. Але допитаний в судовому засіданні в якості свідка колишній дільничній інспектор села Приозерне, де проживав Малофеєв, засвідчив, що в 1991-1993 роках у Криму не було відділень партії УНА-УНСО, що поблизу села Приозерне не було жодних навчань, у яких міг би проходити підготовку Малофеєв. До речі, в судовому засіданні Малофеєв не зміг навіть описати зовнішність Лупиноса та Корчинського, хоча стверджував, що не раз зустрічався з ними як із лідерами УНА-УНСО.

Малофеєв також стверджував, що брав участь у військових діях у Чечні в грудні 1994-го – березні 1995 року. Зокрема, 31 грудня 1994 року в районі площі Мінутка, з 1 до 5 січня 1995 року на залізничному вокзалі, у кінці лютого 1995 року в районі 9-ї міської лікарні Грозного, у січні-лютому 1997 року – в різних районах Чечні.

Але із показів свідків випливало, що в першій декаді лютого 1995 року в Грозному не було боїв. Відповідно, Малофєєв ніяк не міг в кінці лютого 1995 року брати участь у сутичці в районі 9-ї міської лікарні Грозного, оскільки місто вже контролювався федеральними силами. 5 січня 1995 він також не міг брати участь у бою на площі Мінутка, оскільки до 20-х чисел січня 1995 року на цій площі не було боїв, що підтвердили в судовому засіданні 6 свідків захисту, а також деякі потерпілі.

У судовому засіданні було оголошено лист від 25.04.2014 року начальника оперативного управління Міністерства внутрішніх справ Росії Ракітіна на ім’я керівника Головного слідчого управління Слідчого комітету Росії, з якого випливає відсутність будь-який відомостей про сутички: в період із 31 грудня 1994 року до 9 січня 1995 року – на площі Мінутка, 5 січня 1995 року – в районі залізничного вокзалу, і в період з лютого до березня 1995 року – в районі 9-ї міської лікарні. Тобто компетентний державний орган повністю спростував свідчення Малофеєва.

Малофеєв також повідомив, що в грудні 1994-го – квітні 1995 року він був у загоні польового командира Арбі Бараєва і в складі цього загону брав участь у так званій «зачистці» в кінці лютого 1995 року в районі 9-ї міської лікарні, де був поранений . Однак, Малофеєв також стверджував, що в той самий час належав до іншого загону – «Вікінг», який складався з членів УНА-УНСО. Тобто «Вікінгу» взагалі не було?! Але справа ще й у тому, що в грудні 1994-го – січні 1995 року в Чечні не було польового командира Арбі Бараєва. Він, як випливає з книги генерала Трошева, на той час був охоронцем польового командира Гелісханова.

– А 1997 рік?

– Що стосується 1997 року, то на запитання захисту, де ж він у Чечні воював у січні і лютому 1997 року, Малофеєв відповів, що тоді по всій Чечні тривали бої. Утім, незрозуміло, де Малофеєв міг воювати тут у січні і лютому 1997 року, якщо федеральні війська були виведені з Чечні в грудні 1996 року. Судячи зі свідчень Малофеєва, так звана перша чеченська війна не завершилася після підписання «Хасавюртівських угод» 31 серпня 1996 року. Війна тривала саме для Малофеєва. Тільки от де він знаходив у Чечні війська, щоб воювати з ними?

– Свідчення родичів у суді також не підтверджують слова Малофєєва...

– Так. У судовому засіданні, зокрема, були оголошені свідчення вітчима Малофеєва. Він заявив, що Малофеєв ніколи не виїжджав із Криму, мав там дві судимості (2,5 і 5 років), що його мати – уродженка Тюменської області і росіянка за національністю. Хоча Малофеєв стверджував у суді, що його мати – українка з прізвищем Тимошенко, і що він у Криму мав три, а не дві судимості.

Судячи зі свідчень колишньої дружини Малофеєва, на тілі її колишнього чоловіка не було слідів від вогнепальних поранень, Малофеєв ніколи не говорив про участь у військових діях в Чечні. Вона не впізнала його і на відео 1994 року, знятому в Грозному під час військових дій.

– Про що, на Вашу думку, свідчать всі ці суперечності? Хто такий Малофеєв?

– Усе це свідчить про те, що Малофеєв не брав участі в тих подіях. Він вивчив певні тексти і переказував їх. Але варто було поставити йому запитання по ситуації, яка не була прописана в текстах, – як він губився і не знав, що відповісти. А головуючий одразу ж знімав такі питання захисту. Однак, виступаючи в суді, Малофеєв міг бездоганно розповісти про «авторитетів» кримінального світу Криму. Це єдина сфера, в якій він справді добре орієнтується і радо повідомляє деталі.

Марія Томак – координатор кампанії LetMyPeopleGo, журналіст Центру громадянських свобод