(Рубрика «Точка зору»)
Коли російський вождь Путін хоче підкреслити свою близькість до народу, він каже, що його дитинство проминуло в підворітті. Мовляв, ось він – я, ваш до мозку кісток, свій серед своїх, вважаючи, що більшість населення також було саме з підворіття. Або, принаймні, населенню мають подобатись шнирі з підворіття. Подивившись на дитячу фотографію вождя, починаєш йому не вірити – не міг цей пацан із чубчиком, пухкими губками і насупленим поглядом бути з підворіття. Підворіття – це своєрідна свобода, коли вигляд має бути хвацький і нахабний, а цього, швидше за все, називали «дистрофіком» і били нещадно. Тому, що вийшло – те вийшло. Але Путін наполегливо будує країну-підворіття. Навіщо?
Справа зовсім не в тому, що Путін придумує собі біографію, в якій багато «темних плям», а у дорослого – ще і з кримінальним відтінком. Справа в тому, що Путін вважає Росію підворіттям, якщо розмовляє з населенням таким тоном, використовуючи жаргон підворіття. Підворіття – це як комсомол для комуністів, молода поросль, що вливається у стрункі лави будівників «світлого майбутнього». Підворіття – школа життя для людей із кримінальним сьогоденням і майбутнім, школа життя для майбутніх злодіїв у законі. Лише одиниці змогли вирватися з понять підворіття і стати нормальною людиною. Такі, як правило, не хизуються своїм дитячим вихованням і «зав'язують» із минулим остаточно.
Серед вихованців підворіть знаходяться й ті, хто хотів би бути авторитетом, і якщо тоді не вийшло, то спроби тривають зараз. У дитячій психології такий феномен можна назвати «синдромом нереалізованого пацана» – постфактум він крутий, у нього круті друзі, він живе за поняттями, а не за законами. Звідси і жаргон – «змусити пил ковтати» і раніше – «мочити в сортирі». За подібний лексикон в інший нормальній країні давно би відправили у відставку або би підняли такий скандал, після якого любитель говорити на фені назавжди б її забув. За такі слівця у дитячому підворітті можна було заробити, зараз у нього охорона, національна гвардія в 400 тисяч людей і Шойгу зі своїми «дерев'яними солдатиками». Як то кажуть, пацан може поїхати подалі від підворіття, підворіття ж із ним не розлучиться ніколи.
2000 року на Путіна чекали, раділи всі – від совків і патріотів-споконвічників до лібералів і демократів. Усі чекали на «рятівника» землі російської, рятівника від негараздів і загроз. Говорили про «сильну руку», про пильне око, про захисника і покровителя. Уявіть собі пацана, який і в підворітті був так собі, і відразу – на такий пост: усі 146 мільйонів тоді дивились на невисоке вуглувате диво, яке говорить тихим голосом із добре поставленими паузами. Був би пацан авторитетом у підворітті, він би не соромився свого зросту. Пропаганда негайно почала створювати авторитет – льотчика, танкіста, підводника, вождя зграї, ветеринара тигриці та інше, та інше. Великим підворіттям має керувати великий авторитет. Це на Заході треба закінчувати коледжі та університети, бути депутатом – конгресменом, сенатором і публічним політиком, у Росії досить навчитись розпальцьовкам і вміти по фені ботать, підкреслюючи, що «в підворітті прийнято бити першим».
Придумавши красиву легенду про підворіття, змужнілий майор КДБ захотів створити собі щасливе і благополучне життя – таке велике підворіття, де він був би головним, всі б його боялись, прислухались, а він міг би погрожувати сусіднім підворіттям й іноді воювати з ними. Викрутившись від кримінальної справи в Санкт-Петербурзі, він опиняється в Москві, зробивши кар'єру, про яку досі в цій країні ніхто не мріяв. Найімовірніше, якійсь групі товаришів терміново знадобився свій «зіцголова Фунт» – якраз такий, який, по-перше, вже був заплямований, по-друге, був амбітний, по-третє, жадібний до матеріальних статків. Насправді, «якостей» із лишком вистачило на те, щоб росіяни довели себе до вищого ступеня патріотичного оргазму, вважаючи, що колишній завклубом в Дрездені і фігурант кримінальної справи в Санкт-Петербурзі гідний бути їхнім вождем. Яка країна – такий і вождь.
Насправді, у величезної країни з багатющими ресурсами були всі шанси стати не підворіттям, а насправді світовою наддержавою, яка живе не лише за рахунок нафти і газу, але і високих технологій. Мрії не стали здійснюватись майже відразу, і до другого терміну Путіна з країни стали бігти розумні люди, які побачили, що десь потрібні їхні мізки, за які можна отримати непогані гроші і шанси на хороше майбутнє. У Росії, як і раніше, шукали ворогів, придумували проблеми і відважно з ними боролись – усе як в Радянському Союзі.
Поступово замість економіки був створений общак, як годиться в підворітті, замість Конституції і Кримінального кодексу з'явились поняття, які, як відомо, розходяться із законами. Окреслене коло близьких, «шісток», зберігачів общака, «биків»-охоронців, «казкарів»-пропагандистів. Метод усе такий же, як у підворітті: одним – цукерки, іншим – у морду, третім – термін за непослух. Ставлення населення в підворітті до пахана має бути поважним, хоча б відсотків на 86, інші мають боятись і тремтіти від страху.
Усередині, як кажуть, за 16 років усе владналось, усе «тіп-топ» – народ радіє, коли не радіє, то ненавидить ворогів. Але в однієї сьомої суші мають бути якісь стосунки з іншим зовнішнім простором. А це величезна проблема: здалеку до неї теж ставляться як до підворіття, точніше, як до якогось кримінального утворення, без законів і демократії, із пересторогою. Наприклад, у більшості країн головним проявом демократії вважають вибори, а в підворітті – призначення: як пахан сказав, так і буде. Ще вважається, що головною ознакою свободи слова є дискусія і «в суперечках народжується істина», а в підворітті вважають, що говорити мають право лише ті, хто любить вождя. У підворітті тепер немає незалежного суду, немає громадянського контролю за правоохоронними органами, зате є ручна Державна дума, яка обговорює і ухвалює для підворіття поняття, які давно вже порушили Конституцію настільки, що вона стала порожнім документом.
Як і в будь-якому іншому підворітті, у країні-підворітті нічого толком не виробляють – ні літаків, ні автомобілів, ні швейних чи пральних машин, імпорт продуктів – більше 40 відсотків, імпорт ширвжитку – ще більший. Колишні пахани теж були неосвічені, вони хотіли, щоб підвладне їм населення жило так, як їх виховали, тобто ніяк. Єдиний обов'язок населення – беззаперечне підпорядкування: «ти начальник – я дурень, ти начальник – я дурень».
Тепер країна-підворіття сама-самісінька, з усіма розплювалась, образила, з кимось встигла повоювати-вбити. У тому дитячому підворітті зазвичай все закінчується, коли шпана дорослішає і йде хто куди – хто в банди, під арешт, суд і в зону, кому вдається в нормальне життя. Для дорослішання і визначення свого майбутнього достатньо 10-15 років. Термін підійшов, і країна-підворіття вже може підбивати підсумки свого нікчемного існування – ні друзів, ні партнерів, ні грошей, ні продуктів.
Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал – на сайті «Крим.Реалії»